Ромен. Мені приснився сю ніч сон. Ніби я йду через вашу околицю. Шукаю вас. Вас нема. Іду далі. Степ в присмерках, нема йому краю. На обрії місяць-недобір.
Дівчина. Який?
Ромен. Місяць-недобір. Це значить неповний, щербатий. Іду-йду, хоч і знаю, що степові не буде краю. Сам-один. Раптом бачу — місяць кришиться, падає. Темно. Якась катастрофа в світі. А я йду, хоч і знаю, що я ніколи й нікуди не прийду...
Д і в ч и н а. А мені приснилось... Тільки коротко. Ніби кругом риштування, будівлі і зоряний ранок. Ви десь на риштуваннях високо-високо. Злазите. Я вас жду. Питаю: втомився? — Ні. Струшуєте з себе вапно. І чомусь падають зорі. Потім берете мене за руки. Отак... (Бере Ромена за руки).
Ромен. Я вас ні, а ви мене, дівчино з околиці, дурите...
Дівчина. Ні! (Стоять, одне одного очима випитуючи).
Ромен. Ой, дурите! Дівчина. Ой, ні! Ромен. Ніби випитуєте.
Дівчина. Ні! Я просто допитуюсь. Я ж комсомолка. І така недосвідчена.
Р о м е н. А далі що?
Дівчина. Далі? Це яка я потім буду?
Р о м е н. Ні. Уві сні, що далі було?
Дівчина. Берете за руки й ведете...
Ромен. Ходімо! (Рвучко йде. Дівчина за ним).
КАРТИНА СЬОМА
Ромен на трибуні. Осторонь Дівчина. Ромен кінчає промову;
— ...попи вас сотні років дурили, що ось станеться чудо: позначиться небо, з'явиться месія, оновиться земля, і навіть мертві повстають. Сотні років ви ждали, вірили в чудо, і за сотні років не трапилось жодного чуда. Ми кажемо: соціалізм — це буде щасливе для всіх життя на землі, але це не чудо. Це діло, дуже важке діло, за яке нам треба ще довго боротися, щоб його вибороти, і до якого треба додати мільйонів трудящих, мозолястих рук, щоб його зробити. Соціалізм треба збудувати. Ми його будуємо і збудуємо на базі суцільної колективізації й ліквідації куркульні як класу. Наріжні камені вже покладено. Уже муруємо: на Дніпрі — Дніпрельстан, в Харкові — тракторобуд, на селі колгоспи, машинно-тракторні станції. Незабаром іде вже той час, коли ми по-новому переоремо всю нашу землю, проаеропланимо дороги в небі між заводом в городі й колгоспом на селі, розваляємо старі українські млинки, поставимо машини, освітимо електрикою наше життя й не буде більше хитатися вулицею старий возик на хворих колесах і біля хорошого пам'ятника Ленінові ростиме сад соціалізму. А щоб час цей наблизити, щоб на все це здобутися, обирайте, товариші, до вашої Ради сьогодні найбільш годящих людей, найкращих колгоспників, незаможників, середняків і не допускайте, женіть од влади всіх наших класових ворогів, явних та тайних.
Голос. А можна мені зійти на вашу трибуну?
Ромен. Будь ласка, товаришу Мартюк! Ви ж, здається, не ворог наш...
Мартюк. Ні, тільки я босий, можна? (Зійшовши на приступці, старанно витирає ноги, а зійшовши на трибуну, дає кілька оплесків Ромену). Спасибі!.. Що не кажіть, громадство, а таки товариші з города нам дуже допомагають працювати: то приїдуть шефи у труби заграють, то промову котрий скаже, як говориться, ділом і словом. От і зараз товариші нам допомогли: хліб забрали, а нам промову сказали, а в промові й правда є. Бо таки справді попи нас, християн, одурили. Першим християнам сказали, що прийде Христос незабаром, в скорому часі, другим і третім — через тисячу літ, а вже нашим дітям і батькам,— що прийде, а коли — то "сіє незвісно:". Боюся тільки, щоб так само у вас не вийшло з кооперативними чоботами, як у них — з Христом. Будуть чоботи, а коли — "сіє незвісно". Ну, це не в приклад, а так собі. Бо товариш оратель таку промову сказав, що мені нічого не залишилось, хіба що казочку на здогад, що жив собі чоловік Яшка, порвана сермяжка, так і досі живе: пояс мотузяний, брилик капустяний, на спині латочка, чи хороша моя казочка? Голоси (сміх). Погана!
— Хороша!
М а р т ю к. І ви кажете — погана, хороша. І я кажу — погана, хороша: сірі бички маів, до соціалізму запрягав. А тепер — гай тпру до ярма! Обернувся та й нема. Чи є охота далі слухати, чи нема?
Голоси. Є!
— Нема!
Мартюк. Ви кажете — є, нема. І я кажу — є, нема. Коза за корову править, тараня дуже рідка риба...
Дівчина (до Ромена). Це говорить наш класовий ворог!
Мартюк. Ви кажете —це говорить наш класовий ворог, і я кажу — це говорить наш класовий ворог, так давайте обирати до ради. Я, наприклад, пристаю на думку товариша доповідника вибрати на голову ради найбільш підходящого для партії чоловіка.
Голос. Кого?
Мартюк. Наприклад, Нитика Саву. Ромен. Хто він?
Мартюк. Хто?.. Савко! А йди покажися! Іди, дурнику, не бійся, тобі за це кеті дадуть.
На трибуну в супроводі реготу й протестів вибігає придуркуватий. Верхи на лозині. Сміється. Дівчину наче вітром змело — кудись метнулась. На трибуну ще сходить чоловічок у рудій шапці.
Чоловічок (до Ромена). Товаришу пресідатель! Од імені колгоспників та незаможників кажу: хоч Савка і з бідного класу, але пропонуємо ідійота на трибуну не пускати.
Секретар (пошепки до Ромена). Чуєте, товаришу, що колгоспники кажуть? Товаришу! Товаришу, як вас!.. Але Ромен — як паралізований.
2
На трибуну як вітром виносить Гайку. Але на трибуні він цок-цок, мірний крок, голос діловитий, спокійний. Осторонь стає дівчина і два комсомольці, один з клунком.
Гайка (показавши на Савку). Кандидат? Мартюк. Так. Гайка. Чий?
Руда Шапка. Мартюків.
Сміх.
Мартюк. Обчеський.
Гайка (до зборів, показавши на Мартюка). Каже, що ваш, обчеський! Невже розумнішого з-поміж себе не знайшли?
Пауза.
Ми б, може, погодились і на такого з вас, коли ж з практики знаємо — партія і робітничий клас знає про це. Я уже вам казав, що де на голову сільради придуркуватий ідійотик вийде, там за ним завжди розумний класовий ворог стоїть. Не віримо? (Показавши на Савку й Мартюка). Факт.
Мартюк. Голий і босий стоїть.
Гайка. Чого босий?
Мартюк. Вам видніше згори. Поясніте — чого — ви нам, темним!
Г а й ка (до комсомольця). Гаразд, покажіть, що ви та)уі знайшли.
Комсомолець (дістав з клунка чоботи, ботинки, ще чоботи на кожі, до Мартюка). Ваші, дядьку?
Мартюк — як паралізований.
Гайка. Навіщо ж ото босому ходити? Навіщо ховати?! І пшеницю?
Мартюк (похитнувся). Вирили?
Г а й ка. Ні ще. Але вириємо. Обов'язково! А чобіт одну пару можна, я думаю, можна й вернути. Hal Озуйся! Та не ходи босий.