Мене зацікавило, чи Бідді не підозрює його у підступному нападі на мою сестру, чого сестра так і не змогла пояснити, і я запитав Бідді, чому вона його не любить.
— Та! — мовила вона й оглянулась через плече на лінькувату постать позаду.— Просто тому… тому, що я, здається, йому подобаюсь.
— А він коли-небудь казав тобі про це? — обурено спитав я.
— Ні,— відповіла Бідді, знов оглядаючись через плече,— він ніколи не казав, але де тільки мене побачить, так і крутиться перед очима.
При всій новизні й незвичності такого способу освідчуватись я не мав сумніву, що витлумачено його правильно. І дуже розізлився, як це сміє Старий Орлік захоплюватися Бідді,— так розізлився, наче він мені самому заподіяв образу.
— Але ж тобі до цього байдуже,— спокійно сказала Бідді.
— Так, Бідді, байдуже, хоч усе-таки це мені не подобається. Я цього не схвалюю.
— Я теж,— сказала Бідді.— А проте тобі до цього байдуже.
— Це правда,— погодився я,— Але мушу сказати, що ти дуже упала б у моїх очах, якби він крутився перед тобою з твоєї згоди.
Після того вечора я почав стежити за Орліком, і тільки-но йому випадала нагода покрутитися перед Бідді, як я виринав поміж ними, щоб позбавити її цього видовища. На той час Орлік став почувати себе певніше в кузні через незбагненну прихильність до нього моєї сестри, а то б я, мабуть, умовив Джо здихатись його. Орлік чудово бачив і розумів моє ставлення до нього, в чому я згодом мав змогу пересвідчитись.
Тепер, наче у мене й без того не було повно плутанини у голові, я заплутався в п'ятдесят тисяч разів більше, бо іноді мені ставало ясно, що Бідді незмірно краща від Естелли і що нема чого соромитись простого й чесного трудівницького життя, для якого я народився,— навпаки, саме воно може дати мені самоповагу й щастя. Під таку годину я твердо вирішував, що моє розхолодження до любого Джо й до кузні минуло, і що з часом ми з Джо станемо працювати на рівних правах, і я одружуся з Бідді,— коли раптом зринав якийсь непроханий спогад про дім міс Гевішем і підкошував мене, мов нищівний постріл, і розпорошував усі мої добрі наміри. А зібрати їх знову було не так легко, і, бувало, тільки почну я це робити, як їх знов розпорошить на всі боки довільне припущення, що, можливо, міс Гевішем збирається забезпечити моє майбутнє після того, як я відбуду учнівство в кузні.
Хоча гадаю, що навіть якби мій термін і вийшов, я б і далі борсався у своїх непорозуміннях. Але сталось так, що він урвався передчасно, і ось про це я зараз і розповім.
Розділ 18
Ішов четвертий рік мого навчання у Джо, був саме суботній вечір. Біля коминка у "Трьох Веселих Моряках" кілька чоловік уважно слухали містера Вопсла, що читав уголос газету. Серед них був і я.
Там писалося про сенсаційне вбивство, і містер Вопсл з ніг до голови був у крові. Він упивався кожним ефектним прикметником у викладі справи і ототожнював себе з кожним допитуваним свідком. Він ледь чутно простогнав: "Мені кінець" — у ролі потерпілого, і проревів: "Я тобі покажу!" — у ролі вбивці. Медичний висновок він зачитав, виразно передражнюючи манеру нашого місцевого ескулапа, а виступаючи, як дідок-сторож при дорожній заставі, котрий чув глухі удари, так паралітично тіпався й хрипів, аж виникав сумнів, чи взагалі чогось варті покази такого свідка. Слідчий у виконанні містера Вопсла ставав Тімоном Афінським, а судовий кур'єр — Коріоланом.8 Містер Вопсл тішився страшенно, ми так само, і всім нам було дуже приємно. Перебуваючи в такому піднесеному стані, ми дружно винесли вердикт: зловмисне вбивство.
І ось тільки в цю хвилину звернув я увагу на незнайомого джентльмена, що прихилився до високої спинки лавки навпроти мене. З виразом зневаги на обличчі він придивлявся до присутніх і покусував бік оцупкуватого вказівного пальця.
— Бачу,— звернувся незнайомець до містера Вопсла, коли читання добігло кінця,— ви всю справу залагодили так, щоб вам було до вподоби, чи не правда?
Кожен здригнувся й підвів погляд, наче побачив убивцю. Незнайомець дивився на всіх холодно й глузливо.
— Отже, винен? — сказав він.— Сміливіш! Ну!
— Сер,— озвався містер Вопсл,— не маю честі бути знайомим з вами, але все-таки гадаю: винен.
При цьому слові ми всі, зібравшись з духом, схвально притакнули.
— Я знав, що ви так скажете,— мовив далі незнайомець.— Я так і знав. Але дозвольте поставити вам одне запитання. Знаєте ви чи не знаєте, що англійський закон вважає людину невинною, поки не доведено — поки не доведено! — її провини?
— Сер,— почав містер Вопсл,— оскільки я англієць, то…
— Ну, ну? — напосідав незнайомець, покусуючи вказівного пальця й киваючи у бік містера Вопсла.— Не ухиляйтесь від запитання. Або ви знаєте це, або не знаєте. Одне з двох. То що саме?
Він стояв, схиливши голову набік і сам схилившись у грізно-запитальній позі, і штрикав пальцем у містера Вопсла, наче хотів затаврувати його, перше ніж знову куснути пальця.
— То як? — спитав він.— Знаєте ви чи не знаєте?
— Звичайно, знаю,— відповів містер Вопсл.
— Звичайно, знаєте. Чому ж ви так зразу й не сказали? Тепер я вас ще одне запитаю.— Він заволодів містером Вопслом, наче мав на це якесь особливе право.— А чи знаєте ви, що жодного зі свідків ще не було піддано перехресному допитові?
Містер Вопсл почав: "Я можу тільки сказати…" — але незнайомець урвав його:
— Що? Ви не хочете прямо відповідати на запитання, так чи ні? Тоді спробуємо ще раз.— Він знов штрикнув пальцем у нього.— Слухайте уважно. Відомо вам чи не відомо, що жодного зі свідків ще не було піддано перехресному допитові? Я хочу від вас тільки одне слово: відомо вам чи невідомо?
Містер Вопсл завагався і почав падати в наших очах.
— Ну? — наполягав незнайомець.— То я вам допоможу. Ви не варті цього, але я вам допоможу. Гляньте на цей аркуш паперу, що у вас у руках. Що це таке?
— Що це таке?— повторив містер Вопсл, розгублено поглядаючи на газету.
— Чи це,— вів далі незнайомець у своїй вельми глузливій манері, коли кожне наступне слово могло ошелешити несподіванкою,— той самий друкований орган, який ви тільки-но читали?
— Авжеж так.
— Авжеж так. Ну, тоді загляньте до нього і скажіть мені, чи не написано там з достатньою чіткістю, що обвинувачений за порадою своїх законних адвокатів вирішив поки що утриматись від оборони?