Ш т у б а — певне, від німецького слова die Stube — кімната.
перерви четвертий клас діставав подібне заняття, а з третім проводилась робота по відповідній програмі усно. Під час такого тихого заняття Дума Іван гадав вивчити урок з німецької мови, ця практика ніколи не мала успіху, і на уроці німецької мови, який відбувався по закінченні загальних занять у школі, доводилось за це покутувати. Миколу з помилками в диктанті, підкресленими червоним олівцем, відправляв батько до мами. Це була дуже неприємна процедура. Мати докоряла синові, іноді навіть плакала, він плакав також і обіцяв виправитись. Іван ніс свій зшиток до свого батька, і Тимко Дума ретельно перераховував помилки синові на його штанцях прутом.
Другого дня Іван, звичайно, хвалився, що не дуже болісно, але хто то міг перевірити?
Бувало, що обидва учні діставали заслужену кару за невивчені уроки тут же, на місці. В таких випадках учитель не відсилав ледарів нікуди, а всипав їм сам, тростиною, заслужені порції. Для Миколи це було гірше, ніж іти до мами з помилками в диктанті, бо тоді плачу і голосінь матері все одно не уникалось, а соромно було перед своїми малятами, хоч вони ніколи з того не сміялись.
Настав довгожданий день зимових вакацій. Дітей "розпустили" того дня швидше, ніж звичайно. Микола прибіг додому найкоротшою дорогою, тобто через коридор і холодну вітальню, в якій узимку рідко коли палили, економлячи дрова. Кинувши книжки на стіл, він прожогом влетів у кухню і побачив Дмитра — візника дідового, що привіз із лісничівки святкові подарунки, між іншим і ялинку. Дмитро обідав за довгим столом. На ліжку, застеленому грубим, домашнього виробу рядном, на якому спала Маринка, сиділи Зіна і Євген і забавляли Дмитра розмовою про коней, пса, телят і тому подібні цікаві речі. Гість слухав, їв і солідно час від часу потакував. Дмитро вмів розповідати і знав багато казок. Діти любили його як рідного. Для нього "призбирували" тютюн, особливо в той час, коли батько набивав ним гільзи. Гаєвський сам не курив, але для гостей завжди тримав цигарки.
Привітавшись і поговоривши з Дмитром, Микола вийшов на подвір'я. Недалеко від порога стояли сани і розпряжена пара коней. Перед ними висіла причеплена до дишла опалка, а в ній січка з вівсом. Коні були прикриті веретами. Вони роздмухували ніздрями січку, вибираючи з неї овес.
Микола виліз на сани і розмріявся про те, як він виросте і буде їздити, куди захоче... А потім почав мріяти про поїздку до діда на різдвяні свята, що мали наступити за кілька днів.
Підготовка до свят-вечора йшла вже з самого ранку. За традицією, на вечерю мало бути дванадцять страв. В домі Гаєвських тої традиції точно не дотримувались, але такі страви, як пісний борщ з ушками, начиненими грибковим фаршем, різні види вареників: з картоплею, капустою і повидлом, голубці з гречаною кашею, кутя, риба, пампушки з трояндовим варенням, були обов'язкові. Діти їх дуже любили. Приготовляла вечерю мати, допомагала їй Маринка. Діти сиділи звичайно наМарин-чиному ліжку, стежили за роботою старших і при цьому самі дуже добре бавились. В повітрі плавали запахи прянощів, які бувають раз на рік і тільки на свят-вечір.
Батько з'являвся в кухні рідко, бо він прибирав ялинку в холодній вітальні, куди дітям не дозволялось заходити. Само деревце ялинки було цього року дуже гарне, пишне, його сам Дмитро вибрав, за що дістав від батька корону, а вже як воно виглядало, вбране золотим "янгольським волоссям" та різнокольоровими свічечками та цяцьками всякими! Ялинку показували дітям але по вечері. А до вечері було ще далеко, ще не все було приготовлено. Вся їжа, до речі, мусила бути пісна, отже, пампушки, наприклад, смажились на конопляній олії — зеленій, пахучій, яку били в олійні напередодні свят. На олії смажився в'ялений судак, якого, крім Маринки, ніхто не любив, проте готувалось його теж заради традиції.
Але нарешті роботи на кухні закінчено, надворі смеркло, з вікна уже не видно хліва, хіба якщо притулити лице до шибки і затулити очі від світла долонями.
На небі з'явилась зірка, а під вікном пролунали дитячі голоси колядників. Заколядували найменші. В маминих кофтах поверх своїх одежин, у великих чоботях з когось дорослого — колядують. Це і традиція, і спосіб добути кілька мідяних монеток на цукерки. Микола має для колядників дрібні гроші. Батько його розміняв цілу корону на самі грейцари для них.
Микола виходить надвір і дає колядникам по грей-цару. Через кілька хвилин приходить друга партія, третя і так допізна. Тим часом Маринка внесла до хатм сніп пшениці, який привіз Дмитро, і ставить його в куток. Цей сніп називається дідухом. Приносить вона і в'язку сіна та кладе під стіл, а потім в'язку соломи і розстеляє по підлозі. Діти починають бавитись у соломі. Вони вдають квочок, роблять у соломі гнізда, кладуть туди горіхи і сідають на них. Маринка зганяє "квочок" і забирає горіхи. Сміх, крик, гам. Забава триває, звичайно, недовго, дітей кличуть до кімнати одягатись і сідати до вечері. До столу сідають батьки, троє дітей і Маринка. За столом мусить бути парне число. По вечері, яка триває досить довго, бо страв дуже багато, хоч їх і мало хто їсть, батьки засвічують свічечки на ялинці, і всі переходять у вітальню. Тут уже напалено, але пахне не жилим — вологістю і лісом. На вікнах виблискують кристали снігу. При світлі свічечок вони грають всіма кольорами веселки.
Діти недовго сидять біля ялинки, їх і вона скоро знуджує, незважаючи на те, що дуже гарно вбрана і сама дуже пишна. Вони шукають нових цяцьок, пригадують старі, торішні і помагають гасити свічечки. Це теж одна з різдвяних приємностей. Малеча гасить найнижчі, дмухаючи на них, а Микола має бляшаний ковпачок на довгому пруті і гасить верхні, як паламар у церкві. Він робить це дуже поважно. В кімнаті темніє, повітря наповнюється запахом диму, деревце тьмяніє, і діти переходять у теплу кімнату, де вже прибрано рештки страв зі стола і де ще можна за столом посидіти. А під вікна підходять все нові колядники. Микола спочатку виносив їм гроші, а потім йому це набридло і він передав решту грейцарів Маринці, щоб вона виносила. Втомлені багатьма враженнями за день, діти сидять недовго і лягають спати, щоб завтра раніше прокинутись,— адже завтра зранку їхати до бабуні в гості. Під вікнами до пізньої ночі горланять щораз старші колядники, але діти вже не чують їх, вони спокійно сплять.