вою рукою і, явно хвилюючись, погано проспівав щось і сів на малиновий трон. Дівиця, яка була спочатку в білому, потім у блакитному, тепер була в самій сорочці, з розпущеним волоссям і стояла біля трону. Вона про щось тужно співала, звертаючись до цариці; але цар суворо махнув рукою, і з боків увійшли чоловіки з голими ногами і жінки з голими ногами і стали танцювати всі разом. Потім скрипки заграли дуже тонко й весело, одна з дівиць з голими товстими ногами і з худими руками, відділившись від інших, відійшла за куліси, поправила корсаж, вийшла на середину і стала стрибати і швидко бити однією ногою об другу. Всі в партері заплескали в долоні і закричали "браво". Потім один чоловік став у куток. В оркестрі заграли голосніше на цимбали та труби, і один цей чоловік з голими ногами став стрибати дуже високо і дріботіти ногами. (Чоловік цей був Duport, який одержував шістдесят тисяч на рік за цю спритність.) Усі в партері, в ложах і в райку стали плескати і кричати з усієї сили, і чоловік зупинився і став усміхатися і кланятись на всі боки. Потім танцювали інші, з голими ногами, чоловіки й жінки, потім знову один з царів закричав щось під музику, і всі стали співати. Але раптом знялася буря, в оркестрі зазвучали хроматичні гами та акорди зменшеної септими, і всі побігли й потягли знову одного з присутніх за куліси, і завіса опустилася. Знову між глядачами знявся страшенний галас і тріскотіння, і всі з захопленими обличчями стали кричати:
— Дюпора! Дюпора! ДюпораІ
Наташа уже не вважала це *чудним. Вона з задоволенням, радісно усміхаючись, дивилася круг себе.
— N'est ce pas qiTil est admirable — Duport?1 — сказала Елен, звертаючись до неї.
— Oh, oui2,— відповіла Наташа.
X
В антракті в ложі Елен повіяло холодом, відчинилися двері і, нагинаючись і пильнуючи, щоб не зачепити кого-небудь, увійшов Анатоль.
— Дозвольте мені познайомити вас з братом,— турботно перебігаючи очима з Наташі на Анатоля, сказала Елен. Наташа через голе плече обернула до красеня свою гарненьку голівку і усміхнулась. Анатоль, який зблизька був так само гарний, як і здаля, підсів до неї і сказав, що давно бажав мати цю приємність, ще від наришкінського балу, на якому він мав задоволення бачити її, і не забув цього. Курагін з жінками був значно розумніший і простіший, ніж у чоловічому товаристві.
Він говорив сміливо і невимушено, і Наташі було чудно і приємно, що не тільки не було нічого такого страшного в цьому мужчині, про якого так багато розповідали, а що, навпаки, у нього була дуже наївна, весела і добра усмішка.
Курагін спитав про враження від спектаклю і розповів їй про те, як у попередньому спектаклі Семенова, граючи, упала.
— А знаєте, графине,— сказав він, раптом звертаючись до неї, як до давньої-давньої знайомої,— у нас влаштовується карусель у костюмах; вам би треба взяти участь у ній: буде дуже весело. Усі збираються в Архарових. Будь ласка, приїжджайте, справді, га? — промовив він.
Кажучи це, він не зводив усміхнених очей з Наташиного обличчя, з її шиї, з оголених рук. Наташа напевно знала, що він милується нею. І їй було приємно від цього, але чомусь їй тісно і важко ставало в його присутності. Коли вона не дивилась на нього, вона почувала, що він дивиться на її плечі, і вона мимоволі перехоплювала його погляд, щоб вГн уже краще дивився на її очі. Але, дивлячись йому в очі, вона з острахом почувала, що між ним і нею зовсім нема тієї перепони соромливості, яку вона завжди почувала між собою та іншими чоловіками. Вона, сама не знаючи як, через п'ять хвилин почувала себе страшенно близькою до цього чоловіка. Коли вона одверталася, їй страшно було, щоб він ззаду не взяв її за голу руку, не поцілував її в шию. Вони розмовляли про найпростіші речі, і вона почувала, що вони близькі, як ніколи вона не була з мужчиною. Наташа оглядалась на Елен і на батька, наче питаючи їх, що таке це означає; але Елен була зайнята розмовою з якимсь генералом і не відповіла на її погляд, а батьків погляд нічого не сказав їй, крім хіба того, що він завжди говорив: "весело, ну я й радий".
В одну з хвилин ніякового мовчання, під час яких Анатоль своїми опуклими очима спокійно і невідступно дивився на неї, Наташа, щоб урвати цю мовчанку, спитала його, як йому подобається Москва. Наташа спитала і почервоніла. їй увесь час здавалося, що вона робить щось непристойне, розмовляючи з ним. Анатоль усміхнувся, ніби підбадьорюючи її.
— Спочатку мені мало подобалась, бо — що робить місто іриємним? Ce sont les jolies femmes !, правда ж? Ну, а тепер дуже подобається,— сказав він, значущо дивлячись на неї.— Поїдете на карусель, графине? їдьте,— сказав він і, простягнувши руку до її букета і стишую^ голос, сказав: — Vous serez la plus jolie. Venez, chère comtesse, et comme gage donnez moi cette îleur 2.
Наташа не зрозуміла того, що він сказав, так само, як він
і Це гарненькі жінки,
з Ви будете найкраща. їдьте, мила графине, і на запоруку дайте меш цю квітку.
сам, але вона почувала, що в незрозумілих словах його був непристойний замір. Вона не знала, що сказати, і одвернулася, наче не чула того, що він сказав. Але, одвернувшись, вона відразу подумала, що він тут ззаду, так близько від неї.'
"Як він тепер? Він збентежився? Розсердився? Треба виправити це?" — спитала вона сама себе. Вона не могла стриматися, щоб не оглянутись. Вона просто в очі глянула йому, і його близькість і впевненість, і добродушна ласкавість усмішки перемогли її. Вона усміхнулася зовсім так само, як і він, дивлячись просто в очі йому. І знову вона з жахом почувала, що між ним і нею нема ніякої перепони.
Знову піднялася завіса. Анатоль вийшов з ложі, спокійний і веселий. Наташа повернулась до батька в ложу, цілком уже підкорена тому світові, в якому вона перебувала. Усе, що відбувалося перед нею, уже здавалось їй цілком природним, а зате всі попередні думки її про нареченого, про княжну Марію, про сільське життя ні разу не прийшли їй в голову, наче все те було давно-давно минуле.
У четвертому акті був якийсь чорт, який співав, махаючи; рукою доти, поки не висунули з-під нього дошки і він не опустився туди. Наташа лише це й бачила з четвертого акту: щось хвилювало і мучило її, і причиною цього хвилювання був Ку*-рагін, за яким вона мцмоволі стежила очима. Коли вони виходили з театру, Анатоль підійшов до них, викликав їхню карету і підсаджував їх. Підсаджуючи Наташу, він потиснув їй руку вище ліктя. Наташа, схвильована і червона, оглянулась на нього. В нього блищали очі, і він, ніжно усміхаючись, дивився на неї.