Вона кивнула. Її пальці шарпали хустку, і, скоса поглянувши на неї, Джефф з жахом подумав, наскільки безпорадною буде виглядати її брехня. Ніхто їй не повірить.
– Заради Бога, Нхан, не дозволяй їм завести розмову про мій прихисток, рішуче сказав він.
– Я нікому не скажу ні слова! Ніколи! – рішуче і вагомо відповіла Нхан. – Ніхто не змусить мене розповісти про це!
– І ще одна річ: ти нікому не повинна говорити про діаманти, навіть дідусеві. Розумієш?
– Так.
– Ти впевнена, що він допоможе?
– Він добрий і розумний, він не захоче робити мене нещасною, – з гордістю сказала вона. – Коли я скажу, що ми любимо одне одного, він допоможе тобі.
Джефф подумав з роздратуванням: "Якщо він такий розумний, він збагне, що ти моя коханка, звісно, зненавидить мене і побіжить у поліцію.
Ніби прочитавши його думки, вона тихо сказала:
– Треба буде пояснити йому, що ми скоро збираємось одружитися. Коли ми приїдемо до Гонконгу, буде краще, якщо ми одружимося, правда, Стів?
Такі розмови діяли Джеффу на нерви. Після невдалого першого одруження він більше не думав серйозно про шлюб. Нхан повністю влаштовувала його як коханка, але думка одружитися з нею ніколи не приходила йому до голови. Він продасть діаманти, стане багатим, повернеться в Америку.
В'єтнамська танцівниця була б там бісовою морокою, особливо якби вона стала його дружиною. Однак, чорт забирай, ще буде час подумати про це. Він поки що не в Гонконгу, а діаманти не продані.
Але він розумів, що його плани рухнуть, якщо не сказати дідусеві, що вони збираються одружитися. Він невимушено відповів:
– Твоя правда, Нхан. Ти скажеш йому це, а я сам поясню, яка зі мною трапилася неприємність. Ти просто скажеш, що мені треба притулок, а я поясню, чому. Розумієш?
– Певна річ. – Вона припала до нього, поклала на плече голівку. – Мені зараз вже не так страшно. Може, все обійдеться.
Вона мовчала, поринувши у мрії. Джефф, змучений сумнівами, страхом, непевністю, слідкував за звивистою дорогою, що бігла назустріч. Рисові поля, дивні споруди на високих сваях з тростниковими дахами, буйволи, що валялися в багнюці, мигтіли у вогнях стрімкого "крайслера".
2
Днів за чотири до того, як Джефф викрив діаманти, троє селян у робочому одязі, з лахміттям, обмотаним навколо голови для захисту від сонця, сиділи півколом навпочипки перед маленьким смаглявим чоловіком у шортах і сорочці захисного кольору, котрий, сидячи на пні, щось пояснював їм. Цей чоловік непомітно з'явився з лісу і пройшов до полянки, захищеної від вітру. Троє селян, які працювали в полі, негайно наблизилися до нього зі змішаним почуттям захоплення і страху. Вони вже кілька разів бачили його. Це був керівник партизанського загону. Побачивши його, троє селян, які ненавиділи в'єтнамський режим і симпатизували ідеям Хо Ши Міна, вже знали, що він мав для них роботу.
Маленький смаглявий чоловічок сказав їм, що вирішено організувати невелику демонстрацію сили в безпосередній близькості від столиці. Необхідно було уникнути непотрібного ризику. Це була всього лиш демонстрація, а не велика операція, ціллю якої було потрясти самовпевненість сайгонських властей, для чого слід було провести її недалеко від столиці. Ферма згаданих селян розташувалась на рисовому полі в півмилі від шосе Сайгон – Бьєн Хоа . Смаглявий маленький чоловічок нагадав їм, що це найзручніше місце для атаки поліцейського поста на ділянці Бьєн Хоа – Фудаумот. Необхідно вивести пост із строю разом з охоронявшими його поліцейськими.
Операція призначалася на неділю, в п'ятнадцять хвилин по дванадцятій ночі. Час було вибрано з таким розрахунком, щоб на шосе не було пішоходів і машин, котрі могли б постраждати під час операції.
Троє селян мали, скоївши напад, негайно зникнути. Важливо було точно запам'ятати час операції.
З'ївши подану йому селянами чашку рису, партизан знову зник у лісі, лишивши перев'язаний мотузкою мішок з шістьома ручними гранатами.
Сталося так, що машина Джеффа під'їхала до поста всього за кілька хвилин перед тим, як мав відбутися напад.
Троє селян лежали в канаві в п'ятнадцяти ярдах від поста. Вони побачили вогні, що наближалися і здивовано перезирнулися, ніби питаючи один одного, що їм слід робити. Вони лежали в мокрій канаві вже понад півгодини, і це був перший автомобіль, котрий вони побачили за цей час на дорозі.
Троє поліцейських, які розкладали з сірників якісь чудернацькі фігури, теж побачили автомобіль, що наближався, і підхопилися на ноги. Один з них почав збирати сірники, другі схопили гвинтівки.
Старший поліцейський вийшов на дорогу і увімкнув ліхтар з червоною лампою.
Побачивши червоний вогонь, що горів попереду в двохстах ярдах, Джефф зменшив швидкість і подумки вилаявся. Він не чекав, що його зупинять, і надіявся, що зможе проминути пост: дипломатичний номер давав йому певні переваги, але виявилося, що слід зупинитися.
Щоб не відповідати на запитання, які поставила б поліція, побачивши в машині в'єтнамського пасажира, і уникнути ускладнень, він велів Нхан зігнутися на підлозі.
Він прикрив її, витягши заднє сидіння, і поклав зверху портплед. Бувши наляканим, і не думаючи про наслідки, він витяг з портпледу пістолет і засунув його під стегно.
До того часу машина ледве рухалася. Потужні вогні освітлювали поліцейського з направленою на автомобіль гвинтівкою.
Коли машина зупинилася, світлі стрілки дешевого годинника, за рухом яких слідкував один з селян, що притаївся в засаді, показували точно п'ятнадцять хвилин на першу.
Двоє других поліцейських вийшли з приміщення: один став попереду машини, другий – позаду. Обоє навели гвинтівки на Джеффа, котрий відчував, як по його обличчю струмував піт, і чув важкі удари власного серця.
В той час, коли поліцейський з ліхтарем підходив до Джеффа, один з селян витяг з гранати, котру він тримав, запобіжник і метнув її у відкрите вікно приміщення. Йому веліли вчинити напад точно о дванадцятій п'ятнадцять, і тепер ніхто б не зміг звинуватити його в порушенні наказу.
Граната впала на стіл, за котрим недавно розважалися троє поліцейських і вибухнула. З вікна вирвалося сліпуче полум'я, пролунав оглушливий гуркіт, розбудивший селян, спавших у тростникових хижах по сусідству.