Ось підбіг і містер Ейб зі своїм ліхтариком.
— Розкішно виходило, Лі! — кричав він. — Якби тільки Джуді раніше засвітила!
— Воно не засвічувалось, — озвалася Джуді. — Правда, Фреде?
— Джуді боялась, — виправдовував її Фред. — Слово честі, вона не навмисне так зробила, хіба ні, Джуді?
Джуді образилась; а тим часом підійшли і два матроси, тягнучи за собою в сітці якесь створіння, що. борсалось, мов велика рибина.
— Ось маєте його, капітане. Живе.
— Чортяка, бризкало на нас якоюсь отрутою. У мене всі руки в пухирях, сер. І пече, як вогонь.
— До мене воно теж торкалося, — запхикала міс Лі.. — Присвіти, Ейбе! Подивися, чи нема тут пухиря.
— Ні, нема нічого, любонько, — заспокоїв її Ейб; він насилу стримався, щоб не поцілувати того місця над коліном, яке стурбовано терла рукою любонька.
— Ой, яке воно холодне було! Бр-р-р! — поскаржилась Лі.
— Ви загубили перлину, міс, — сказав один із матросів і подав їй кульку, яку підняв з піску.
— Боже! Ейбе! — скрикнула міс Лі. — Вони знову приносили мені перли! Ідіть сюди шукати перлів! Тут повно перлів, що ці бідолашечки нанесли! Правда, вони чарівні, Фреде? І ось перлина! І ось!
Три ліхтарики спрямували світляні кружала на землю.
— Я знайшов одну! Величезну!
— Це моя! — гукнула любонька Лі.
— Фреде, — крижаним тоном покликала Джуді.
— Зараз, — озвався Фред, що лазив по піску рачки.
— Фреде, я хочу вернутись на яхту!
— Хай тебе хтось відвезе, — заклопотано порадив Фред. — Сто чортів, оце номер!
Троє чоловіків і міс Лі й далі повзали по піску, немов великі світляки.
— Ось іще три перлини, — озвався капітан.
— Покажіть, покажіть, — у захваті завищала Лі й навколішки метнулась до нього.
В ту мить спалахнув магній і заскрекотів кіноапарат.
— Ну, все, ви вже на плівці, — мстиво оголосила Джуді. — Буде сенсаційний знімок для газет: "Компанія американців шукає перли!", "Морські ящери кидають перлами в людей!"
Фред сів.
— Їй же богу, Джуді правду каже. Це треба пустити в газети!
Сіла й Лі.
— Джуді, ти золото! Зніми нас іще раз, тільки спереду!
— Так ти багато втратила б, рибонько, — відказала Джуді.
— Шукаймо, шукаймо! — нагадав містер Ейб. — Приплив починається!
У темряві над водою ворухнулася чорна тінь.
— Он! Он! — вереснула Лі.
Три ліхтарики повернулись у той бік. Але там була тільки Грета, що повзала на колінах і шукала помацки перлів.
Лі держала на колінах капітанів кашкет із двадцять однією перлиною. Ейб наливав келихи, а Джуді крутила грамофон. Над вічним шумом моря простилалась безкрая зоряна ніч.
— То який же дамо заголовок? — допитувався Фред. — "Дочка промисловця з Мілуокі знімає на плівку викопних плазунів".
— "Допотопні ящери вшановують красу і юність", — поетично запропонував Ейб.
— "Яхта "Глорія Пікфорд" відкриває невідомі створіння", — порадив капітан. — Або "Загадка острова Тахуара".
— Це тільки підзаголовок, — заперечив Фред. — У заголовку має бути сказано більше.
— А може, так: "Фред-бейсболіст б'ється зі страховищами", — озвалася Джуді. — Фред був просто чудовий, коли кинувся на них. Якби ж тільки на плівці воно гарно вийшло.
Капітан прокашлявся:
— Я кинувся на них перший, міс Джуді, але то байдуже. Я гадаю, що заголовок повинен звучати по-науковому. Строго і… ну, одне слово, по-науковому. "Антелювіальна фауна на тихоокеанському острові".
— Антедувіальна, — поправив його Фред. — Ні, антевідуальна. От чорт, як же воно. Антиледувіальна. Антелідувіальна. Ні, це не годиться. Треба придумати якийсь простіший заголовок, щоб кожен міг вимовити. Ну, Джуді, ти ж у нас розумниця!
— Антедилювіальна, — підказала Джуді. Фред покрутив головою:
— Занадто довге. Довше, ніж ті почвари разом із хвостом. Заголовок повинен бути короткий. Але Джуді — це ж золото, правда? Скажіть, капітане, хіба вона не чудо?
— Так, — погодився капітан. — Чудова дівчина.
— Ви молодець, капітане, — вдячно сказав молодий атлет, — Наш капітан — молодчага. Але "антелювіальна фауна" — це дурниця. Це не заголовок для газети. Краще вже "Закохані на острові перлів" абощо.
— "Тритони обсипають перлами Білу Лілею"! — вигукнув Ейб. — "Данина Посейдонового царства"! "Нова Афродіта"!
— Дурниці! — запально відрубав Фред. — Ніяких тритонів ніколи не було. Це науково доведено. І ніякої Афродіти теж не було, правда, Джуді? "Сутичка людей із первісними ящерами!", "Відважний капітан атакує допотопних страховищ!" Треба, щоб заголовок звучав, розумієш?
— Екстрений випуск! — галасував Ейб. — "Морські страховища нападають на кіноартистку! Sex appeal[72] новочасної жінки перемагає первісних ящерів! Вимерлим плазунам до смаку блондинки!"
— Ейбе, — озвалася любонька Лі. — У мене така ідея…
— Яка?
— Для кінофільму. Розкішна картина була б. Уяви собі, що я купаюсь на морському березі…
— Цей купальник тобі страшенно личить, Лі, — квапливо перебив Ейб.
— Правда? А тритони закохались у мене й забрали мене на дно моря. І я там стала їхньою царицею.
— На дні морському?
— Авжеж, під водою. В їхньому таємному царстві, розумієш? Адже в них там є міста і взагалі все.
— Любонько, таж ти б там потонула!
— Не бійся, я вмію плавати, — безтурботно сказала любонька Лі. — Я б тільки раз на день випливала на берег надихатись повітрям. — Лі зобразила дихальні вправи, здіймаючи груди і плавно рухаючи руками. — Отак, бачиш? А на березі в мене закохався б… ну, скажімо, молодий рибалка. А я в нього. Нестямно, — зітхнула любонька. — Розумієш, він був би такий вродливий і дужий. А тритони захотіли б його втопити, але я б його врятувала й пішла б із ним до його хатини. А тритони взяли б нас там у облогу. Ну, а тоді вже з'явилися б ви й урятували нас.
— Лі, — поважно промовив Фред. — Це така несенітниця, що, їй-богу, з неї може щось вийти. Не я буду, коли старий Джес Леб не зробить із цього сенсаційної картини.
Фред мав рацію: справді свого часу з цього вийшов сенсаційний фільм виробництва кінокомпанії "Джес Леб Пікчерз" із міс Лілі Веллі в головній ролі; крім того, в ньому знімалося шістсот нереїд, один Нептун і дванадцять тисяч статистів, загримованих під усіляких допотопних ящерів. Та перше ніж це відбулося, спливло чимало води й сталось чимало подій, а саме: