Другого собаки в них, мабуть, не було, бо вони в ту ніч так і не натрапили на цей вхід у підземелля. І Маруся ще кілька разів користувалася ним, аж поки вони таки його розшукали і завалили камінням, і тоді знову почалися важкі її мандри підземні, в непроглядному морокові, в плісняві й сирості, в холоді й голоді, бо сумка швидко спорожніла, й не було навіть надії її чимось поповнити. І була ще одна щілина, а може, й дві, крізь які вона вибралася на поверхню,— тільки для того, щоб убити ще кілька ворогів і знову пірнути в морок, знову брести безконечним вузьким коридором, тримаючись рукою стіни. Ходила отак з дня у день, з ночі в ніч, уявлення навіть не маючи, світить зараз сонце чи місяць, ходила й не знала, що вона вже стала похмурою й страшною легендою, що німці охрестили її "патлатою", "відьмою", "фрау міт автомат" і, вирушаючи до Цитаделі, потай моляться, щоб не зустрітися з нею, бо кожна зустріч кінчалася смертю. Що вона стала для них нічним страхіттям, жахливим привидом, породженим самими руїнами, і їм уже часом здавалося, що, поки стоятимуть оці подовбані, зранені, сотні разів розстріляні стіни, дотй й виходитиме на нічне своє полювання ота страхітлива жінка.
Зараз уже неможливо встановити точно, коли вона загинула. Одні кажуть, що вона перестала з’являтися ще у вересні, інші ж твердять, що стріляла і в жовтні, а треті називають навіть грудень, хоч я останньому не дуже йму віри: не можу собі уявити, щоб людина отак довго протрималася без їжі, гниючи живцем у сирості й цвілі. Маруся загинула найскорше у вересні, коли німці позавалювали кожну дірку, кожну щілину, і вона була живцем похована в жахливому отому підземеллі. Я не знаю, що вона бачила в свої останні хвилини, але чомусь хочеться вірити, що вона знайшла іще один отвір, хай зовсім манюсінький — ледь руку просунути, і побачила сонце, і довго стояла, прикипівши обличчям та заплющивши очі, бо одвикла од світла. А коли їх розплющила, то побачила ворожих солдатів і, не завагавшись навіть і на мить, боячись, що вони от-от зникнуть просунула в отвір автомат і тиснула на гашетку, аж поки скінчились набої.
І то були останні постріли Брестської фортеці.