— І навіть згодом, — уїдливо докинув Стінолаз. — У Новому Єрусалимі, золотому граді за яшмовими стінами, теж хтось повинен справувати владу.
— Отож-бо, — фиркнув єпископ. — А для псів, що виють і гавкають, як завжди, — Каносса! Покута, сором, сніг і змерзлі п'яти. Для нас же — теплі покої, підігріте тосканське вино і палка маркграфиня в пуховій постелі.
— Там у нас, — глухо сказав чех, — Сирітки і таборити вже гострять мечі, вже готують ціпи, вже змащують осі возів. Скоро вони сюди приїдуть. І відберуть у вас усе. Ви втратите палаци, вино, маркграфинь, владу, а насамкінець і ваші такі нібито надзвичайно цінні голови. Так буде. Я сказав би, що це, мабуть, Бог так хоче, але не стану згадувати імені Його всує. Тому скажу: давайте щось із цим зробимо. Протидіймо цьому.
— Ручаюся вам, Святий Отець Мартін…
— Та дайте мені, — вибухнув чех, — спокій зі Святим Отцем, королем Сигізмундом і всіма князями імперії, з усім цим крикливим європейським ярмарком. З черговими легатами, які в черговий раз розтринькують чергові зібрані на хрестовий похід гроші! Ради Бога! Ви пропонуєте нам чекати, поки там не дійдуть якої-небудь згоди? А нам щодня дивиться в очі смерть!
— Нам, — промовив Стінолаз, — ви не можете дорікнути бездіяльністю, пане. Ми, як ви самі визнали, діємо. Ми гаряче молимося, і наші молитви бувають почуті, грішників досягає кара. Але грішників багато, та й нові постійно прибувають. Ми просимо у вас нової допомоги.
— Тобто вам потрібні нові імена?
Ні єпископ, ні Стінолаз не відповіли. Чех, цілком очевидно, і не чекав відповіді.
— Ми зробимо, — сказав він, — усе, що в наших силах. Передамо списки гуситських поплічників і купців, які торгують із гуситами. Подамо імена… аби вам було за кого молитися.
— А демон, — і цього разу теж чехові ніхто не відповів, — демон, як завжди, вдарить влучно й невідворотно. Ой і придалася би, придалася би така акція й у нас…
— Із цим, — жорстко сказав Конрад, — складніше. Кому, як не вам, краще знати, що у вас сам чорт ногу зломить у тих всіх ваших фракціях? Що не вгадаєш, хто чий союзник і проти кого, і чи у вівторок він є союзником тих же, чиїм союзником був у понеділок. Папа Мартін і король Сигізмунд хочуть домовитися з гуситами. З розважливими гуситами. От хоча б із такими, як ви. Думаєте, мало було охочих вчинити замах на Жижку? Ми не дали своєї згоди. Ліквідація певних осіб загрожувала хаосом, повною анархією. Ні король, ні папа не бажають цього в Чехії.
— Можете балакати про це, — зневажливо фиркнув чех, — з тим легатом, з Орсіні, а мене від цих гучних слів звільніть… І поворушіть хоч трохи, єпископе, вашими нібито цінними мізками. Подумайте про спільний інтерес.
— Хтось має загинути, ваш ворог, політичний або особистий? А що спільного?
— Я говорив вам, — чех і цього разу проігнорував глузування, — що таборити і Сирітки ласо поглядають на Шльонськ. Одні хочуть вас навертати, а інші — просто обдирати вас і грабувати. Рушать з дня на день, прийдуть сюди з мечем і вогнем. Папа Мартін, який мріє про християнське примирення, буде молитися за вас у далекому Ватикані, Люксембуржець, який прагне угоди, буде рвати і метати в далекій Буді. Альбрехт Ракуський і єпископ Оломоуца зітхнуть з полегшенням, що їх це оминуло. А вас тут тим часом будуть різати, палити в бочках, саджати на палі…
— Добре, добре, — махнув рукою єпископ. — Даруйте собі подробиці, у мене у Вроцлаві це все є на образах, у кожному костелі. Ви хочете, якщо я правильно розумію, переконати мене, що несподівана смерть кількох вибраних таборитів убереже Шльонськ від навали? Від апокаліпсису?
— Може, і не вбереже. Але принаймні усе це відтягне.
— Без зобов'язань і обіцянок: про кого може йти мова? Кого треба було би прикінчити? Тобто, вибачте lapsus linguae[399], кого згадувати в молитвах?
— Богуслав зі Швамберка, Ян Гвєзда з Віцеміліц, гетьман градецький. Звідти ж Ян Чапек із Сан і Амброж, колишній пробощ з церкви Святого Духа. Прокоп на прізвисько Голий. Бедржих зі Стражниці…
— Повільніше, — сварливо наказав Стінолаз. — Я записую. Але звольте, пане, сконцентрувати увагу навколо Градця-Кралове. Ми попросимо надати перелік активних і радикальних гуситів з району Находа, Трутнова і Візмбурка.
— О! — викликнув чех. — Ви щось плануєте?
— Тихіше, пане.
— Я хотів би принести в Прагу радісну новину…
— А я кажу, щоб ви були тихіше.
Чех замовк у згубний для Рейневана момент. Прагнучи за будь-яку ціну побачити його обличчя, Рейневан зіп'явся навшпиньки і завертівся на лаві. Струхлявіла ніжка з тріском зламалася, Рейневан гепнувся на дошки, на додачу поваливши сперті об стіну хати кийки, жердини, вили і граблі. З гуркотом, який було чути, либонь, навіть у Вроцлаві.
Він негайно підхопився і кинувся навтікача. Чув крики вартових, на жаль, не тільки позаду. Попереду теж, причому саме звідти, куди збирався втікати. Він завернув між будівлі і не бачив, як із хати вибіг Стінолаз.
— Шпигун! Шпигу-у-ун! За ним! Живцем брати! Живце-е-е-ем!
Дорогу Рейневанові перегородив пахолок, Рейневан повалив його, другому, який ухопив його за плече, зацідив кулаком прямо в ніс. Супроводжуваний прокльонами і лементом, перестрибнув через пліт, продерся крізь соняшники, кропиву і лопухи, рятівний ліс був уже зовсім близько, але, на жаль, погоня наступала на п'яти, та й збоку, з-за стогу, заходили кнехти, намагаючись його впіймати. Один уже ось-ось мав його цапнути, аж раптом немов з-під землі виріс Шарлей і врізав переслідувачу по голові величезним глиняним горщиком. Інших контратакував Самсон Медок, озброєний виламаною з плоту жердиною. Тримаючи двосаженну тичку перед собою, гігант одним махом звалив з ніг трьох, а двох наступних пригостив так, що ті гепнулися, мов колоди, потопаючи в лопухах, наче в морській безодні. Самсон потряс жердиною і загарчав, ніби лев, стоячи достоту як його знаменитий біблійний тезко, що погрожував філістимлянам. Кнехти затрималися на мить, але тільки на мить: від грангії надбігало підкріплення. Самсон жбурнув у солдатів своєю жердиною і ретирувався слідом за Шарлеєм і Рейневаном.
Вони вскочили в сідла, ударами п'ят і криками зірвали коней у галоп. Промчали буковим лісом, здіймаючи хмари листя, промчали через гайок, прикриваючи обличчя від гілок, які боляче шмагали. Розбризкали калюжі на просіці, влетіли у високий ліс.