Війна і мир (том 3)

Страница 20 из 129

Лев Толстой

XIV

О третій годині ще ніхто не заснув, як з'явився вахмістр з наказом виступати до містечка Островни.

Так само з гамором і реготом офіцери квапливо почали збиратися; знову поставили самовар на каламутній воді. Але Ростов, не дочекавшись чаю, пішов до ескадрону. Вже розвиднялося; дощик перестав, хмари розходились. Було— мокро і холодно, особливо в непросохлому одязі. Еиходячи з корчми, Ростов і Ільїн обидва в сутінках світанку заглянули у глянсувату від дощу шкіряну лікареву халабуду, "з-під фартуха якої стирчали ноги лікаря і всередині якої видно було на подушці чепчик лікарші і чутно було сонне дихання.

— Далебі, вона дуже мила!— сказав Ростов до Ільїна, який виходив з ним.

— Розкіш яка жінка!—з шістнадцятилітньою серйозністю відповів Ільїн.

Через півгодини вишикуваний ескадрон стояв на дорозі. Почулась команда: "Сідай!" — солдати перехрестилися і стали сідати. Ростов, виїхавши вперед, скомандував: "Марш!", і, витягнувшись по чотири чоловіка, гусари, знімаючи —гамір хляпанням копитів по мокрій дорозі, брязкотом шабель і тихим гомоном, рушили великим, обсадженим березами шляхом, слідом за піхотою та батареєю.

Розірвані синьо-лілові хмари, червоніючи на сході, швидко линули за вітром. Ставало все видніше й видніше. Ясно видно було ту кучеряву травичку, що засівається завжди по путівцях, ще мокру від учорашнього дощу; обвисле віття беріз, теж мокре, гойдалось од вітру й ронило вбік від себе світлі краплі. Ясніш і ясніш вимальовувались обличчя солдатів. Ростов їхав з Ільїним, який не відставав від нього, краєм дороги, між двома рядами беріз.

Ростов у кампанії дозволяв собі вільність їздити не на фронтовому коні, а на козацькому. І знавець, і любитель, він нещодавно дістав собі баского донського, великого й доброго буланого коня, на якому він усіх випереджав. їхати на цьому коні було для Ростова насолодою. Він думав про коня, про ранок, про лікаршу і ні разу не подумав про майбутню небезпеку.

Раніше Ростов, ідучи в бій, боявся; тепер він не почував анітрохи страху. Не тому він не боявся, що він звик до вогню (до небезпеки не можна звикнути), а тому, що він вивчився керувати своєю душею перед небезпекою. Він звик, ідучи в бій, думати про все, за винятком того, що, здавалося, було б цікавіше за все інше — про майбутню небезпеку. Хоч як він намагався, хоч як картав себе за боягузтво в перший час своєї служби, він не міг цього досягти; але з роками це прийшло само собою. Він їхав тепер поруч з Ільїним поміж березами, зрідка зриваючи листя з гілок, що потрапляли під руку, іноді доторкуючись ногою до пахвини коня, іноді віддаючи задньому гусарові докурену люльку, не повертаючись до нього, з таким спокійним і безтурботним виглядом, неначе він їхав кататись. Йому жаль було дивитися на схвильоване обличчя Ільїна, який багато і неспокійно говорив; він з досвіду знав той тяжкий стан чекання страху і смерті, в якому перебував корнет, і знав, що ніщо, крім часу, не поможе йому.

Тільки-но сонне з'явилося на чистій смузі з-за хмари, як вітер стих, наче він не смів псувати цього чудесного після грози літнього ранку; краплі ще падали, але вже прямовисно,— і все затихло. Сонце вийшло зовсім, з'явилося на обрії і зникло у вузькій і довгій хмарі, що стояла над ним. Через кілька хвилин сонце ще ясніше з'явилося на верхньому краї хмари, розриваючи її краї. Все засяяло і заблищало. І разом з цим сяйвом, неначе відповідаючи йому, залунали спереду постріли гармат.

Не встиг ще Ростов обдумати і визначити, наскільки далекі ці постріли, як од Вітебська примчав на коні ад'ютант графа Остермана-Толстого з наказом іти клуса дорогою.

Ескадрон об'їхав піхоту й батарею, що так само поспішала, спустився з гори і, пройшовши через якесь порожнє, без мешканців, село, знову піднявся на гору. Коні стали вмилюватись, люди розчервонілися.

— Стій, рівняйся!—почулася спереду команда дивізіонера.

— Ліве плече вперед, кроком руш!—скомандували спереду. І гусари по лінії військ пройшли на лівий фланг позиції і

стали позад наших уланів, що стояли у першій лінії. Праворуч стояла наша піхота густою колоною — це бу^и резерви; трохи вище від неї на горі видно було на чистому-чистому повітрі, в ранішньому, скісному і яскравому освітленні, на самому обрії наші гармати. Спереду за улоговиною видно було ворожі колони й гармати. В улоговині чутно було наш цеп, що вже вступив у бій і весело переклацувався з ворогом.

Ростову, як від звуків найвеселішої музики, стало весело на душі від цих звуків, давно вже не чутих. Трап-та-та-тапІ— бахкали то разом, то швидко один за одним кілька пострілів. Знову замовкло все, і знову неначе лопали хлопавки, по яких ходив хтось.

Гусари простояли з годину на одному місці. Почалась і канонада. Граф Остерман із почтом проїхав позад ескадрону, зупинившись, поговорив з командиром полку і від'їхав до гармат на гору.

Услід за від'їздом Остермана в уланів почулась команда:

— В колону, до атаки шикуйсь!—Піхота попереду них здвоїла взводи, щоб пропустити кавалерію. Улани рушили, похитуючи флюгерами пік, і риссю пішли з гори на французьку кавалерію, що з'явилася під горою ліворуч.

Тільки-но улани зійшли з гори, гусарам наказано було просунутись на гору, у прикриття до батареї. В той час, як гусари ставали на місце уланів, з цепу, з виском і свистом, пролетіли, не влучаючи, далекі кулі.

Давно не чутий цей звук ще радісніше і збудливіше вплинув на Ростова, ніж попередні звуки стрілянини. Нн, вирівнявшись, розглядав поле бою, що відкривалося з гори, і всією душею брав участь у рухові уланів. Улани близько налетіли на французьких драгунів, щось сплуталося там у диму, і через п'ять хвилин улани помчали назад не до того місця, де вони стояли, а лівіше. Між оранжовими уланами на рижих конях і позад них видно було велику купу синіх французьких драгунів на сивих конях.

XV

Ростов своїм зірким мисливським оком один з перших побачив цих синіх французьких драгунів, що переслідували наших уланів. Ближче, ближче просувалися розладженими юрмами улани і французькі драгуни, які переслідували їх. Уже можна було бачити, як ці люди, що здавалися під горою маленькими, зштовхувались, наздоганяли один одного й махали руками або шаблями.