Учені класифікували б це так: стандартна ситуація. А про стандартні ситуації романів по пишуть. Але скажіть будь-кому з жінок, що вона стандартна. Що буде? Видряпає вам очі. А коли скажете чоловікові? Чоловікам це байдуже. Для чоловіка найголовніше, щоб його любила жіпка.
Отак непомітно ми перейшли від буряків до жінок, та це тільки словесна омана, бо жіпки нікуди пе повтікають, а буряки треба копати і вивозити на цукрозаводи, щоб там мерщій переробляти і отримувати цукор, який шкідливий тільки для пенсіонерів, а для решти людства необхідний так само, як хліб і вода, тому й називається: вуглевод. Ясна річ, автор, ще замолоду засвоївши теорію про роль особи в історії, а також знаючи відому народну мудрість про те, що без одного попа вода освятиться, не мав ніякого наміру надавати надзвичайної ваги особистій участі Григорія Левенця в "бурякових жнивах". Бо справді: що може зробити один чоловік? Техніка у пас є? 6. Передова? Передова. Ентузіазм мається? Мається. Трудових мас малувато? Кинемо па поміч трудівникам полів учнів. Пошлемо з міст шефів, студентів.
Тому й по дивпо, що Гриша Левенець опинився па буряковому комбайні виробництва дніпропетровського заводу.
Але ось тут і явиявилася вся нестандартність ситуації, в яку потрапив Гриша. Виходило, що одне діло конати буряки, коли тп просто механізатор, і зовсім інше, коли тн вже голова сільради. Знав же Грнша торік, і позаторік, що бурякокомбайн бере не всі буряки, дещо втрачається. Така його технічна особливість. Мехайізатор сприймав цю технічну особливість як щось послане мало по з неба, пе дивувався, пе обурювався, пе вживав вставних слів і речень, згадуючи конструкторів і виробничників. Сідав на комбайн і копав буряки. Нічого пе бачу, нічого не чую, нічого не знаю.
Але ж Григорій Левенець сьогодні вже не просто механізатор, дорогі товаріттпії І буряк для пього не продукт сільськогосподарського виробництва, а політичний фактор; Буряк, якого не виконує рядовий механізатор,— це мертва субстанція, побічний продукт, не зареєстрований пі статистикою, йі громадською думкою (що з воза впало, те пропало), а буряк, свідомо зоставлений у землі головою сільради (хай і через недосконалість техніки),— це неподобство, нехлюйство і, колп хочете, злочин!
Грпша все це побачив, зрозумів і вжахнувся. Перший, кому міг вилити свою душу, був Педан.
— Слухай, Педане,— сказав Грпша своєму змінникові,— ти бачиш, що кожний шостий буряк зостається в землі?
— А чп я їх щитав? — спокійно відповів Педан.— Можо, якісь там і зостаються. Чортп їх маму знають.
— Ну, ти ж розумієш, що цс значить?
— А нічого пе значить. Коли до планової врожайності центнерів з п'ятдесят па гектар недоберемо, Зінька Федорівна пустить культиватори по буряковищу — тоді вже докопають до ріпиці.
— І в що ж вскочить кожшій бурячок?
— Хай паша бухгалтерія щнтає! Моє діло — копать!
— Цього так не можна оставляти,— заявив Грпша.
— А ти й пе оставляй. Напиши, куди треба і що треба. В тебе ж тепер печатка є. Напиши й припечатай. Ти що скажи спасибі, хоч ці комбайни є. А коли їх не було — пам'ятаєш? А оп кукурудзу почнемо збирати — як там? Один комбайн зпялп з виробництва, а другий пе почали виробляти. А ти сиди в кукурудзі і хоч зубами її гризи.
— Треба ставити питання в державному масштабі,— сказав Гриша.
— Ото й став, раз тебе вибрали.
Зінька Федорівна делікатно усувалася, і Гриша не міг висловити їй своїх думок про недосконалість бурякозбиральної техніки. Сказав про це дядькові Зновобрать, той махпув рукою:
— Ти, Гришо, кажеться-говориться, думай не про те, що в землі, а про те, що па землі.
— Тобто? (
— Ну, ого, здається-бачиться, копаєш-копаєш, та й оглянься, та й огляньсь!
Я вас не розумію, Свиридоне Карповичу,— образився Гриша.
— А ось залянотить дощ, то й зрозумієш.
Дощ не ляпотів. Дощ на Україні або зовсім не йде, або ллється так, пібп прорвалося псбо і землю треба промочити наскрізь до самої Америки. І тоді змішується грішне з праведним, земля з водою, тверді і хлябі, всі досягнення цивілізації і пауково-технічної революції знецінюються в один день, настас панування первісних стихій, хаосу й нерозбірливості, і звичайне бурякове поле, ще вчора таке лагідно-м'яке і щедро-нриступне, сьогодні стає для людей ворожим і иепависно-ненриступним. Бурякові комбайни в надривному— клекоті своїх моторів ще борюкаються зі стихією,! вперто долають нездоланне, але самотність їхня я?ахає. Комбайн! копає сяк чи так, в тяжкому клекоті долає бездонну багнюку, ли-! іпає по собі купи буряків (на нпх — теж мільйони топи грязюки!),} а вивозити їх звідти — хіба що вертольотами! Все буксує в цій' страховидній багнюці, все тоне, потопає і не впринає.
Гриша кинувся шукати Зіньку Федорівну. Вона тепер уже по усувалася, а просто зинкла в невідомому напрямку. Колгосп — ціла держава. Голова то та.м, то там, то ще оп аж там, сьогодні вже немає, а завтра, мабуть, не буде. Невловимість — одна з форм самозахисту всіх голів колгоспів, які знають, що вони зовсім не боги, але знають і те, що вимагають од них набагато більше, ніж од усіх богів відомих і невідомих. Не було Зіньки Федорівни — був у Гриші його консультант і великий попередник дядько Зповобрать.
— Свпрпдоне Карповичу,— відчаєно здійняв перед ппм руки Гриша,— як же це так? У мене вже вдома напружена ситуація, забув, коли й висипався, їсти не їм, тільки про буряк думаю, а буряк лежить і пе ворушиться! Треба ж щось робптп!
— А що ж ти зробиш, кажеться-говориться? — доволі спокійно поспитав дядько Зновобрать.
— Ну хіба я знаю? Може, створити там депутатську групу по вивезенню врожаю. Може, народний контроль, пост чи там що. Як у нас у селі — пост чи група?
— Група.
— А може, створити комісію? І щоб вп її очолили?
— Та я-то можу й очолити, здається-бачиться, а тількп чим же ти вивезеш ті буряки з цієї багнюки? Ні група, ні комісія я-; їх пе вивезе?
— Пе вивезе,— згодився Грпша.— Але треба ж щось робитпі
— А хто каже — не треба? Я, кажеться-говориться, Зіяьці Фе-дорівиі вже всі печінки прогриз. А виходить як? Осінь суха — ніяких тобі иробуксовок.
— Ну.— крикнув Гриша,— осінь суха! А коли така, як оце тепер? Тоді як?