предок? — ^ . ; ... . . .-. —г.
Зрозпачений, вхопивши голову в руки, сів віл у тих первісних і,жунглях і'став мріяти і вимріяв Примітивну й прозаїчну лісбнйл-"у. Кому про це міг сказати? Богові? Але боги ніколи не перейма-гася дрібницями. Для богів тільки масштаб, розмах, велич і віки. Гебе годують амброзією, ти запиваєш її нектаром, а тобі ще хоче-1 гься якогось сухаря? Нікчемний, ти зганьблюеш саму ідею раю! Ну, і так далі. Адам усе це прекрасно знав, тому ^е став писати іаяви богові, а розповів про свою мрію Єві між Дврма черговими поцілунками. А Єва що? Не могла ж вона втратити чоловіка там, це іншого не знайдеш, бо його просто не існує. А чим можна втримати біля себе чоловіка? Тільки обіцянками. І Єва Пообіцяла— Адамові лісопилку. Вчинила легковажно, як усе жіноцтво, але інакше ае могла. Треба любому Адамчику — дістане. Як і де? Хіба в цьому іуть?
І Бог усе це проспав, нічого не чув і не знав. Затр почув усе дух райського лісу, сполошився і стривожився, уявивши, що тут почнеться, щойно Єва роздобуде для Адама лісопилку, і негайно вирішив вжити заходів. З тих чіпких'ліан, що обвивали дерева, дух лісу створив змія-спокусника, проінструктував того, як підсунути яблуко з улюбленої ббгової яблуні Єві, а тоді й Адамові, все відбулося точно за інструкціями, після чого тільки залишилося просигналізувати богові й очікувати наслідків.
То був перший донос, перша обмова, Адама і Єву вигнано ганебно з раю на землю, але бог не вдовольнився самим вигнанням, а напустив на них ще всілякої нечисті, яка мала нещадно переслі* дувати їх повсюди.
Тому коли на грецькій горі Олімп поселилися боги, сказати б,
місцевого значення і ,стали думати, чим би його дошкулити людям,
то з чималим подивом вони помітили, що на землі вже є ерінії, або
фурії, які огидною ватагою носилися за тим або за тим чоловіком,
доки доводили його до смерті. Собачі голови, замість шерсті — змії,
кажанячі крила, виск і вереск такий, що хоч крізь землю прова-
люйся — фурій боялися навіть олімпійські боги, а що ж казати про
людей? Щоб довести невинність, треба було відкусити собі палець
на руці, але фуріям і цього було мало, вони переслідували свою'
жертву далі. Нещасного Ореста, що став згодом героєм усіх дав-
ньогрецьких трагедій, вони загнали аж у Крим, де він якось убла-
гав їх, принісши в жертву тисячу чорних овець: /
Та хоч які злі були фурії, верховному грецькому богові Зевсу
конче хотілося сотворити і якесь власне паскудство, щоб не мали
люди сйокійного життя на землі. Він не довго й думай і создав цілу
сімейку — двох сестричок і братика. Сестрички звалися Єхидна
і Горгона, братик — Ладон. Єхидна до пояса була гарна жінка,
а нижче — страшна зміюка. Харчувалася людським м'ясом, наро*
дила від якогось безвідповідального типа Химеру, Гідру і Цербера.
Від Химери; як ми тепер анаємо, пішов український химерний
роман* Гідра стала, гідрою імперіалізму, а Цербер спустився'в1 пб-
8асвіття, де стереже пекло. — );-; '
_. 437і
Братик Єхидни Ладож був отим райським змієм, що накатан першого доноса на пертих людей, а тепер Зевс спустив його па землю, щоб він помагав своїм сестричкам.
Горгона, прозвана Медузою, що означало "спритна", мала змії замість волосся, величезні— зуби, висолоплений язик, а лице такп страхопудливе, що кожен, хто дивився на нього, кам'янів з жаху. Все оте камінюччя, що валяється сьогодні на землі, то люди, понищені Горпоною. Так би вона, мабуть, покінчила з людським родом взагалі, коли б на Олімпі не виникла опозиція: Зевсова донька, богиня мудрості Афіна, знайшла на землі мужнього хлопця на ймення; Персей, дала йому діамантовий серп, крилаті сандалі,' магічну торбу, відполірований щит і доручила знайти. Горгону і відрубати їй голову. Шревй знайшов: Горгону ни. заході, в країні гіперборейців (здається, аж у Англії), де потвора спала серед змокрілих від дощу людей і> звірів, перетворених нею на каміння. Щоб самому но скам'яніти,, Персей не дивився на Горгону, а тільки на її відбиття в щиті. Афіна спрямувала йому руку, і він відтяв огидну голову. Неждано з тіла Горгони вискочив крилатий кінь Пегас, якого воиа сплодила з богам морів Посейдоном, і помчав просто в Грецію до гори Гелікон. На тій горі, як це тепер знає й мала дитина, жили тоді покровительки мистецтв і наук, прекрасні музи, і страшенно страждали від спраги. І ось треба ж було так статися, що породження такої гидомирної звірюки, як Горгона,— кінь Пегас, добігши до Гелікону, вдарив там у землю копитом, і на тім місці заструменіло чистою* як сльоза, водою — натхнення вічне джерело Гіпок-рен. Пегас, виходить, сотворив і подарував Гіпокрена музам, за що вони проголосили його своїм улюбленцем, а слідом за ними зробили це й усі іхоетн,, в тім числі й українські. Ось як воно все може повернутися!
Але на— цьому не кінчається наш міфик про Пегаса. Бо ж його рідна тітонька Єхидна пустила на світ його двоюрідну сестричку Химеру, про яку сам Гомер сказав так: "Лёв головою, задом дракон і коза серединою" ("Іліада", б, 184). До того ж вона мала досить, паскудну звичку дихати на все живе вогнем, спопеляючи його дотла.
Знову довелося втручатися богині мудрості Афіні, яка знайшла прекрасного мужнього юнака Белерофонта, посадовила його на Пегаса (так-так, на поетичного! коня Пегаса!), дала в руки лук і колчан зі стрілами, наконечники в яких були зроблені з олова,! і послала проти Химери. Белерофонт прискочив до потвори, пустив | їй у вогнедишну пащу стрілу з оловом, олово від вогню розтопи-; лося, полилося Химері в тельбухи і спалило її на смерть. На радо-; щах Белерофонт спрямував Пегаса на Олімп,-забувши, що туди без перепустки на безсмертя ніхто не має права й носа ткнути.; Зевс, побачивши таке нечуване нахабство, всміхнувся собі в бороду й пустив з Олімпу ґедзя. Ґедзь полетів до Пегаса, укусив його! під хвостом, кінь хвицнув, задніми ногами, скинув Белерофонта на землю, а сам гайнув на Олімп. Белерофонт нас не цікавить.
випавши, він покалічився і незабаром вмер. А Пегаса Зевс залишив па Олімпі, але вже не для того, щоб він надихав поетів, а для транспортування на землю всіх тих блиекавиць, якими верховний Ґюг карав людей чи то за їхні провини, чи й зовсім безвинних, одним словом, Пегас із якогось часу став знаряддям несправед-