Микола був збентежений.
— Дивне питання, — сказав він по хвилинній мовчанці.— Одне поняття ніби виключає друге... А втім, я не знаю...
Він зрозумів, що задати це питання примусили жінку серйозні причини, і відповісти так, як він відповів, недостатньо. Життя — складна штука. Бувають такі ситуації, коли порядність бере верх над пристрастю, а обов'язок переважує любов. Дивовижні бувають колізії. Що він міг знати, наприклад, про інтимні відносини між Надею і Владиком? Абсолютно нічого. Порядні люди про таке не говорять, а здогади нічого не дають. І аж це питання! Мабуть, нелегко було його задати. А що, коли Надя, маючи чоловіка, залишається завжди фізично незадоволеною? Кажуть, є такі жінки. То як же їй бути?
— Про що ви так довго думаєте? — спитала нетерпеливо Надя.— Я хочу чути вашу думку. Чи може бути і любов, і зрада разом? Ви мене розумієте? Чи можна Любити чоловіка і коханого одночасно? Ну чого ж мов-
— Може, й можна, — сказав Микола,— проте... проте напевне я не знаю.
Надя була незадоволена з відповіді і вимагала, щоб щн висловив особисту думку, але Микола не хотів, та й Й£ було вже часу, бо в кухні почулись кроки Владика, Г&разу вігі Сам увійшов у кімнату.
Побачивши Миколу, зрадів невимовно.
— Хто тобі сказав, що я приїхав? — питав він, обнімаючи друга.
— Серцем відчув,— сміявся Микола.— Ну, я вже не можу дочекатись тебе і твоїх оповідань. Говори, куди їздив, що бачив, що робив?
€ите?
— Що робив? — перепитав Владик. У його голосі чувся смуток.— Що робив? — повторив ще раз Миколи-не питання.— За один раз про це не розповіси, а що бачив — того і пером не описати. От кому треба було їхати, тобі, письменникові! Тобі треба було бути там і на власні очі бачити і описати для наступних поколінь, що там діялось і як діялось, бо це вже ніколи в історії світу не повториться. Буде революція і в інших країнах. Я думаю, що ми ще станемо свідками всесвітньої революції. Можливо, ліквідація капіталізму йтиме інакшим методом, з урахуванням досвіду нашої революції. Адже ми ще без досвіду рівняли вибоїсті дороги історії.
— Невже було так страшно? — спитав Микола. Владик усміхнувся.
— Побачив би, страшно чи не страшно. Ти ніколи не стежив, як маленька пташка, кулик, наприклад, обороняє своє гніздечко і писклят від хижого птаха, собаки чи навіть людини? Він пищить, відводить ворога вбік, намагається його обманути, а коли це не вдається, кидається на нього, не думаючи про власне життя...
— Бачив не раз і щиро подивляв цих маленьких героїв,— сказав Микола.
— Там ішлось про людські гнізда. Звичайно, треба уявити картину, протилежну тій, що я змалював, оповідаючи про пташок. Бо там, власне, діяли пташки-люди, гнізда яких нищили хижаки віками, а зараз вони об'єднались і напали на хижаків. Бачив як маленькі пташки гонять яструба? О, це була складна і важка боротьба. Але давай краще поснідаємо, зголоднів я з дороги, — закінчив Владик вступ до оповідання. Та Микола чекав від нього подробиць.
Надя запросила до столу, і всі сіли. Після чарки, випитої за щасливе повернення додому, Микола почав давати нові питання, що стосувались розкуркулення, і Владик оповідав про конкретні випадки, що мали місце в тих селах, де він бував і працював.
— Один куркуль поставив нам збройний опір. Це був материй глитай і явний ворог. Він заявив привселюдно, що Радянської влади не визнає і бідноті, що колись лизала йому чоботи, не скориться.
— Бач який! Такого гада не жаль! — вставив Микола.
— Ми і не жаліли. Послухай, що було далі. Став цей потвір з сокирою перед дверима хати на своєму ганк^ і заявив, що хто тільки зробить крок на ґанок, розколе йому голову, як гарбуз. Я підійшов і кажу: "Дядьку, давайте не будемо сваритись. Довго ви так із сокирою не встоїте все одно, не примушуйте нас вживати крутих заходів".— "Мені життя не жаль,— говорить куркуль.— Я взяв своє за кращих часів, а за цих злиднів не хочу жити".— Воля ваша,— відповідаю йому, — хочете жити чи ні, ви вже нажились, а ми ще не починали, тому виходьте спокійно з хати, сядете в машину, повеземо вас з усією родиною на вокзал, посадимо у вагон, і поїдете собі в інше місце. Там також живуть люди, і ви будете жити". Не слухав, вперся на своєму і стоїть, як бик. "Хоч одному життя вкорочу",— кричить і все себе підігріває, а видно, перед цим самогонки добре хильнув.
Тоді один активіст, спритний хлопець, каже до мене: "Ви ідіть у той бік і заговоріть йому зуби, і ми зараз будемо його мати". Я зайшов збоку, як той бідняк просив, і знов умовляю упертого. Не встигли ми перемовитись і десятьма фразами, як парубок підбіг і схопив його ззаду. Поки куркуль опам'ятався, його вже тягли колгоспники з ґанку на подвір'я. Зразу ж обеззброїли, забрали сокиру, самого зв'язали і кинули на машину. За ним спокійно перейшла вся його родина. Я дозволив забрати з собою всю постіль, білизну, все, що просили, крім сокири. Тої я не дозволив узяти, а віддав її як трофей тому спритному колгоспникові.
— Дітей тобі не жаль було? — спитала Надя, що увесь час уважно слухала оповідання чоловіка.
— У цього куркуля малих дітей не було. А от у однієї родини маленьких діток було шкода, але що робити. A la guerre, comme à la guerre l.
— Цей куркуль твоїх діток, гадаю, не пожалів би, коли б його взяла,— промовив Микола.
— Безумовно, не пожалів би. Хіба мало дітей голодувало, а в нього гнила закопана в землі пшениця. Він же хотів голодом примусити здатись на його ласку і не-ласку цілу державу, не те що дітей!
— До речі,— сказав він по хвилині,— ти, Миколо, згадав про моїх дітей. А у нас їх чомусь нема. А чому б то, як ти гадаєш? — звернувся він до Гаєвського.
— Ти спитай жінки, а коли вона не знає, то — лікаря,— відбувся жартом Микола.
На війні, як на війні (франц.).
Надя почервоніла до самого волосся.
— Знайшли тему для розмови,— сказала вона, подивившись докірливо на чоловіка.
Владик зрозумів свою нетактовність, підійшов до жінки, обняв її і ніжно поцілував. Микола подумав: а чи це не відповідь на питання, яке мучило жінку?
14
Тринадцятий рік революції був роком великих зрушень і перетворень в державі.
В країні в основному було завершено колективізацію. П'ятнадцять мільйонів одноосібних господарств об'єднано в колгоспи. Соціалістична система стала панівною в народному господарстві. Капіталістичні елементи знищено дощенту, тим самим ліквідовано експлуатацію людини людиною.