— Зовсім ні, — відказав Роберт, сідаючи біля сестри й чуло погладжуючи її руку. — Це було кохання з першого погляду, і ніщо інше. Він закохався в тебе ще до того, як дізнався твоє ім'я. Він запитав у мене про тебе того першого разу, коли ми з ним познайомились.
— Але розкажи мені про його гроші, Бобе, — стала просити сестра. — Він мені ще про це не казав, а мене ж бере така нетерплячка довідатись. Звідки вони у нього? Він їх не успадкував, це я чула з його уст. Батько його був звичайний сільський лікар. Як він на них розжився?
— Я не маю права відкривати таємницю. Він сам тобі розповість.
— Ох, та ти тільки скажи, вгадала я чи ні! Йому залишив їх у спадок дядько, еге ж? Або якийсь друг? Чи він заробив на якомусь незвичайному відкритті? Чи він знайшов золоту жилу? Або нафтове родовище? Та скажи ж, Роберте!
— Я не маю права, їй-бо! — скрикнув, сміючись, Роберт. — І я не повинен більше говорити з тобою на цю тему. Ти занадто велика хитрунка. На мене ж покладено таку відповідальність! І крім того, я маю попрацювати у себе в студії.
— Ну ж який ти гидкий! — насупилася вона. — Але мені пора вже збиратись, бо я їду до Бірмінгема потягом о першій двадцять.
— До Бірмінгема?
— Атож, я ж мушу сотню справ залагодити. Треба, щоб усе було готове. Ви, чоловіки, забуваєте про всякі такі дрібнички. Рафлс хоче, щоб весілля відбулося мало не за два тижні. Звичайно, воно у нас буде дуже скромне, та все-таки дещо слід приготувати.
— Так швидко! — в задумі промовив Роберт. — А втім, може, це й краще.
— Ще й як краще, Роберте. Було б жахіття, якби раптом оце зараз повернувся Гектор, — уявляєш, яка б виникла сцена? А якби я вже була одружена, мене б це анітрохи не стривожило. Бо й чого б то? Але Рафлс, звичайно, нічого не знає про Гектора, і не дай Боже, щоб вони зустрілися.
— Цього нізащо не можна допустити.
— Та я не можу без страху й подумати про це! Бідний Гектор! Але хіба я в цьому винна, Роберте? Ти ж знаєш, у мене з ним була просто звичайна дитяча приязнь. Та й як я могла відкинути таку пропозицію? На мені ж лежить обов'язок перед родиною, хіба ні?
— Так, у тебе було складне становище, дуже складне… — відказав брат. — Але все буде гаразд, і Гектор, безперечно, визнає, що ти мала слушність. А містерові Стерлінгу ти казала про своє заміжжя?
— Навіть не натякнула. Він був тут учора і говорив про Гектора, хоч я, правду кажучи, не змогла перевести на це мову. Ми шлюб візьмемо в Бірмінгемі без ніякого церковного оголошення, тож, власне, зовсім і не треба ставити його до відома. Але зараз я вже мушу спішити, бо спізнюся на потяг.
Коли сестра вийшла, Роберт піднявся до себе в робітню і, розтерши фарби на палітрі, на якусь часину застиг з пензлем і мастихіном у руці перед великим порожнім полотном. Якою безперспективною видалась юнакові вся його робота! Задля чого він за неї взявся? Щоб заробити грошей? Але гроші він може дістати, просто попросивши, або й так може їх узяти. Чи щоб створити щось прекрасне? Але ж у нього нема мистецького хисту". Рафлс Гоу так і сказав, і він, Роберт, знає, що це правда. Він стільки наморочився з картиною, і ніякої насолоди від неї не зазнає. А маючи гроші, він зможе будь-коли купувати картини, споглядати які сама втіха, бо ж то справжні витвори мистецтва. Який тоді взагалі сенс у його роботі? Він не бачить ніякого. Роберт кинув пензля, запалив люльку й знову зійшов униз.
Там у вітальні перед каміном стояв батько, явно в поганючому настрої, що видно було з його червоного обличчя і примружених очей.
— То що, Роберте, — почав старий, — мабуть, і сьогодні весь ранок змовлявся проти батька?
— Що ти цим хочеш сказати, тату?
— Саме те, що й сказав. Бо що це, як не змова, коли ви втрьох — ти, вона і цей Рафлс Гоу — стрічаєтесь, та шепочетесь, та домовляєтеся про щось, а мені ані словечка? Хіба я що знаю про ваші плани?
— Я не маю права виказувати тобі чужих таємниць, тату.
— Ти собі як хочеш, але мені теж належиться голос у цьому питанні. Таємниці там чи ні, а ти з Лорою маєш батька, і він не дозволить, щоб його так просто відшили. Нехай мені й не повелося у справах, але я ще не скотився до того, щоб мене мали за ніщо у власній родині. І що мені прибуде з цього вельми гарненького заміжжя?
— Що прибуде? А хіба тобі мало, що Лора буде щаслива й заможна?
— Якби цей багач щиро кохав Лору, він би подбав і про інтереси її батька. Ось я щойно вчора попрохав у нього позички, а то ж скотився до такого рівня я, що заледве був не став мером Бірмінгема! І він категорично відмовив мені.
— Ой, тату, як ти міг так принизитись?
— Відмовив мені категорично! — у збудженні скрикнув старий. — Це, бачите, суперечить його принципам. Але я ще поквитаюся з ним, щоб я так живий був! Я вже знаю дещо про нього. Як то його називають у "Трьох голубах"? Фальшівником, ось як… Фальшивомонетником! Бо чого б іще йому привозили стільки металу, і цілий день клубочиться дим з того комина у нього?
— Чому ти не можеш дати йому спокою, тату? — заступився Роберт за Рафлса Гоу. — В тебе тільки одне на думці — його кошти. Та хоч би й без гроша, однаково він був би добросердою і симпатичною людиною.
Старий Макінтайр приснув хрипким сміхом.
— Ич який з тебе проповідник! — кинув він. — Без гроша, де б пак! Гадаєш, ти ходив би так перед ним на задніх лапках, якби він був злидень? Гадаєш, Лора бодай глянула б тоді на нього? Ти знаєш не згірше за мене, що вона одружується з ним лише заради грошей.
Раптом Роберт аж охнув нажахано, коли побачив у дверях власника Великого Палацу, що стояв блідий і мовчки переводив допитливий погляд з батька на сина.
— Я перепрошую, — холодно зауважив гість за хвильку. — Я не мав наміру підслуховувати. Це вийшло мимохіть. Але я чув усі ваші слова. Щодо вас, містере Макінтайре, то ви сказали те, що думаєте, а думки у вас лихі, і вони мене анітрохи не зачіпають. Роберт же мій щирий друг. І Лора покохала мене заради мене самого. Ви не можете похитнути моєї віри в них, містере Макінтайре, — а з вами особисто я не маю нічого спільного, то ж це навіть краще, коли ми обопільно визнаємо цей факт.
Він уклонився й вийшов ще до того, як батько чи син встигли бодай озватися.