Він відсунув штору: мармурові сходи спускалися в підземелля. Ленрот, який уже мав інтуїтивне уявлення про смаки архітектора, припустив, що в протилежній стіні підвалу будуть такі самі сходи. Він і справді їх знайшов, піднявся ними й, упершись руками в стелю, підняв ляду й вийшов назовні.
Слабке сяйво привело його до вікна. Він розчинив його: круглий жовтий місяць освітлював сад з двома фонтанами, в яких не було води. Ленрот обстежив дім. Через передпокої та галереї він виходив у різні патіо й кілька разів опинявся в тому самому патіо. По запилюжених сходах підіймався до круглих віталень, багаторазово відбивався в протилежних дзеркалах; він стомився, знову й знову розчиняючи вікна, за якими бачив той самий занедбаний сад, дивлячись на нього з різних висот та під різними кутами. Меблі в домі були накриті жовтими чохлами й обтягнуті густою павутиною. В одній зі спалень він затримався, в цій спальні в одній-єдиній порцеляновій вазі стояла одна-єдина квітка; від першого доторку стародавні пелюстки розсипалися на порох. На третьому поверсі, останньому, дім здався йому нескінченним, і Ленрот мав таке враження, що він усе розширюється. "Дім не такий уже й великий,— подумав він.— Його збільшують сутінки, симетрія, дзеркала, давність, незвичність для мене його обстави, безлюддя".
Крученими сходами піднявся на бельведер. Світло вечірнього місяця проникало крізь ромби вікон — вони були жовтими, червоними і зеленими. Ленрот зупинився, приголомшений несподіваним спогадом, від якого в нього пішла обертом голова.
Двоє чоловіків невеликого зросту, але кремезних і лютих, накинулися на нього й обеззброїли його; третій, дуже високий, церемонно вклонився йому й сказав:
— Ви дуже люб'язний. Ви допомогли нам заощадити одну ніч і один день.
Це був Ред Шарлах. Чоловіки зв'язали Ленрота. До нього нарешті повернувся дар мови.
— Шарлах, невже це ви шукаєте Таємне Ім'я?
Шарлах стояв, не відповідаючи, з байдужим виразом обличчя. Він не брав участі в короткій сутичці, лише простяг руку, щоб узяти револьвер Ленрота. Потім заговорив, і Ленрот почув у його голосі втомлене відчуття перемоги, ненависть, що мала масштаби всесвіту, смуток — не менш грандіозний, аніж ця ненависть.
— Ні,— відповів Шарлах.— Я шукаю дещо набагато більш скороминуще і більш тлінне, я шукаю Еріка Ленрота. Три роки тому в одному з кишел на вулиці Тулон ви власноручно заарештували і кинули до в'язниці мого брата. Мої люди вивезли мене на екіпажі з тієї стрілянини з поліційною кулею в животі. Дев'ять днів і дев'ять ночей я корчився в агонії на цій занедбаній симетричній віллі; мене трясла лихоманка, клятущий Янус[214], який стовбичив переді мною, дивлячись одним обличчям на захід, а другим на схід, наповнював жахом мої сни і моє неспання. Я зненавидів своє власне тіло, мене змагало відчуття, що два ока, дві руки, двоє легенів — це щось не менш страховинне, аніж двоє очей. Один ірландець намагався навернути мене на віру в Ісуса; він знай повторював мені улюблений вислів гоїв: "Усі дороги ведуть до Рима". Уночі я марив цією метафорою, я відчував, що світ — це лабіринт, з якого неможливо вибратися, бо всі дороги — навіть коли здається, що вони ведуть на північ або на південь,— насправді ведуть до Рима, а Рим був водночас і квадратною камерою, в якій помирав мій брат, і маєтком "Тріст-ле-Руа". Тими ночами я заприсягнувся богом, який має двоє облич, і всіма богами лихоманки та дзеркал збудувати лабіринт навколо чоловіка, який посадив до в'язниці мого брата. І я спорудив його, і він дуже міцний: матеріалами мені послужили вбитий єресіолог, компас, одна секта з вісімнадцятого сторіччя, одне грецьке слово, один кинджал і одна фарбувальня.
