— Не там стійкість шукаєте, товаришу, кажеться-говориться,— зауважиз дядько Зповобрать.— Ми покликані організувать трудові зусилля, а ти нас штовхаєш на якісь витребеньки.
— Трудові? — не розгубився консультант.— Вам хочеться ближче до діла? Тоді я спитаю вас так: а де ваш кіпь? Де коні взагалі? Де ці чесні трудівники й помічники паші віковічні?
— Коня знищили як клас і водрузили обеліск у райцентрі,— повідомив дядько Обеліск.
— Ага, коней під полководців на пам'ятниках? А де вони в селі? Чому їх забуто? А корида відроджує для вас коня. Як тяглова сила він вам ні до чого. Маєте трактори. Як джерело угпоспь ваших полів ні до чого. Масте мінеральні добрива. Для делікатесних ковбас? Українці вживають тільки свинячі. То навіщо ж кінь? У наших славних предків глопців-запорожців кінь був товаришем у герці — смертельному двобої. Тепер герці вийшли з моди, а от кориду можна зробити модною. Пікадори на конях, списи з кольоровими прапорцями, бгик вискакує на арену, пирхає з обох ніздрів, публіка рево од захвату, райспоживспілка розпродує тисячі пляшок місцевої мінеральної води — світові масштаби! А коли з'являється матадор, улюбленець дівчат і сільського керівництва, довкола арени залягає мертва тиша, бгик сопе іі бутить, мінеральна вода ллється потоками, бо корида завжди викликає спрагу (прошу не сплутати її з горілчано-самогонною, глопці),— страшно діло!
— Що ж,— сказав Гриша,— може, Веселоярськ справді заслуговує на кориду?
— Я пе знаю, що воно таке,— вперше взяла слово Ганпа Панасівна,— та коли це збільшить нам надходження готівки, то я теж не заперечую.
Дядько Зновобрать пе був пі за, пі проти, але сказав, що можна дістати для проведення земляиих робіт кілька бульдозерів і навіть скренер у рашшіяхвідділі.
Тільки дядько Обеліск затявся. Не можна привселюдно вбивати живу істоту, надто коли це бугай, а всім відомо, що бугаї сприяють розвитку тваринництва.
Пшонь з такою запопадливістю записував слова дядька Обеліска, що весь спітнів і вимушений був витирати вуса своєю панамкою.
— А що, коли зробити цю вашу кориду безкровною? — запропонувала Ганна Панасівна.
— Справді,— радо підтримав її Гриша.— Спорт і кров несумісні. Тут треба щось вигадати.
Консультант тільки посміявся на таку непрактичність.
— З усього можпа знайти нихід, або, як капнуть пілосопи, альтернативу. Ви не хочете крові? Зробимо шпаги для матадорів тупими, а пікадорам замість ністолетів дамо бузинові шірскалки і взагалі все зробимо для охорони бгиків.
— А хто ж охоронятиме отих хлопців, що стапуть проти бичачих рогів? — резоппо поспитав дядько Зновобрать.— Які оглашен-ні, кажеться-говориться, полізуть на ту арспу?
— Страшне діло рішать спортивні проблеми колегіально! — сплеснув долонями Тавромахієнко.— Ви боїтеся бгиків? Виженіть на арену корів!
Тут Ганна Панасіїша песміливо нагадала, що корови тепер пішли, сказати б, полегшеного типу, отож вони бігають швидше за биків,— хто ж їх наздожене?
— Треба, мабуть, замінити й корів,— сказав Гриша.
— Страшне діло! — загримів Тавромахієнко.— Чим же ви їх заміните?
— А козами,— підказав дядько Обеліск, радіючи, що биків йому вдалося порятувати від даремної загибелі.— У нас кози не прості — валютні.
Пшонь попросив пояснень і мерщій записав і про кіз, і про пояснення.
— Кажеться-говориться,— нагадав дядько Зповобрать,— у кози роги ще гостріші, як у корови й бика, цс вже в тих хлопців, що за іип^п ганятимуться, штани будуть подерті в таких місцях, що со-ірогпо й казати.
і — В нашому бюджеті по передбачено асигнувань на нові шта-|пи для спортсменів,— поясиила мерщій Ганна Панасівна.
— Пе біда,— заспокоїв їх Тавромахієнко.— Можна дістати штани з надміцного синтетичного матеріалу,, до того ж з броньованими ширіпьками.
— Навряд чи це сподобається нашому жіноцтву,— впсловпв сумнів Гриша.— До того ж у таких штанях матадори стануть надто неповороткі. Мабуть, від кіз теж доведеться відмовитися.
Він уже ладеп був відмовитися від цієї, нав'язаної йому Тав-ромахієнком кориди, але соромився ось так безславно відступати.
— Може, пустити на цю арепу півнів? — запропонувала Гаппа Панасівна.
Це висе було сиравжпс зганьблення не тільки ідеї кориди, але й ідеї снорз'джепня небаченого спортивного комплексу. Стільки сили, енергії, фантазії п наполегливості — задля чого? Щоб веселоярів-ські хлопці ганялися по арені за півнями? Можпа уявити молодого й життєрадісного веселоярівця, який уминає материпі товченики з молодпм півником, але щоб такий хлоп'яга бився па арені з півнем? Люди добрі, побііітеся бога.
Дядько Обеліск, торяіествуючи в душі, що провалив і завалив ідею молодого голови, до якого стояв у вічній опозиції (це вже ясно!), для знущання підкшгув ще одну пропозицію: випустити на арену кролів. Сказав, склав на грудях руки, схрестив під стільцем босі ноги і блаженствував. Як було не блаженствувати?! Відомстив усім. Кролі для нього були так само ненависні, як його Хвенька. Кролі риють і підриваються під вас, Хвенька підривається під нього. Пустити цих істот проти нового голови — підриють і перериють усе на світі, нічого й пе зостанеться!
— Пустить туди кролів! — гукпув дядько Обеліск.
Але тут уже сполошився і сам вельмишановний копсультаит. Для всього є меяча, а для цих людей (або глопців, як віп усіх називав) ніяких меж не існувало. Дійшли вже до кролів. Яка ж цс корида? Цс суцільне землеуипство. Матадори малп б ритися в землі, розкопувати нори, витягати за вуха кролів, показувати глядачам? Страшно діло!
— Це не те,— сказав Тавромахієнко.— Глопці, ви по туди за-іпули.
А куди було гнути? Чим замінити биків на кориді? Дикими птахами? Полетять — пе впіймаєш. Мухамп? Але ж веселоярів-ці не східні народи, які ганяються за мухамп. Комарами? А чим їх ловитимеш? Хіба що пилососом. Але пилосос — це вже пе спорт, а побут.
— Все не те,— підсумував Грпша, хоч як тяжко йому було це робити.— От коли б ми зуміли замінити бика твариною так само сильною, але сумирною, їстівною і невразливою на холодпу зброю, тобто добре захищеною. Але де ж знайдеш таку тварину?
— Може, слопа? — підкинув ідею дядько Обеліск.
— Та він і нас з тобою поїсть! — засміявся Зновобрать.— Йому самої трави на депь треба, мабуть, з півтонки.