П'єр піткнувся до флігеля, але жар був такий сильний, що він мимоволі описав півколо круг флігеля і опинився біля великого будинку, який ще горів лише з одного боку з даху і коло якого кишів натовп французів. П'єр спочатку не зрозумів, що робили ці французи, носячи щось; але побачивши перед собою француза, який бив тупим тесаком селянина, видираючи в нього лисячу шубу, П'єр туманно зрозумів, що тут грабують, але йому було ніколи зупинятися на цій думці.
Тріск і гуркіт повалення стін і стель, свист і шипіння полум'я та збуджений галас юрми, видиво пливучо-мінливих, то насуплених, густих і чорних, то летючих угору світлих хмарин диму з блискітками іскор і де суцільного, снопоподібного, червоного, де схожого на луску, золотого полум'я, що перебирається по стінах, відчуття жару і диму і швидкості руху вплинули на П'єра, як звичайно впливають пожежі, збудливо. Вплив цей був особливо сильний тому, що П'єр, споглядаючи цю пожежу, раптом відчув себе звільненим від своїх обтяжливих думок. Він почував себе молодим, веселим, спритним і рішучим. Він оббіг маленький флігель з боку великого будинку і хотів уже бігти в ту частину його, яка ще стояла, коли над самою своєю головою почув крик декількох голосів і зразу по цьому тріск і дзенькіт чогось важкого, що впало біля нього.
П'єр оглянувся й побачив у вікнах будинку французів, які викинули шухляду комода, наповнену якимись металевими речами. Інші французькі солдати, що стояли внизу, підійшли до шухляди.
— Eh bien, qu'est ce qu'il veut celui-là1,— крикнув один з французів на П'єра.
— Un enfant dans cette maison. N'avez vous pas vu un enfant?2— сказав П'єр.
— Tiens, qu'est ce qu'il chante celui-là? Va te promener3, — залунали голоси, і один з солдатів, очевидно боячись, щоб П'єр не надумав відбирати в них срібло та бронзу, що були в шухляді, погрозливо подався на нього.
— Un enfant?—крикнув згори француз.— J'ai entendu piailler quelque chose au jardin. Peut-être c'est son moutard au bonhomme. Faut être humain, voyez-vous...
— Où est-il? Où est-il?4 —питав П'єр.
— Par ici! Par ici!5—гукав на нього француз з вікна, показуючи на сад, що був за будинком.— Attendez, je vais descendre6.
1 — Цьому чого ще треба,
2 — Дитини в цьому домі. Ви не бачили дитини?
• — Цей що ще розбалакує. Забирайся до дідька,
4 — Дитина? Я чув, щось пищало в саду. Може, це його дитина. Що ж, треба по-людському. Ми всі люди... — Де вона? Де вона?
• — Сюди І Сюди І
• — Почекайте, я зараз зійду.
І справді, за хвилину француз, чорноокий хлопець з якоюсь плямою на щоці, в самій сорочці, вискочив з вікна нижнього поверху і, плеснувши П'єра по плечу, побіг з ним у сад.— Dépêchez vous, vous autres,— крикнув він своїм товаришам,— commence à faire chaud1.
Вибігши за будинок на посилану піском доріжку, француз смикнув за руку П'єра і показав йому на круг. Під лавочкою лежала трилітня дівчинка в рожевому платтячку.
— Voilà votre moutard. Ah, une petite, tant mieux,— сказав француз.— A revoir, mon gros. Faut être humain. Nous sommes tous mortels, voyez-voüs2,— і француз з плямою на щоці побіг назад до своїх товаришів.
П'єр, задихаючись від радості, підбіг до дівчинки і хотів її взяти на руки. Але, побачивши чужу людину, золотушно-хвороблива, схожа на матір, неприємна на вигляд дівчинка закричала й кинулась тікати. П'єр проте схопив її і підняв на руки; вона заверещала запекло-злобним голосом і своїми маленькими рученятами стала відривати від себе П'єрові руки і сопливим ротом кусати їх. П'єра охопило почуття жаху та огиди, подібне до того, яке проймало його, коли він торкався до якої-небудь маленької тваринки. Але він зробив зусилля над собою, щоб не кинути дитини, й побіг з нею назад до великого будинку. Та пройти назад тією ж дорогою вже не можна було; дівки Ониськи вже не було, і П'єр, з почуттям жалості й відрази пригортаючи до себе якнайніжніше мокру дівчинку, яка стражденно схлипувала, побіг через сад шукати іншого виходу.
XXXIV
Коли П'єр оббіг дворами та провулками і вийшов назад зі своєю ношею до саду Грузинського, іна розі Поварської, він у першу хвилину не впізнав того місця, з якого він пішов за дитиною: стільки там набралося людей та винесених з будинків речей. Крім російських сімей зі своїм добром, що рятувалися тут від пожежі, тут було й кілька французьких солдатів у різному одягу. П'єр не звернув на них уваги. Він поспішав знайти сім'ю чиновника, щоб віддати дочку матері і йти знову рятувати ще когось. П'єру здавалося, що йому ще багато чогось і якнайшвидше треба зробити. Розігрівшись від жару та біганини, П'єр ще дужче в цю хвилину був перейнятий почуттям молодості, жвавості і рішучості, що охопила його в той час, як він побіг рятувати дитину. Дівчинка затихла тепер і, тримаючись рученятами за П'єрів каптан, сиділа на його руці і, як дике звіреня, озиралася навколо
1 — Гей ви, швидше, припікати починає.
2 — Ось ваша дитина. А, дівчинка, тим краще. До побачення, товстуне. Що ж, треба по-людському. Всі люди,
себе. П'єр зрідка поглядав на неї і трошки усміхався, йому здавалося, що він бачить щось зворушливо-невинне в цьому зляканому і хворобливому личку.
На попередньому місці ні чиновника, ні його дружини вже не було. П'єр швидкими кроками ходив між людьми, оглядаючи різні обличчя, що траплялись йому. Мимоволі він помітив грузинську чи вірменську сім'ю, яка складалася з гарного, з обличчям східного типу, дуже старого чоловіка, одягненого в новий критий кожух та нові чоботи, старої такого ж типу і молодої жінки. Дуже молода жінка ця здалася П'єру довершеністю східної краси, з її різкими, дугою окресленими чорними бровами і довгастим, незвичайно ніжно-рум'яним і вродливим обличчям без будь-якого виразу. Серед розкиданих пожитків, у юрмі на площі, вона, в своєму багатому атласному салопі і яскраволіловій хустці, що накривала її голову, нагадувала ніжну тепличну рослину, викинуту на сніг. Вона сиділа на клунках трохи позад старої і нерухомо-великими чорними довгастими, з довгими віями, очима дивилася в землю. Видно, вона знала свою красу й боялася за неї. Обличчя це вразило П'єра, і він, квапливо проходячи вздовж паркана, кілька разів оглянувся на неї. Дійшовши до паркана і все ж не знайшовши тих, кого йому треба було, П'єр зупинився оглядаючись.