Перший елемент з цієї серії мені подарував випадок. Я спланував з кількома колегами — серед них був і Даніель Асеведо — украсти сапфіри тетрарха. Проте Асеведо нас підвів: він напився за ті гроші, які ми йому дали наперед, і на день раніше вирушив грабувати сам-один. У величезному готелі він заблукав і близько другої години ранку проник у спальний номер Ярмолинського. Того, певно, змагало безсоння, і він сидів за столом і щось писав. Вельми ймовірно, він робив якісь примітки або писав статтю про Ім'я Бога; він уже написав слова: "Вимовлена перша літера Імені". Асеведо наказав йому мовчати; Ярмолинський простяг руку до дзвінка, який би розбудив усіх у готелі; тоді Асеведо лише один раз ударив його ножем у груди. То був майже рефлективний рух; п'ятдесят років насильства навчили його, що вбити — це найпростіший і найпевніший засіб уникнути небезпеки... Через десять днів я з "Yidishe Zaitung" довідався, що ви шукаєте в написаних Ярмолинським книжках ключ до вбивства Ярмолинського. Я прочитав "Історію секти хасидів". Довідався, що благочестивий страх промовляти Ім'я Бога породив учення, що це Ім'я всемогутнє й таємне. Я також довідався, що деякі хасиди, шукаючи це таємне ім'я, дійшли до людських жертвоприношень...
Я зрозумів: ви припускаєте, що хасиди принесли рабина в жертву, й вирішив підтвердити цей ваш здогад.
Марсело Ярмолинський помер уночі третього грудня; для принесення другої "жертви" я обрав третє січня. Він помер у північній частині міста; для другого "жертвоприношення" нам треба було обрати місце у східних кварталах. Даніель Асеведо був жертвою, яка всіх влаштовувала: він заслуговував смерті; він був надто імпульсивним, і він нас підвів; його арешт поставив би під загрозу весь мій план. Один з наших заколов його ножем; щоб пов'язати його вбивство з попереднім, я написав над ромбами фарбувальні: "Вимовлена друга літера Імені".
Третій "злочин" ми вчинили 3 лютого. Як і вгадав Тревіранус, то був чистий фарс. Ґрифіусом-Ґінзберґом-Ґінзбурґом був я; цілий нескінченний тиждень я прожив (наклеївши собі ріденьку бороду) в тому розпусному вертепі на вулиці Тулон, поки мене не викрали мої друзі. Стоячи на підніжці екіпажа, один з них написав на стовпі: "Вимовлена остання літера Імені". Цей напис давав зрозуміти, що запланована серія складається з трьох убивств. Так це й зрозуміла широка публіка; проте я зробив кілька натяків для того, аби ви, раціональний мислитель Ерік Ленрот, зрозуміли, що має бути чотири вбивства. Одне чудо на півночі, друге на сході й третє на заході вимагають четвертого чуда на півдні; Тетраґраматон — Ім'я Бога, JHVH — складається з чотирьох літер; арлекіни й вивіска фарбувальника навіювали думку про чотири елементи. Я підкреслив один уривок з підручника Лейсдена; у тому уривку говориться, що для євреїв день триває від заходу до заходу сонця; цей уривок підказує, що вбивства відбувалися четвертого числа кожного місяця. Я послав Тревіранусові рівносторонній трикутник. Я передчував, що ви додасте до нього точку, якої там бракує. Точку, яка завершить правильний ромб, точку, яка вкаже на точне місце, де на вас чатує певна смерть. Я все досконало обміркував, Еріку Ленрот, щоб заманити вас сюди, на безлюддя, у "Тріст-ле-Руа".