— Нікчемні, — визнав Рейневан. — Бо, щиро кажучи, мої сумніви тобі теж розвіяти не вдалося. І ти мало що робиш для цього. Хто ти? Звідки прибув сюди?
— Хто я, — спокійно відповів велетень, — ти не зрозумієш. Як і того, звідки я прибув. А того, як я опинився саме тут, я й сам до кінця не розумію. Як сказав поет: "Не знаю, як у ці місця я заблукав".
Іо non so ben ridir com'i' v'intrai,
tant'era pien di sonno a quel punto
che la verace via abbandonai [257].
— Як на прибульця з того світу, — поборов здивування Рейневан, — ти непогано знаєш людські мови. І поезію Данте.
— Я… — промовив Самсон після недовгого мовчання. — Я Мандрівець, Рейнмаре. А Мандрівці знають чимало. Це називається "мудрість пройдених шляхів, відвіданих місць". Більше сказати тобі я не можу. Зате скажу, хто винен у смерті твого брата.
— Що? Ти щось знаєш? Кажи!
— Не зараз, спершу мені ще треба все обміркувати. Я чув твою розповідь. І в мене є певні підозри.
— То говори ж, заради Бога!
— Таємниця смерті твого брата криється у тому обгорілому документі, що його ти вихопив із вогню. Постарайся пригадати, що там було, уривки фраз, слова, букви, будь-що. Розшифруй документ, і я покажу тобі винного. Постався до цього як до послуги.
— А чому це ти робиш мені послуги? І чого очікуєш натомість?
— Щоби ти мені віддячив. Впливаючи на Шарлея.
— У якому сенсі?
— Щоби повернути назад те, що сталося, щоб я міг повернутися до своєї власної постаті і свого власного світу, треба якомога точніше повторити весь екзорцизм. Усю процедуру…
Розмову їх перервало дике вовче виття, яке долинуло з хащів. І моторошний крик демерита.
Обидва негайно кинулися туди; незважаючи на свою вагу, Самсон не дав себе випередити. Вони влетіли у занурену в густий морок гущавину, керуючись криком і хрускотом гілок. А потім побачили.
Шарлей боровся з потворою.
Величезне, людиноподібне, але заросле чорною шерстю чудовисько напало, мабуть, зненацька, ззаду, відразу вхопивши Шарлея у страхітливий нельсон кошлатих і пазуристих лап. Демерит, шия якого була зігнута так, що підборіддя впиралося в груди, вже не кричав, а тільки хрипів, намагаючись відсунути голову з досяжності зубастої пащеки, з якої капала слина. Він боровся, але безуспішно — чудовисько тримало його хваткою комахи-богомола, повністю знерухомлюючи одну руку й сильно обмежуючи другу. Попри це, Шарлей звивався, як ласка, і наосліп товк ліктем у вовчу морду, намагався відбрикуватися і давати копняки, але ці його спроби зводили нанівець спущені нижче колін штани.
Рейневан стояв як стовп, паралізований жахом і нерішучістю. Зате Самсон, не вагаючись, кинувся в бій.
Велетень, як ще раз з'ясувалося, умів рухатися зі швидкістю пітона та з грацією тигра. У три стрибки він опинився біля сплетених у боротьбі, точно, але при цьому з величезною силою садонув покруча кулаком просто у вовчу морду, розгубленого схопив за кошлаті вуха, відірвав від Шарлея, завертів, і на, котромусь із обертів копнув, цілячись на стовбур сосни, в який істота врізалася чолом з глухим стукотом, аж посипалася хвоя. Від такого удару череп людини розколовся б, як яйце, але вовкулака негайно схопився, завив по-вовчому і кинувся на Самсона. Він не атакував розкритою пащею й іклами, як можна було очікувати, а обсипав силача градом блискавичних, невловимих для ока ударів і копняків. Самсон парирував і відбивав їх усі, неймовірно швидкий і спритний, як на його статуру.
— Він б'ється… — простогнав Шарлей, якого Рейневан намагався підняти. — Він б'ється… як домініканець.
Відбивши серію ударів і вловивши відповідний момент, Самсон перейшов у контратаку. Вовкулака завив, діставши прямо в ніс, захитався від копняка в коліно, а від удару в груди полетів на стовбур сосни. Глухо стукнуло, але й цього разу череп витримав. Потвора загарчала й скочила, нахиливши голову, як атакуючий бик, збираючись із самого лише розгону повалити гіганта. Спроба не вдалася, Самсон навіть не здригнувся, обхопив вовкулаку руками, і так вони й стояли, достоту Тесей і Мінотавр, крекчучи, пхаючи один одного й орючи ногами підстилку. Нарешті переміг Самсон. Він відкинув потвору і вдарив її кулаком — а кулак був як таран. Глухо стукнуло — сосна-бо й далі стояла там, де й досі. Тепер Самсон не дав чудовиську часу для нападу. Підскочив — і вліпив кілька могутніх і точних ударів, від яких вовкулака став навкарачки. Самсон же опинився за ним. Зад потвори, не покритий шерстю і червоний, був прекрасною мішенню, промахнутися було неможливо, а черевики Самсонові були важкі. Від копняка вовкулака заверещав і полетів, уже вчетверте врізавшись мордою у стовбур нещасної сосни. Самсон дав йому піднятися рівно настільки, щоби зад знову зробився мішенню. І копнув ще раз, вкладаючи в копняк ще більше сили. Вовкулака шкереберть скотився з бережка, з плюскотом впав у річку, вискочив із неї, як олень, прохлюпав через болото, із тріском продерся крізь лозняк і втік у пущу. Завив він лише раз, уже звіддаля. Доволі жалібно.
Шарлей піднявся. Він був блідий. У нього тряслися руки й ходором ходили литки. Але він швидко себе опанував. Тільки тихо лаявся, потираючи і масуючи шию.
Підійшов Самсон.
— Ти цілий? — запитав він. — Неушкоджений?
— Підступом мене взяв, курвий син, — виправдовувався демерит. — Ззаду підійшов… Ребра мені трошечки надвередив… Але я й так би з ним упорався. Якби не штани… Я дав би собі раду…
Він опам'ятався під багатозначними поглядами.
— Кепські були мої справи, — зізнався він. — Замалим шию мені не зламав… Дякую за допомогу, братчику. Ти врятував мене. Я міг, що й казати, втратити життя ні за цапову душу.
— Життя життям, — перебив Самсон, — а от задницю свою ти б цілою не виніс. Тут цього ликантропа знають, вся округа його знає. Ще людиною він також мав пристрасть до збочень, і у вовчій шкурі це в нього залишилося. Тепер він чигає на таких, хто скидає штани і відкриває слабину. Звик, паскудник, іззаду цапнути, знерухомити… А потім… Сам розумієш.
Шарлей, поза сумнівом, розумів, бо помітно здригнувся. А потім посміхнувся і простягнув велетневі правицю.
* * *
Повний місяць світив-зачаровував, річка, що бігла дном котловинки, зблискувала в його світлі, як меркурій[258] у тиглі алхіміка. Багаття стріляло полум'ям, сипало іскрами, потріскували поліна і смолисті гілки.