2 — "Відень вважає підстави запропонованого договору до такої міри поза можливим, що досягти їх можна лише рядом дуже блискучих успіхів; І він має сумнів щодо засобів, які можуть їх нам дати". Це достеменна фраза віденського кабінету,— казав датський повірений у справах.
• — Втішний сумнів! — сказав глибокий розум,
— Il faut distinguer entre le cabinet de Vienne et l'Empereur d'Autriche,—сказав Moptemart. — L'Empereur d'Autriche n'a jamais pu penser à une chose pareille, ce n'est que le cabinet qui le dit1.
— Eh, mon cher vicomte,—— втрутилася Анна Павлівна,— Шгоре (вона чомусь вимовляла l'Urope, як особливу тонкість французької мови, яку вона могла собі дозволити, розмовляючи з французом), l'Urope ne sera jamais notre alliée sincère2.
Слідом за цим Анна Павлівна навела розмову на мужність і твердість пруського короля з метою ввести у справу Бориса.
Борис уважно слухав того, хто говорив, чекаючи своєї черги, але разом з тим встигав кілька разів оглядатися на свою сусідку, красуню Елен, яка з усмішкою кілька разів зустрілася очима з вродливим молодим ад'ютантом.
Цілком природно, говорячи про становище Пруссії, Анна Павлівна попросила Бориса розповісти про свою мандрівку до Гло-гау та про стан, в якому він застав пруське військо. Борис, не кваплячись, чистою і правильною французькою мовою розповів вельми багато цікавих подробиць про війська, про двір, за весь час своєї розповіді старанно уникаючи висловлення своєї думки щодо тих фактів, про які він говорив. На якийсь час Борис оволодів загальною увагою, і Анна Павлівна почувала, що її вгощення новинкою всі гості прийняли з задоволенням. Найбільше уваги до Борисової розповіді виявила Елен. Вона кілька разів питала його про деякі подробиці його поїздки і, здавалося, вельми була зацікавлена станом пруської армії. Тільки-но він кінчив, вона зі своєю звичайною усмішкою звернулася до нього.
— Il faut absolument que vous veniez me voir3, — сказала вона до нього таким тоном, наче з деяких міркувань, яких він не міг знати, це було конче потрібно. — Mardi entre les 8 et 9 heures. Vous me ferez grand plaisir4.
Борис обіцяв виконати її бажання і хотів зайти з нею в розмову, коли Анна Павлівна відкликала його під тим приводом, що тіточка бажає послухати його.
— Адже ви знаєте її чоловіка? — сказала Анна Павлівна, заплющивши очі і журним жестом показуючи на Елен.— Ах, це така нещасна і чарівна жінка! Не згадуйте його при ній, будь ласка, не згадуйте. їй занадто тяжкої
1 — Конче треба розрізняти віденський кабінет і австрійського імператора,— сказав Мортемар.—— Імператор австрійський ніколи не міг цього думати, це каже тільки кабінет.
2 — Ах, дорогий віконте, Європа ніколи не буде нашою щирою союзницею.
3 — Неодмінно треба, щоб ви приїхали побачитися зі мною.
* — У вівторок, між восьмою і дев'ятою годинами. Ви мені зробите велику приємність.
Коли Борис і Анна Павлівна вернулись до загального гуртка, розмовою в ньому заволодів князь Іполит. Він, висунувшись вперед у кріслі, сказав:
— Le Roi de Prussel1 — і, сказавши це, засміявся. Всі обернулись до нього: — Le roi de Prusse? — спитав Іполит, знсТзу засміявшись і знову спокійно і серйозно вмостився в глибині свого крісла. Анна Павлівна почекала трохи, але тому, ихо Іполит зовсім, здавалося, не хотів більше говорити, вона почала розповідати про те, як безбожний Бонапарт вкрав у Потсдамі шпагу Фрідріха Великого.
— C'est l'épée de Frédéric le Grand, que je...2 — почала була вона, та Іполит перебив її словами:
— Le Roi de Prusse...— і знову, тільки-но до нього обернулись, попросив пробачення й замовк. Анна Павлівна скривилася. Mortemart, Іполитів приятель, рішуче звернувся до нього:
— Voyons à qui en avez vous avec votre Roi de Prusse? 3 Іполит засміявся, наче йому було соромно за свій сміх.
— Non, ce n'est rien, je voulais dire seulement...4 (Він мав намір повторити жарт, що його чув у Відні j що його цілий вечір збирався вмістити.) Je voulais dire seulement, que nous avons tort de faire la guerre pour le roi de Prusse5.
Борис обережно усміхнувся, так, що його усмішку можна було вважати за іронію або за схвалення "жарту, залежно від того, як її буде прийнято. Усі засміялися.
— Il est très mauvais, votre jeu de mot, très spirituel, mais injuste,— погрожуючи зморщеним пальчиком, сказала Анна Павлівна.— Nous ne faisons pas la guerre pour le roi de Prusse, mais pour les bons principes. Ah, le méchant, ce prince Hippo-lyte!6 — сказала вона.
Розмова не припинялася цілий вечір, обертаючись переважно навколо політичних новин. Наприкінці вечора вона особлива пожвавішала, коли зайшло про нагороди, надані від царя.
— Адже одержав минулого року NN табакерку з портретом,— казав l'homme à l'esprit profond7,— чому ж SS не може-одерл^ати такої самої нагороди?
— Je vous demande pardon, une tabatière avec le portrait de
1 — Пруський король!
2 — Це шпага Великого Фрідріха, яку я...
3 — Ну, що ж пруський король?
4 — Ні, нічого, я хотів лише сказати...
6 — Я лише хотів сказати, що ми даремно воюємо за пруського короля. 8 — Ваша гра слів негарна, дуже дотепна, але несправедлива. Ми
воюємо за добрі начала, а не за пруського короля. О, який уїдливий цей князь Іполит!
7 чоловік глибокого розуму,
l'Empereur est une récompense, mais point une distinction, — сказав дипломат,— un cadeau plutôt*.
— Il y eu plutôt des antécédents, je vous citerai Schwar;-,zenberg2.
— C'est impossible3,— відповів другий.
— Парі. Le grand cordon, c'est différent...4.
•Коли всі підвелися, щоб роз'їжджатись, Елен, яка дуже мало говорила цілий вечір, знову звернулася до Бориса з просьбою і лагідним, значливим наказом, щоб він завітав до неї у вівторок.
— Мені це дуже потрібно,— сказала вона з усмішкою, оглядаючись на Анну Павлівну, і Анна Павлівна тією сумовитою посмішкою, яка супроводжувала її слова, коли вона говорила про свою високу покровительку, потвердила бажання Елен. Здавалося, що цього вечора з якихось Борисових слів про пруське військо Елен раптом відкрила доконечну потребу бачити його. Вона начебто обіцяла йому, що, коли він приїде у вівторок, вона пояснить йому цю потребу.