Війна і мир (том 2)

Страница 69 из 119

Лев Толстой

П єр кілька разів пересідав під час гри, то спиною, то обличчям до Наташі, і протягом шести роберів робив спостереження над нею і над своїм другом.

"Щось дуже важливе відбувається між ними",— думав П'єр, і радісне і разом гірке почуття змушувало його хвилюватися і забувати про гру.

Після шести роберів генерал встав, сказавши, що отак неможливо грати, і П'єр звільнився. Наташа осторонь розмовляла з Сонею та Борисом. Віра про щось з тонкою усмішкою говорила з князем Андрієм. П'єр підійшов до свого друга і, спитавши, чи не таємниця те, що говориться, сів біля них. Віра, помітивши увагу князя Андрія до Наташі, вирішила, що на вечорі, на справжньому вечорі конче треба, щоб були тонкі натяки на почуття, і вибравши час, коли князь Андрій був сам, почала з ниАм розмову про почуття взагалі і про свою сестру. їй треба було з таким розумним (яким вона вважала князя Андрія) гостем застосувати свою дипломатичну майстерність.

Коли П'єр підійшов до них, він помітив, що Віра самовдово-лено захоплена розмовою, князь Андрій (що з ним рідко* бувало) здавався збентеженим.

— Як ви гадаєте? — з тонкою усмішкою казала Віра.— Ви, князю, такі проникливі і так розумієте відразу характери людей. Що ви думаєте про Наталі, чи'може вона бути сталою у своїх симпатіях, чи може вона так, як інші жінки (Віра розуміла себе), один раз покохати людину і назавжди залишитись вірною? Це я вважаю справжнім коханням. Як ви думаєте, князю?

— Я занадто мало знаю вашу сестру,— відповів князь Андрій з глузливою усмішкою, під якою він хотів приховати свою ніяковість,— щоб розв'язати таке тонке питання; і потім я помічав, що чим менш подобається жінка, тим вона буває сталі-шою,— додав він і подивився на П'єра, що в цей час підійшов до них.

— Так, це правда, князю; у наш час,— говорила далі Віра (згадуючи про наш час, як взагалі люблять згадувати обмежені люди,' думаючи, що вони знайшли і оцінили особливості нашого часу і що властивості людей змінюються з часом),— в наш час дівчина має стільки свободи, що le plaisir d'être courtisée1 часто заглушує в ній справжнє почуття. Et Nathalie, il faut l'avouer, y est très sensible2.— Повернення до Наталі знову змусило неприємно скривитися князя Андрія; він хотів встати, але Віра продовжувала з іще більш витонченою усмішкою.

— Я гадаю, ніхто так не був courtisée3, як вона,— казала Віра,— але ніколи, до самого останнього часу ніхто серйозно їй не подобався. Ось ви знаєте, графе,— звернулась вона до П'єра,— навіть наш милий cousin Борис, який був, entre nous 4, дуже й дуже dans le pays du tendre..Б,— говорила вона, натякаючи на карту кохання, що була тоді у вжитку.

Князь Андрій насуплено мовчав.

— Адже ви дружні з Борисом? — спитала його Віра.

— Так, я його знаю...

— Він певне вам казав про свою дитячу любов до Наташі?

— А була дитяча любов? — раптом несподівано почервонівши, спитав князь Андрій.

— Так. Vous savez entre cousin et cousine cette intimité mène quelquefois à l'amour: le cousinage est un dangereux voisinage. N'est ce pas?"

* — О, безперечно,— сказав князь Андрій і раптом неприродно пожвавішав і став жартувати з П'єром про те, яким він повинен бути обережним у своєму обходженні зі своїми п'ятдесятилітніми московськими кузинами, і серед жартівливої розмови встав і, взявши під руку П'єра, одвів його вбік.

? і— Ну що? — спитав П'єр, який здивовано спостерігав чудне збудження свого друга і помітив погляд, що його він, встаючи, кинув на Наташу.

— Мені треба, мені треба поговорити з тобою,— сказав князь Андрій.— Ти знаєш наші жіночі рукавички (він говорив про ті масонські рукавички, що давалися новообраному братові для вручення коханій). Я... та ні, я згодом поговорю з тобою...— І з чудним блиском в очах, з неспокоєм у рухах князь Андрій підійшов до Наташі і сів біля неї. П'єр бачив, як князь Андрій щось спитав її, і вона, спалахнувши, відповіла йому.

Але в цей час Берг підійшов до П'єра, дуже упрошуючи його взяти участь у суперечці між генералом і полковником про іспанські справи.

Берг був задоволений і щасливий. Усмішка радості не сходила з його обличчя! Вечір був дуже гарний і цілком такий, як

1 приємність бути поміченою

2 І Наталі, треба признатися, до цього дуже чутлива.

3 предметом залицяння,

4 між нами кажучи, 6 в країні ніжного...

в Ви знаєте, між двоюрідним братом і сестрою ця близькість дуже часто приводить до любові: двоюрідні — небезпечна річ. Хіба не так?

і інші вечори, які він бачив. Усе було схоже. І дамські тонкі розмови, і карти, і за картами генерал, який підвищує голос, і самовар, і печиво; але одного ще бракувало, того, що він завжди бачив н"а вечорах, які він бажав наслідувати. Бракувало голосної розмови між мужчинами і суперечки про що-небудь важливе й розумне. Генерал почав цю розмову, і ось до неї Беїрг залучив П'єра.

XXII

Другого дня князь Андрій поїхав до Ростових обідати, бо його кликав граф Ілля Андрійович, і провів у них цілий день.

Усі в домі почували, заради кого їздив князь Андрій, і він, не приховуючи цього, цілий день намагався бути з Наташею. Не лише в душі Наташі, зляканої, але щасливої і радісно піднесеної, але й у всьому домі почувався страх перед чимсь важливим, що мало статися. Графиня сумними і серйозно-строгими очима дивилась на князя Андрія, коли він розмовляв з Наташею, і боязко і вдавано починала яку-небудь незначну розмову, як тільки він оглядався на неї. Соня боялась відійти від Наташі і боялась бути на заваді, коли вона була з ними. Наташа блідла від страху чекання, на хвилину залишившись з ним віч-на-віч. Князь Андрій дивував її своєю несміливістю. Вона почувала, що йому треба було сказати їй щось, але що він не міг на це зважитись.

Коли увечері князь Андрій поїхав, графиня підійшла до Наташі й пошепки сказала:

— Ну що?

— Мамо, ради бога, нічого не питайте мене тепер. Це не можна казати,— промовила Наташа.

Але незважаючи на те, цього вечора Наташа то схвильована, то злякана, втупивши очі в одну точку, довго лежала в материному ліжку. То вона розповідала їй, як він хвалив її, то як він казав, що поїде за кордон, то, що він питав, де вони житимуть цього літа, то як він питав її про Бориса.