— Брехня! — вигукнув мисливець, так само обурений.— Підла брехня! Хотів би я знати, який поганий тхір таке вигадав. Не може цього бути. Мустангер нездатен на таке діло. Та й яка в нього на те причина? Коли б вони ще ворогували проміж себе, а то ні. Щодо мустангера я ладен поручитися, бо не раз чув, як гарно він говорив про вашого брата. От вашого двоюрідного брата, Каса, він таки не любить, та й хто його любить, хотів би я знати? Ви вже даруйте, що я таке кажу. А з Генрі — то зовсім інша річ. Якби ще між ними сталася якась сутичка чи сварка...
— Ні-ні! — вигукнула молода креолка, забувши з горя, що тим виказує себе.— Усе минулося. Генрі все зрозумів, він сам мені сказав, а Моріс...
Здивований погляд співрозмовника змусив її спинитися на півслові. Затуливши обличчя руками, дівчина гірко заплакала.
— Еге-ге,— пробурмотів Зеб,— то між ними щось таке було? Ви кажете, міс Луїзо, що ваш брат... е-е... посварився з...
— Ой, любий Зебе! — вигукнула вона, забравши руки від обличчя і благально дивлячись в очі мисливцеві.— Пообіцяйте, що нікому мене не викажете. Пообіцяйте як друг, як щира й чесна людина. Не викажете, правда ж?
У відповідь мисливець підніс свою велику, важку руку й лунко вдарив себе в груди.
За п'ять хвилин він уже знав таємницю, яку жінка рідко звіряє чоловікові — хіба тільки такому, що справді гідний всілякої довіри.
Старий мисливець здивувався куди менше, ніж можна було чекати. Він лише пробурмотів сам до себе:
— Так я й думав, що дійде до чогось такого, а надто після отієї гонитви у прерії.— А тоді лагідно й співчутливо заговорив до дівчини: — Ну що ж, міс Луїзо, я не бачу в цьому нічого такого, чого треба було б соромитись. Жінка лишається жінкою, хоч би де вона була, навіть і в прерії. І коли ви віддали серденько мустангерові, це зовсім не означає, що ви, як то кажуть, помилились вибираючи. Хоч він і ірландець, але не простий собі хлопчина, що ні, то ні. А все інше, про що ви оце мені розказали, тільки підтверджує мою думку: не міг, ну просто не міг мустангер вчинити таке чорне [261]діло. Та й невідомо ще, чи було його взагалі вчинено. Будемо сподіватися, що ні. Які є докази? Лише те, що кінь повернувся з плямами крові на сідлі?
— На жаль, є й ще дещо. Вчора шукали цілий день. Поїхали по слідах і щось там побачили, але що — мені не сказали. Здається, батько не хотів, щоб я про те знала, а спитати в інших я... ну, побоялася. Сьогодні вони знов поїхали, зовсім недавно, за кілька хвилин перед тим, як ви з'явилися на дорозі.
— Ну, а мустангер? Як в і н усе те пояснює?
— Ой, я ж думала, ви знаєте. Його теж ніде не можуть знайти. Боже мій, Боже! А що, як і його вбила та сама рука, що піднялася на мого брата?
— То, кажете, вони їздили по слідах? Цебто і по його сліду, так я розумію? Якщо він живий, його треба шукати в хатині на Аламо. Чому ж вони не поїхали туди? А, згадав, ніхто ж, окрім мене, мабуть, не знає, як її знайти, а якщо їх вів той недолугий Спенглер, він, напевне, згубив слід у крейдяній прерії. Сьогодні вони знов поїхали туди ж таки?
— Так. Я чула, хтось казав про це.
— Ну, коли вони подалися шукати мустангера, то поїду, мабуть, і я. І можу побитись об заклад, що я знайду його раніше.
— Ой, тим-то я так чекала на вас. З батьком поїхало чимало лихих людей. Я чула, як вони лаялись, коли від'їжджали. Є там і кілька тих, що звуть себе "регуляторами", то вони говорили про лінчування (63) і всякі такі речі. Декотрі присягалися жорстоко помститись. О Боже, якщо вони знайдуть й о г о і він не зможе довести, що не винен, то страх навіть подумати, яка доля його спіткає! Вони всі такі розлючені, а серед них же ще й кузен Кассій — ви розумієте, що я хочу сказати? Любий Зебе, задля мене, задля нього, кого ви вважаєте своїм другом,— їдьте туди, на Аламо, їдьте мерщій! Треба, щоб ви випередили їх і застерегли його про небезпеку!.. Ваша конячина надто повільно ходить. Візьміть мою плямисту, візьміть будь-якого коня з нашої стайні!..
— В тому, що ви кажете, є правда,— перебив її мисливець, намірившись іти.— Схоже, що хлопцеві таки загрожують деякі прикрощі, і я зроблю все, що
(63) Лінчування, або суд Лінча — самосуд, розправа без суду й слідства, що її чинять у США расисти, особливо над неграми.
[262]
зможу, аби відвернути цю загроз. Не турбуйтеся, міс Луїзо, дуже квапитись не варто. Поки ще вони знайдуть туди дорогу, мине чимало часу. Отож поїду я краще на своїй старій худобині. Вона вже/® напоготові, якщо тільки Плутон не розсідлав її. І не побивайтеся ви так, дитино моя! Може, ще й з вашим братом нічого лихого не сталося. А щодо мустангера, то я не маю й от стілечки сумніву, що він ні в чому не винен.
З цими словами Зеб незграбно вклонився й пішов з веранди, а молода креолка побігла до своєї кімнати, щоб заспокоїти збурену душу молитвою про допомогу.
Розділ XLVII ПЕРЕХОПЛЕНИЙ ЛИСТ
Гнані нестямним страхом, Койот і троє його спільників кинулись до своїх коней і сяк-так вибралися в сідла.
Вони вже й не думали про те, щоб повернутися до хакале Моріса Джеральда. Навпаки, єдиним їхнім бажанням було скоріш опинитись якнайдалі від тієї відлюдної хатини, власника якої вони щойно побачили в такій чудній подобі.
Що то був сам "дон Морісіо", жоден з них не сумнівався. Усі четверо знали його на око — а найкраще Діас,— в усякому разі, знали досить добре, аби з певністю сказати, що то він, ірландець. Вони впізнали його коня, його гетри з ягуарової шкури, серапе роботи індіанців навахо, що різнилося формою від звичайних мексиканських серапе, і, нарешті,— його голову.
Вони не встигли роздивитись риси обличчя, але помітили на голові глянсувате чорне сомбреро, що його звичайно носив Моріс-мустангер. Воно впало їм в око, заблищавши в місячному світлі.
До того ж вони побачили великого собаку, і Діас пригадав, що не раз зустрічав його з ірландцем. Коли вони хотіли напасти на вершника, собака вискочив із темряви й з лютим гарчанням порвався до них, хоч вони вже й так тікали, не чувши під собою ніг.
Чимдуж поганяючи коней, вони проскакали порослою лісом долиною і одним з виярків — не тим, де збиралися вчинити вбивство, а дальшим — вихопились на край урвища. Але й там не спинилися ні на мить і погнали чвалом через рівнину, аж поки повернулись [263] до хащі, де перед тим так спритно перетворилися на команчів.