Минуло п'ять годин. Миша знову сиділа навпроти нього за обіднім столом, і ні про що, крім неї, він більше не міг думати. Миша ненадовго з'явилася перед вечерею, бо весь час разом з Химерою була зайнята в кухні. Перевдяглася в чорну сорочку і в іншу, теж довгу спідницю в коричневих та яскраво-оранжевих смугах — піч і осінь. Волосся зачесала догори, поєднавши класичну вишуканість з деякою недбалістю. В поведінці дівчини вгадувалося бажання сподобатись, і вона свого досягла. Що більше Девід придивлявся до неї і вивчав її, то більше вона йому подобалась — її характер, смаки, як вона виявляє свої почуття, її звабливість. Він розумів і приховував це... Не тільки від неї, почасти й від самого себе; все ще намагався збагнути, чому його раптом так потягло до неї, чому саме таке поєднання фізичного й психологічного, стриманого й відвертого, уміння володіти собою і водночас імпульсивності (він уже починав вірити тому, що почув від Химери) знаходило такий відгук у його душі. Дивно, такі речі вражають людину, мов грім серед ясного неба, заволодівають нею, перш ніж вона помітить їх наближення. Девідові здавалося, що на нього починають діяти якісь чари, якась всепоглинаюча пристрасть, і він вирішив, що причина криється передусім у відсутності Бет. Живучи в постійній близькості з нею, він навіть забув, що таке парубоча свобода. Можливо, все зводилось до того, щоб знайти вихід почуттям, які він стримував у собі протягом цілого дня. А день був чудовий. Такий складний і такий простий. Такий багатий на враження і такий примітивний, атавістичний; день, що минув. А головне — Девід здобув собі визнання; він — майже свій у цьому домі.
Довір'я дівчат Девід завоював тим, що скупався разом з ними. Згодом зрозумів: це було необхідно — довести, що він свій хлопець, який нічим не поступається Химері, що він не засуджує інтелектуальну Мишу, яка вибрала собі таку подругу. Девід порівнявся з Мишею ярдів за сто від берега. Базікали про ставок, про температуру, про те, як приємно зараз купатися. Трималися весь час на відстані. Він помітив, що Химера повернула назад. Бреслі, мабуть, ще й досі спав. Вони теж повільно попливли до берега, де тоненька постать вже витиралася рушником. Девід вийшов з води поруч з Мишею, Химера подала йому свого мокрого рушника. Сонце, дерева, спостережливі очі. Коли він і відчував ніяковість, то не від того, що поруч були дівчата, а скоріше від того, що його шкіра поруч з їхніми засмаглими тілами здавалася ще білішою.
Одягнувся не зразу. Посидів трохи біля своєї одежі, упершись руками в землю і підсихаючи на сонці. Дівчата лежали горілиць, ногами до води, як і перед тим. Над ставком панувала тиша і спокій. А втім ні: там, куди найдалі сягало око, щось ворухнулося. Рибалка. Закинув вудку, мигнула якась синя пляма. Девід мовчав. Відчув, як у ньому прокинулось бажання — взагалі чи до когось? На нього, наче на первісного самця, накотилася хвиля, що збуджувала потяг до самиці, до свободи, яка не обмежувала вибору. Непристойні слова, знічев'я кинуті старим про те, чого потребують ці дівчата, бентежили кров. Здавалося, настав час безвідповідальності, коли забуваєш, хто ти і яким почуттям тобі слід давати волю, а яким — ні. Якихось дванадцять годин тому він майже відкидав ці думки як недостойні. А тепер те, що під час пікніка було лише млявим припущенням, стало ближчим, виразнішим, вірогіднішим. Так само, працюючи над картиною, за кілька годин можна інколи досягти того, на що за інших умов потрібні дні й тижні. Девід знав, звідки в нього таке відчуття. Для нього час був наче спресований, попереду — прозаїчна дійсність, довга дорога до Парижа, де він має бути рівно через добу. Можливо, геніальність старого виявилась саме в тому, що він пішов за покликом серця, залишив місто й переселився в цю таємничу глушину, цей зелений край древніх кельтів, який став для нього життєдайним джерелом. Щастить старому: зберіг чутливість, залишаючись водночас глибоко аморальним, завдяки своїй славі придбав цей останній в його житті затишний куточок і стриману жіночу прихильність. Девід оглянувся: Бреслі спав як убитий. Ніщо не заважало Девідові розглядати дівчат скільки завгодно, і вони, мабуть, були свідомі цього. Лежали мовчки, не бажаючи бентежити його: щоб розмовляти, треба було повернутися до нього обличчям. Водночас це було і їхньою таємною перевагою. Тепер він відчував, як у ньому зароджується потяг до насильства, зовсім не притаманного його натурі, їхня беззахисність, в якій крилися і ніжність, і звабливість, глибоко схвилювала його.
Девід встав, одягнувся. Він розповість про це Бет, бо рано чи пізно він розказував їй все. Але не раніше, ніж вони пересплять разом.
Додому повільно йшли лісом, але дівчатам заманулося вибрати іншу дорогу, щоб показати йому мальовничі, порослі чагарником залишки колишньої ферми та ще й нарвати ожини для традиційного англійського пирога з ожиною та яблуками. Старий заявив, що терпіти не може цього "чортовиння", проте обрав роль добродушного буркуна і навіть допомагав, пригинаючи своїм ціпком високі гілки. Хвилин п'ятнадцять усі троє захоплено, мов діти, рвали ожину. Девіда знову охопив сумний настрій — йому вже не доведеться їсти цього пирога. Однак він помилився; повернувшись додому, дівчата відразу пішли до кухні й взялися до роботи. Миша місила тісто, Ен готувала начинку. Лише заради нього, сказали вони, ніби пропонуючи Девіду винагороду за те, що змусили його ніяковіти. Він був зворушений.
Після збирання ожини частину дороги Девід ішов поруч з Мишею. Її подруга й Бреслі трималися позаду. Миша несподівано притихла, ніби знала, що Химера вже встигла щось розповісти Девідові. Він відчував, що дівчині хочеться поговорити з ним і водночас вона боїться сказати більше, ніж треба. Розмовляли про Королівський коледж, про те, чому вона залишила його, але бесіда не виходила за межі загального. Очевидно дівчину пригнічували всі оті таланти, що зібралися в одному коледжі, непокоїли їхні досягнення, одне слово — сама у всьому винна. На мить перед ним відкрилася зовсім інша дівчина — нервова, надзвичайно самокритична й надміру сумлінна. Про це свідчила й та її робота, яку він бачив. Миша побоювалась, аби Девід не подумав, що її надто хвилює власна кар'єра: принаймні не хотіла надокучати йому розмовами на цю тему. Заговорили про художню освіту взагалі. Таким чином, Девід дістав попередження, що сама по собі Миша зовсім інша й розкусити її без такого каталізатора, як Химера, набагато важче. Вона навіть зупинилася й, обернувшись, стала чекати, поки Бреслі та його супутниця наздоженуть їх. Девід був майже певен, що це робилося не заради старого та його ревнощів. Просто розмова вийшла не зовсім вдалою. Однак від цього дівчина в його очах не стала менш привабливою.