Вигнанці

Страница 61 из 181

Артур Конан Дойл

— Еге, ми летіли, наче буйвол від лісної пожежі. Але мені дуже дивно, як це ви знаходите дорогу без позначок і слідів. Мені важко було б знайти навіть цілу Америку, Ефраїм, а не те, що Нью-Йоркську затоку.

— Я занадто відхилився на північ, Амос. Ми були на п'ятдесятому градусі чи близько того, коли побачили мис Ла-Хог. Завтра, за моїм розрахунком, ми побачимо й землю.

— Ах, тільки. завтра! А що це буде? Гора Пустині? Мис Код? Довгий острів?

— Ні, хлопче, ми на широті Св. Лаврентія і швидше побачимо береги Аркадії. При цьому вітрі ми пропливемо на південь іще день, найбільше — два. Ще кілька таких прогулянок — і я куплю собі гарненький цегловий будинок у північній частині Бостона, в Грін-Лені, і буду дивитися з вікон на затоку, на кораблі, що відходитимуть і прибуватимуть. Так і скінчу своє життя в мирі й спокої.

Цілий день Амос Грін напружував зір, марно шукаючи землю. Коли потемніло, він зійшов униз, в каюту, і дістав мисливську куртку, шкіряні штиблети й єнотову шапку. Ця одежа була йому далеко більше до вподоби, ніж тонке сукно, в яке прибрав його голландський кравець у Нью-Йорку. Де Катіна теж переодягся в темний цивільний одяг і разом з Аделлю порався, збираючи речі старика, який так ослаб, що неспроможний був щось сам зробити для себе. На баку Пищала скрипка, і далеко по півночі хрипкі вигуки грубих пісень змішувалися з гуркотом хвиль і шумом вітру. То серйозні новоанглійці по-своєму веселились і раділи, що повертаються на батьківщину.

Штурман повинен був стояти на вахті з півночі до четвертої години ранку. Спочатку місяць сяяв яскраво, але під ранок його затягло хмарами, і "Золотий жезл" поринув у густий, непроглядний туман, який трапляється у всій цій частині океану. Туман був такий великий, що з корми ледве видно було неясні обриси паруса. Дув різкий норд-ост, і легка бригантина лягала набік, майже торкаючись води завітряними снастями. Раптом зробилося холодно — та так, що штурман на кормі переступав з ноги на ногу, а його чотири підручних матроси тремтіли, ховаючись під бортовою загорожею.

Зненацька один із них, голосно скрикнувши, зірвався на ноги, показуючи пальцем у повітря. З темряви коло самого бушприта виринула величезна біла стіна, об яку корабель з розгону вдарився так сильно, що мачти попадали, наче сухий очерет від подуву вітру, а сам він за одну мить перетворився в безформну купу трісок і уламків.

Від поштовху штурман пролетів уздовж всієї корми і ледве врятувався від удару падаючих мачт, двоє з матросів провалилися у величезну діру, що утворилась на носі, а третьому розтрощило голову якорним штоком. Томлінсон, насилу звівшись на ноги, побачив, що вся передня частина корабля була вдавлена в середину, а єдиний уцілілий матрос, зовсім приголомшений, сидів серед уламків трісок, ляскаючих парусів і покручених, поплутаних канатів. Було зовсім темно, і за бортом корабля виднівся лише білий гребінь бурхливої хвилі. Штурман у розпачі від несподіваного лиха схвильовано озирався навкруги, коли раптом помітив біля себе капітана Ефраїма Саведжа, напіводягненого, але такого ж дерев'яного й спокійного, як завжди.

— Айсберг, — промовив він, втягуючи носом холодне повітря. — Хіба ви не почули його, друже Томлінсон?

— Правда, я відчув, що похолодало, капітан Саведж, але думав, що це через туман.

— Навколо нього завжди буває туман. Судно швидко поринає, Томлінсон, ніс уже у воді.

На палубу вибігла друга вахта. Один з матросів кинувся виміряти воду в трюмі.

— Три фути, — вигукнув він, — а коли заходило сонце, викачали все насухо.

— Гірам Джефферсон і Джон Моретон, до помп, — командував капітан. — Містер Томлінсон, спустіть баркас. Подивимось, чи не можна якось зарадити лихові, хоча боюсь, що це безнадійно.

— У баркасі пробито дві дошки, — сказав один з моряків.

— Ну так четвірку…

— Вона розтрощилась на тріски.

Штурман рвав на собі волосся, а Ефраїм Саведж усміхався, наче зовсім не був зацікавлений тим, що може статися в даних обставинах.

— Де Амос Грін?

— Тут, капітан Саведж. Жду наказів.

— Я теж, — швидко пристав до нього де Катіна.

Адель та її батька, загорнувши в плащі, посадили в найбільш затишне місце з завітряного боку рубки.

— Скажи приятелеві, що він може працювати коло помпи, — сказав Амосові капітан. — А ти у нас майстер у теслярстві. Спустись-но в баркас з ліхтарем і подивись, чи не зможеш його залатати.

Півгодини Амос Грін стукав і порався в баркасі, а мірний стукіт помп було чути крізь шум хвиль. Помалу, але методично правильно опускався корабельний ніс у глиб хвиль, а корма бригантина, здіймалась догори.

— У нас лишилося мало часу, Амос, — спокійно промовив капітан.

— Він може тепер триматись на воді, хоч є невелика проточина.

— Добре. Спускай. Коло помп працювати безперервно. Містер Томлінсон, подбайте, щоб узяти харчів і води, скільки можливо! За мною, Гірам Джефферсон!

Матрос і капітан плигнули в хиткий човен. У Ефраїма Саведжа до пояса був прив'язаний ліхтар. Вони пробрались під розбитий ніс, і капітан безнадійно похитав головою, побачивши його пошкодження.

— Відрізати канат з пластирем і дати сюди, — скомандував він.

Томлінсон і Амос Грін перерізали вірьовки ножами і. спустили вниз кінець паруса. Капітан Ефраїм і моряк схопили його й потягли на пробоїну. Коли капітан нагнувся, корабель підкинуло хвилею вгору, і при жовтому світлі ліхтаря Ефраїм побачив чорні розколини, що розходились промінням від центральної діри.

— Скільки, води в трюмі? — спитав він.

— П'ять з половиною футів.

— Значить, корабель загинув. Скільки я можу зрозуміти, в обшивці скрізь можна просунути палець. Працюйте й далі коло помп! Чи готові харчі й вода, містер Томлінсон?

— Так, сер.

— Спустіть усе за борт. Цей човен не протримається більше як годину або дві. Ви бачите крижану гору?

— Туман рідіє зліва, — крикнув один з матросів. — Ось і гора! Вона з чверть милі звідси, за вітром.

Туман раптом розсіявся, і місяць засяяв над безкраїм, пустинним морем і розбитим кораблем. Величезний айсберг, об який розбилося судно, помалу похитувався на хвилях.

— Треба пливти до нього, — сказав капітан Ефраїм. — Нічого іншого не надумаєш. Спустіть дівчину за борт! Ну, гаразд, спершу її батька, коли вона наполягає на цьому. Скажіть їм, Амос, щоб сиділи тихо. Так! Ти смілива дівчина, хоча й белькочеш чудною мовою. Ну, тепер барила, ковдри і всі теплі речі! Так! Потім француза. Годі балакати… Спершу пасажирів! Потім ти, Амос, матроси. А ти, друже Томлінсон, стрибай останній.