Вигнання з раю

Страница 25 из 72

Загребельный Павел

— Секундочку! Запишу,— дістав свого блокнота Пшонь.— А то гп тут такого...

— Для карасиків? — зареготав Тавромахієнко.— Вже стрибають па сковорідці?

— Ще пі, та скоро застрибають. Застрпбають! — запевнив його Пшонь, дряпаючи в блокнотику ручкою, а зверху ще мовби прп-дряпуючи и своїми опдатровимп вусами.

Грпша досі не міг збагнути, що вопо за карасики, про які щоразу з нахвалянням згадує. Пшонь, та пе дуже й переймався цим, Со мав інший клопіт. Розсадпвши в своєму кабінеті Тавромахієнка й Пшоня, він запросив до участі в розмові всіх, хто був у сільраді, а саме: дядька Зновобрать, Ганну Панасівну і дядька Обеліска. Досвід і авторитет, знапня процедурних питань і голос народу — все було представлене па цій параді, плюс два неперевершепі знавці в галузі фізкультури й спорту. Ось так втираємо носа фінансовим працівникам і навіть заслуженим керівникам колгоспного виробництва!

Грпша відкрив нараду коротеньким вступним словом, змалював усю привабливість своєї ідеї, не став приховувати й труднощів, які виявилися майже пепереборними.

Пшонь записував, Тавромахієнко розправляв груди, надував щоки, тряс гаптельпими кулацгорамп.

— Глопці! — загримів віп, коли Грпша закінчив.— Глопці, не <5удс діла.

— Чому ж? — образився Левенець. Треба було везти цього консультанта аж з обласного центру, щоб почути те, що й так уже чув не раз і не двічі!

— Нема паптазії,— рішуче заявив копсультапт.

— Та в чому ж треба фаптазії? — допитувався майже відчаєно Грипга.

— Пантазією треба зразу вбить — тоді будуть гроші! — притупнув погою Тавромахієнко.— Який вам стадіон, для чого? Бігать, стрибать, по канату лазить? Кишки рватимуть од сміху! Всі тепер бігають, стрибають і лазять без усяких стадіонів. Гратн в нутбол, волейбол, гандбол, баскетбол? Не смішіть мепс, а то заплачу. Може, вп Москва, Київ, Тбілісі і в вас є "Дппамо", "Спартак", ЦСКА? Нема? І по буде! Значить, як? Треба вбивать пантазією! Бгпки у вас є?

— На другій бригаді відгодівельний комплекс для бичків,— подав голос Зновобрать, якого вже почав зацікавлювати цей гро-моголосий чолов'яга.

— Так чого ж вам,"глопці, треба? — радісно закричав Тавромахієнко.— Беріть бульдозер, рийте землю і будуйте не стадіон, а те, що зветься ареною!

— Що-що? — не зрозумів Гриша.

— Арену!

— Арену? Навіщо? Для цирку?

— Для бою бгиків! От вам і паптазія!

— Тобто як це — для бою биків? — стрепенувся дядько Обеліск, що досі мовчав, тільки поблимував, переводячи погляд то на Гришу, то на консультанта.— Бики як б'ються, то їх треба розбороняти, а тут як же виходить?

Тавромахієнко аж скривився на таку неосвічепість.

— Не бгики бгатимуться, глопці, а бгиків бгатимуть, тобто вбгиватимуть на арені. Як в Іспанії або Мексіці!

— Убивати биків? — дядько Обеліск засовав по чисто вимитій підлозі босими йогами, грізно настовбурчив брови на копсультап-[ та.— За такі розсуждєнія треба знищувать як клас! Тоді, як ми всі сили віддаємо для розвитку тваринництва, ви пропонуєте вбивати бика посеред білого дня і у всіх перед очима — і зеґвіщо ж та й нащо? Без усякої надобності?

Коли б дядько Обеліск читав вірш грузинського поета ПІ ота Нішніанідзе про смерть бика, то він би навів ще й жалібні рядки з того вірша:

Йшов покірливо на плаху, бо ж

завжди тп друзям вірив, Біль тяжкий, мій вірний друже,

віршам я своїм довірив.

Але чи ж конче потрібно читати вірші, щоб довести комусь слушність своєї думки?

Гриша злякався: що подумає спортивне світило про веселоярів-ців? Що у всіх них таке прямолінійне мислення, як у дядька Обеліска? Тому він обережпо повів мову про те, що хоч Україна якоюсь мірою і тяжіє до Середземномор'я (через Чорне море, Босфор і Дарданелли), але це таки не Іспапія і українці не іспанці. Ну, хоча б по такі меткі. Іспанців років з триста підсмажували на вогнищах інквізитори, а ми не давалися. Мексіканців теж ганяли то копквістадори, то загарбпики-імперіалісти, ось і з'явилася в характері метушливість. А нам чого метушитися? Ми ж пе іспанці й но мексікапці. Коли мп метушилися? Може, хтось скаже?

Піхто такого не міг сказати, навіть дядько Зновобрать з його нспоревершепим досвідом. Здавалося б, ідея так недоречно висунута Тавромахієнком, вмерла, ще й не народившись. Але консультант не склав зброї.

— Глопці,— завуркотів віп,— ви мені скажіть, глопці, ваше село передове?

— Та піби,— несміливо промовив Гриша.

Дядько Зновобрать був набагато рішучіший. Бо хіба ж пе він доклав усіх зусиль, щоб Веселоярськ прогримів на всю Україну, а то й далі?

— Кажеться-говориться,— посмикав він себе за ліву брову,— Веселоярськ пе те що передовий, а ще й взірцевий куди не кипь!

— Л пе я казав? — зраділо гукнув Тавромахієпко.— Бо не (були б вп такі, хіба б я до вас приїхав? Мопс оп на всі бгокп! Так і рвуть, так і рвуть! Приїдьте, Коиопё Орестовичу, скажіть та підкажіть! Л я все кинув і до вас. ї тепер бачу — пе даремпо. У вас к кантазія, глопці! А коли так, то що вам треба? Вам треба виходити па рівень світових стандартів!

— А може, світовим стандартам вже' час виходити па наш рівень? — задумливо і завбачливо поглянув на своїх старших товаришів Левенець.

— Кажеться-говорпться, давно пора! — підтримав його Зновобрать.

-— ї па честь цього водрузить обеліск! — зраділо впгукпув заслужений виконавець Веселоярська.

Ганна Папасівна була набагато обережніша.

— В цьому питанні иалт ще не було вказівок,— пояснила вона, і Тавромахіспко, слушно розцінивши її слова як патяк па можлива неодпостаі'шість своїх супротивників і гаразд відаючи, що вперті елю української впертості ще нікому й ніколи зламати пе вдавалося, вмить змінив тактику. Від тактики паступально-брутальної ь:н перейшов до політики вмовлянь і облешепь. Намалював перед г.рпеутніми картпну кориди. Загальне свято. Глядачі в ложі. Не знаете, що таке ложа? Пояспимо! Немає ложі? Збудуємо! З най-дефіцитніших матеріалів. Є чоловік — чорта з-під землі дістане. Але дядька Обеліска ці картини не звабили ні на гріш.

— А як же нащот биків? — допитувався він.— Що ви пропонуєте? Убивать без усякої надобпості?

— Убить бгика? — обдарував його своїм розбійницьким поглядом Тавромахієико.— Глопці, бгика вб'ють, і на м'ясокомбінаті. Убити бгика, а самому жити? А пащо? Однаково ж умремо рано чи пізно. Виграти бій? Виграють хай торгаші, а для пас головне що? Яка иілосопія? Стійкість!