"Чому відстрочка? Чому не заручились?" — думав він. Розговорившись раз з "матір'ю про сестру, він, на подив свій і почасти на задоволення, побачив, що мати так само у глибині душі іноді недовірливо дивилась на цей шлюб.
— Ось пише,— казала вона, показуючи синові листа князя Андрія з тим затаєним почуттям недоброзичливості, що завжди є у матері проти майбутнього подружнього щастя дочки,— пише, що не приїде раніш як у грудні. Яка ж це справа може затримати його? Мабуть, хвороба! Здоров'я кволе дуже. Ти не кажи Наташі. Ти не дивись, що вона весела: це вже останній дівочий час доживає, а я знаю, що з нею робиться кожного разу, як листа його одержує. А втім, бог дасть, все й гаразд буде,— закінчувала вона щоразу,— він прекрасна людина.
II
Перший час після свого приїзду Микола був серйозний і навіть скучний. Його мучила доконечна потреба неодмінного втручання в ті дурні справи господарства, для яких мати викликала його. Щоб швидше скинути з плечей цей тягар, на третій день після свого приїзду він сердито, не відповідаючи на запитання, куди він іде, пішов з насупленими бровами у флігель до Митеньки" і зажадав від нього рахунків усього. Що таке були ці рахунки всього, Микола знав ще менше, ніж зляканий і розгублений Митенька. Розмова та обрахунок Митеньки тривали недовго. Староста, виборний і земський, які дожидалися в передпокої флігеля, зі страхом і втіхою чули спочатку, як загудів і затріскотів, наче все підвищуючись, голос молодого графа, чули лайливі і страшні слова, що сипалися одно за одним.
— Розбійник! Невдячна тварюка!.. Порубаю собаку... Не з татусем... Обікрав...— і т. ін.
Потім ці люди з неменшими втіхою і страхом бачили, як молодий граф, весь червоний, з налитими кров'ю очима, за барки виволік Митеньку, ногою та коліном дуже влучно якраз між своїми словами штовхнув його під зад і закричав: "Геть! щоб духу твого, мерзотнику, тут не було!"
Митенька сторч головою злетів з шести східців і втік у клумбу. (Клумба ця була відомою місцевістю порятунку злочинців у Отрадному. Сам Митенька, приїжджаючи п'яним з міста, ховався в цю клумбу, і багато хто з мешканців Отрадного, що ховалися від Митеньки, знав рятівну силу цієї клумби.)
Дружина Митеньки і своячениці із зляканими обличчями виставилися в сіни з дверей кімнати, де кипів чистий самовар і височіло прикажчицьке високе ліжко під стьобаною ковдрою, пошитою з маленьких шматочків.
Молодий граф, задихаючись, не звертаючи на них уваги, рішучими кронами пройшов повз%них і пішов у дім. *
Графиня, узнавши відразу через дівчат про те, що сталося у флігелі, з одного боку заспокоїлась щодо того, що тепер становище їхнє повинно покращати, з другого боку, вона турбувалася про те, як перенесе це її син. Вона підходила кілька разів навшпиньки до його дверей і слухала, як він курив люльку за люлькою.
Другого дня старий граф відкликав убік сина і з боязкою усмішкою сказав йому:
— А знаєш, ти, голубчику, даремне погарячився! Мені Митенька розповів усе.
"Я знав,— подумав Микола,— що ніколи нічого не зрозумію тут, у цьому дурному світі".
— Ти розсердився, що він не вписав ці сімсот карбованців. Вони ж у нього написані транспортом, а на другу сторінку ти не подивився.
— Татусю, він мерзотник і злодій, я знаю. І що зробив, те зробив, а якщо ви не хочете, я нічого йому не казатиму.
— Ні, голубчику. (Граф був збентежений теж. Він почував, що він був поганим розпорядником маєтку своєї дружини і винний перед своїми дітьми, але не знав, як виправити це.) Ні, я прошу тебе взятися до справ, я старий, я...
— Ні, татусю, ви пробачте мені, коли я зробив вам неприємність; я менше за вас умію.
"Чорт з ними, з цими селянами і грішми і транспортами по сторінці,— думав він:—Ще від кута на шість ставок я розумів колись, але по сторінці транспорт — нічого не розумію",— сказав він сам до себе і відтоді більш не втручався у справи. Тільки одного разу графиня покликала до себе сина, сказала йому про те, що в неї є вексель Анни Михайлівни на дві тисячі, і спитала Миколу, що він думає зробити з ним.
— А ось що,— відповів Микола.— Ви мені сказали, що це від мене залежить. Я не люблю Анни Михайлівни і не люблю Бориса, але вони були дружні з нами і вони бідні. Так ось що! — і він розірвав вексель, і цим вчинком сльозами радості змусив ридати стару графиню. Після цього молодий Ростов, уже не беручись більше ні до яких справ, з гарячим захопленням зайнявся ще новими для нього справами псової охоти, що широко була поставлена у старого графа.
III
Уже перепадав сніжок, ранкові приморозки заковували змочену осінніми дощами землю, уже вруна уклочились і яскравою зеленню виділялись поруч з бурими смугами витовченої худобою озимої і ясножовтої ярової стерні з червоними смугами гречків я. Верховіття^і ліски, що були наприкінці серпня ще зеленими островами між чорними полями озимини і стернями, стали золотавими і яскравочервоними островами посеред яскравозеленої озимини. Русак уже до половини затерся (перелиняв), лисячі виводки починали розбредатися і молоді вовки були більші за собаку. Був найкращий мисливський час. Собаки завзятого молодого мисливця Ростова вже не тільки увійшли в мисливське тіло, а й підбились так, що загальна рада мисливців вирішила три дні дати відпочити собакам і 16 вересня іти у від'їзд, починаючи з Діброви, де був незайманий вовчий виводок.
У такому стані були справи 14 вересня.
Цілий цей день охота була вдома; було морозно і колючо, але звечора стало хмурніти і відлигло. 15 вересня, коли молодий Ростов уранці в халаті виглянув у вікно, він побачив такий ранок, що кращого нічого не могло бути для полювання: наче небо тануло і без вітру спускалося на землю. Єдиним рухом у повітрі був повільний рух згори донизу мікроскопічних крапель мжички чи туману. На голому вітті саду висіли прозорі краплини і падали на щойно опале листя. Земля на городі, як мак, глянсувато-мокро чорніла і на недалекій відстані зливалася з тьмяним і вологим покровом туману. Микола вийшов на мокрий з нанесеним болотом ґанок; пахло прив'ялим лісом і собаками. Чорноряба широкозада сука Милка з великими чорними банькатими очима, побачивши господаря, встала, потягнулась назад і лягла по-русачому, потім зненацька скочила й лизнула його просто в ніс і вуса. Другий хорт, побачивши господаря з квітникової доріжки, вигинаючи спину, рвучко кинуяся до ґанку і, піднявши правило (хвіст), став тертися об Миколові ноги.