Вигнання з раю

Страница 46 из 72

Загребельный Павел

Грпша гнав мотоцикла по дорозі і непомітно для себе став розмовляти з мотоциклом, з дорогою, з иолямп, з пебом, з хмарами і птахамп. Отой ПТпугутькало, чп як там його, хоч і негідник, а поцілив у болюче місце. Як порятуватися від пекучого болю в душі? Ой червоний бурячок, зеленая гпчка... Газону ти б спересердя так, щоб мотоцикл зірвався з горбка, і полетіти світ за очі. Приземлишся в автоінспекції. Путі несповідпмі... І корови могли б літати над фермами, помахуючи рожевими крильцями. А з ким доведеться мати справу Дашуньці? Тут чудеса потрібні інші. Щоб просо само ставало пшоном; щоб помідори росли в шкаралущі, як волоські горіхи, і не гнили, ждучи транспорту; щоб у цукровому буряку цукор збирався в грудочку, як кісточка в абрикосі, щоб... Кожному б хотілося навчитися літати в просторі, жити без їжі, взнавати майбуття і взагалі... А за кого виходити дівчатам заміж у селі? За трактори й комбайни? Ой знав, нащо брав таку невеличку, мене мати годувала, як перепеличку. Чужу любов ненавидять, коли своєї не мають. Орати впоперек. Школярів на поля, школярів на поля! А в раю діти були? Десь там міста й містечка оголошують себо без'ядерними зонами. Крапля в морі. А в пас усі стели без'ядерні й безракетні, тільки пшениці та кукурудзи, буряки та гречки. А пам'ять? Чому мало дітей родиться в степах? Факти дійсно мали місце. Мої коні, твоя бричка, моя жінка химерпчка. Питання треба обговорювати. Вживати конкретних заходів. А дітей мало і в степах українських, і в білоруських лісах, і в Прибалтиці. Вважаємо критику правильною. Гірка пам'ять війни, закодована в свідомості молодих матерів. Взяли підвищені зобов'язання. А дітей мало. Бешихо колюча-болюча, тут тобі не стоять, кості не ламать... Всі, як один. "Мы — эхо, мы — эхо, мы — нежное эхо друг друга..." А може, я не голова, а "самозванець"? Як отой Лжедмптрій? I на мене все валиться, мов спіг на голову. Становище гірке, як жовч. "Жигулі" вже без черги. А дітей мало. Іди собі в краски, там будеш ппть і гулять і вигоду мать... Тверда порода українська! Чоловік каже: ячмінь, жінка каже: гречка. Чоловіки керують, а жінки царствують. Хор наївних виспівував: "Ой хто в лісі, озовпся!" А віп був у степах і не мав ніякого наміру зміняти їх на всі приваби і принади світу. Гримів на чорному мотоциклі, в чорному диму, в чорних думах пам'яті й незлагод. Не знав модних внутрішніх монологів і архети-пів словесних структур — звертався до самого себе і до степу, до неба й до сопця, і слова спліталися давні й пові, а душа рвалася поза ними і попад ппми, хотіла безмежжя й сили, як в оцього степу, як в оцієї весплодючої могутньої землі з її потужними грудьми і щедротним лопом, з вигинами-перегинами, заломами-переломами, сплесками-персплесками.

Дашуньку знайшов на фермі, хотів розповісти їй усе, але сказав тільки одне слово:

— Думографія!

— Ти вже, бачу, скоро здурієш на цій роботі,— співчутливо поглянула вопа на Гришу.

— Пошапи ще не заробив, а знущання самі сиплються! — зітхнув він.

ОЙ ЛОПНУВ ОБРУЧ...

Гриші приснилося, піби він головний міністр або візир фараопа, і ось віп стежпть за розбудовою і прикрашанням царської столиці, наглядає за спорудженням дому вічності фараопа, тобто гробниці, насолоджується виглядом корів, захоплюється веденням польових робіт, а слуги кричать йому: "Прийми свіжі продукти і їж, о начальнику города і візирю, щаслпве начало, щасливий рік, вільний од зла".

Він прокшгувся і трохп полежав, не наважуючись розплющити очі. До чого б вопо такий дурний сон? Дапіупькп не спитаєш, бо вже побігла на перше доїнпя, та Дашунька в спи й пе вірила — вопа вірила в ідеали. А ідеалів у жінок багато, і всі вонп великі і пе маліють, розростаються до безмсяшості й безконечності. Скажи Дашуньці про такпй сон — засміє і затюкає. Куди, мовляв, тобі до візирів, як тп на посаді голови сільради нічим не можеш відзначитися! А чим тут відзначишся, коли дядько ЗноЕобрать лишив йому такий спадок? Все нове, все вже збудоване, відкрите й пущене в діло, все діє, функціонує, справляється з обов'язками, ви-копує своє призначення, а ти тількп спдл і читай закопи, як підказує Ганна Панасівна.

Щоправда, в нього всо почалося з неприємностей. Якісь безглузді перевірки, якісь заяви, дописи, сигнали. А може, це вппро-буваияя па міцність? Без неприємностей життя стає пісне і взагалі втрачає ціну.

Переснідавшн (чашка молока і окраєць хліба), Гриша па мотоциклі підскочив до сільради, сказав Ганні Панасівні, що поїде в поле, де вже почали копати буряки, і помчав до свого колишнього напарника Подана.

Педан переживав епоху відродження й розквіту. Кінчилися часи, коли йому спихали стару техніку, тепер уже він одержував і освоював тількп пове і найновіше, і вже йому випрасовуватися на гогаках пошани, в президіях зборів, па газетних сторінках. Що ж, заробпв чоловік, дотерпівся і досягнув. Хто заздрить — хай спробує стати на Педанове місце. Тут пе знають такігх конкурсів, як у технікуми готельного господарства або па юридичний.

А от Гриші кортіло зпов вернутися иа комбайн. Зернові скосили й без нього. Там простіше. А бурячок — зілля строге. Копай його — не перекопаєш.

Комбайн у Педана був новісінький, щойно з дніпропетровського заводу. Синенький, як каструлька, акуратний, мов космічний апарат. Не реве, не переривається, тількп клекіт від нього і якесь піби полегшене зітхання після кожної порції бурячків, видобутих з твердих обіймів землі. Копання ще тільки почалося, перші дні, а вже на полі купкп буряків, уже пе встигають вігвозпти, вже бракує машин. Що ж буде далі?

Педан підійшов до краю загіпкп, Гриша скочив до нього, прилаштувався поряд, потиснув йому лікоть.

— Здоров!

— Здоров.

— Конаєш?

— Копаю.

— А вивозять?

— Погано.

В Грпшшіій голові запрацював мехапізм нових обов'язків. Ну, поговорити з Зінькою Федорівною — цс ясно. А ще? Негайно створити депутатську групу для допомоги. Віп сам її і очолить. А для оперативнішого втручання попроситися па комбайн. Зміпппм до Педана. Щоб агрегат не зупинявся.

— Прийшов проситися твоїм змішкім! — крикнув віп Педа-

нові в вухо. і

— А чого ж, давай.

— Зіпька Федорівна не буде проти? .