На дикуновій щоці з'явився синець: схоже, він знову чинив опір маувам. Власне, жодних сумнівів, що чинив. Він робив так уже не раз, і мауви, попри всі свої намагання не завдавати шкоди, ненароком наставили йому синця. Можна було сподіватися, що дикун помітить, як ретельно вони намагаються не завдати йому болю, і вгамується. Натомість складалося на те, що переконаність у власній безпеці тільки заохочувала його до ще більшого опору.
(Ці особини великих приматів порочні, порочні, сумовито розмірковував Деві-ен).
Понад годину змарнували вони у непотрібній балаканині; нарешті дикун сказав з несподіваною войовничістю:
— Скільки, кажете, часу ви, нещасні, вже тут?
— П'ятнадцять ваших років, — відповів Деві-ен.
— Збігається. Перші летючі блюдця помітили якраз після другої світової війни. А скільки ще залишилося до ядерної?
— Хотіли б ми знати, — з мимовільною щирістю відповів Деві-ен і враз спинився.
— А я гадав, що ядерна війна неминуча, — зауважив дикун. — Минулого разу ви згадали, що чекаєте зайвих десять років. Ви сподівалися війни десять років тому, чи не так?
— Я не можу з вами торкатися цієї теми, — сказав Деві-ен.
— Ні? — верескнув дикун. — А що ви збираєтеся робити далі? Скільки ви ще чекатимете? Чом би ледь-ледь не підштовхнути? Не чекайте так просто, грифе. Почніть війну.
— Що це ви таке говорите? — Деві-ен скочив на ноги.
— Чому ж ви тоді чекаєте, ви, паскуди... — він вимовив якесь геть незрозуміле вставне слово, а потім казав далі, задихаючись: — Чи не те саме роблять грифи, коли якась бідолашна, нещасна тварина, а деколи й людина занадто довго конає? Вони не можуть чекати. Вони вихором кидаються вниз і видзьобують очі. Чекають, поки жертва знесилиться і просто прискорюють її скін.
Деві-ен мерщій наказав вивести дикуна і пішов до себе в спальню, де його нудило кілька годин. Слово "гриф" лящало у нього в вухах, а картина конання не зникала з-перед очей.
— Ваша Високосте, — твердо сказав Деві-ен, — я більше не можу розмовляти з дикуном. Якщо вам потрібна інформація, то я не в спромозі вам допомогти.
— Знаю. — Старший наглядач мав виснажений вигляд. — Та паралель з грифами... Дуже важко сприймається. Зауважте, що цей образ на нього не впливає. Великі примати проти таких речей мають імунітет, вони черстві, безжальні. Це становить частину їхнього способу мислення. Жахливо.
— Я більше неспроможний збирати для вас інформацію.
— Все гаразд. Я розумію... Крім того, кожне додаткове повідомлення лише підтверджує первісний висновок, висновок, який, гадав я, був лише передумовою. — Він сховав свою голову в торкнуті сивиною руки. — У нас є спосіб розпочати для них ядерну війну.
— Так? Що треба зробити?
— Це щось надто прямолінійне, надто просте. Щось таке, що ніколи б не спало мені на думку. І вам також.
— А що саме, Ваша Високосте? — його серце стислося від страшного передчуття.
— У мирному стані їх утримує те, що жодна з двох майже рівних сторін не важиться взяти на себе відповідальність за початок війни. Однак, якби одна сторона наважилася, то друга — ну, скажемо прямо — відплатила б сповна.
Деві-ен кинув.
— Якщо єдина атомна бомба, — вів далі Старший наглядач, — упаде на територію будь-якої з двох сторін, то потерпілі одразу ж подумають, що її скинула друга сторона. І відчують, що не можуть чекати наступних атак. Відплата прийшла б через кілька годин, а друга сторона помстилася б у свою чергу: за кілька тижнів було б по всьому.
— Але як змусити когось із них скинути першу бомбу?
— Нам їх не змусити. Ось у чому суть. Ми самі скинемо першу бомбу.
— Що?! — Деві-ен аж поточився.
— Так-так. Обчисліть психіку великого примата, і відповідь напроситься сама.
— Але як ми можемо?
— Складемо бомбу. Це досить просто. Кораблем доправимо її і скинемо на якусь населену місцевість...
— Населену?
Старший наглядач відвів погляд і ніяково пояснив:
— Інакше пропадає весь ефект.
— Розумію, — сказав Деві-ен. У його уяві малювалися грифи, і він нічого не міг проти цього вдіяти. Він бачив їх великими, масштабно збільшеними птахами (схожими на маленькі сумирні літаючі створіння на Гуррії, лише неймовірно великі) з крилами, обіпнутими схожою на гуму шкірою і довгими, гострими як бритви дзьобами. Вони кружляли, спускалися вниз і видзьобували затуманені передсмертною агонією очі.
Руками він затулив свої очі.
— А хто поведе корабель? Хто скине бомбу? — спитав він тремтячим голосом.
Голос Старшого наглядача був не міцніший за голос Деві-ена.
— Не знаю.
— Тільки не я, — вжахнувся Деві-ен. — Я не можу. І за всі скарби світу на таке не згодиться жоден гурріакин.
Старший наглядач з жалюгідним виглядом хитався взад-вперед.
— А може, віддати наказ маувам...
— Хто ж віддасть такий наказ?
Старший наглядач важко зітхнув.
— Я зв'яжуся з Радою. У них можуть бути всі дані. Може, вони щось запропонують.
Отже, через п'ятнадцять з гаком років гурріани розбирали свою базу по той бік Місяця.
Вони нічого не домоглися. Ядерної війни між великими приматами не відбулося, і навряд чи вона могла колись відбутися.
Та попри всі майбутні страхіття, якими це загрожувало, Деві-ен нетямився від щастя. Не було рації думати про майбутнє. Тепер він покидав цей найжахливіший з жахливих світів.
Він спостерігав, як Місяць провалився вниз, а потім змалів до ясної пляминки разом із планетою і Сонцем самої системи; нарешті все це загубилося між сузір'ями.
І лише тоді всю його істоту заполонила полегкість. І лише тоді його торкнувся перший легкий докір сумління: "А могло б..."
Він сказав Старшому наглядачеві:
— А все могло б обійтися добре, якби нам не забракло терпцю. Вони могли б таки втягтися в ядерну війну.
— Ох, сумніваюся. Психічний аналіз...
Старший наглядач не доказав, але Деві-ен зрозумів. Дикуна повернули на планету з найменшою для нього шкодою. Події останніх тижнів з його пам'яті усунули. Землянина залишили біля невеликого населеного пункту неподалік від того місця, де його вперше побачили. Одноплемінники подумають, що він заблукав. А втрату ваги, синці, амнезію пояснять злигоднями, яких він зазнав.
А от шкода, якої він заподіяв...
І чого вони тільки привезли його на Місяць? Могли б ще якось присилувати себе до думки розпочати війну. Якось би подумали, як скинути бомбу, виробили б якусь обхідну, непряму стратегію...