Окрилений успіхом* виходив Микола з клубу. Сьогодні він був щасливий, радість від успіху розпирала груди. Він тільки шкодував, що не може поділитись своєю радістю з найближчими людьми.
Як радів би з його успіхів батько, як тішилися б мати* сестра, брат. Він згадав Сашеньку, і раптом стало —сумно. Куди подівся веселий настрій. Неначе холодна гадюка проповзла по серцю. От хто оцінив би його успіх, радів би разом з ним — Сашенька. Але вона не знала про його справи, у неї було тепер своє життя, не зв'язане більше з ним.
Про Зою Іванівну забув, вона з якогось часу не показувалась. Микола пояснив це як образу на нього і був задоволений, що та не лізла більше на очі. Про те, щоб поділитись з нею своєю радістю, не мав навіть думки. Ніякої душевної спільності не мав з цією жінкою, а те, що сталося тоді в його холостяцькій кімнаті, було дивною випадковістю. Вчинок цієї особи вважав за примху розбещеної, безпринципової самиці. Ще того вечора він дав собі слово, що ніколи не дозволить собі слабовілля.
Ішов задуманий, коли побачив, що з протилежного тротуару простує до нього якась жінка. Спочатку не пізнав, але це тривало дуже коротко. Важка хода, яку він добре пам'ятав, і форма капелюшка, що так не личив їй, утвердили його в переконанні, що це Зоя Іванівна.
Сходячи з тротуару на той бік вулиці, вона з кимось попрощалась. Проте чоловік, якому подавала руку, стояв, не рухаючись з місця.
Зоя Іванівна тим часом швидко перейшла вулицю і зупинилась перед Миколою.
— Не втікайте,— сказала квапливо, не вітаючись.
— Чого б я мав утікати?—спитав здивовано парубок.
— Ви ж мене уникаєте.
Гаєвський не знав, що на це сказати, але відчув, що його чекає якась нова напасть.
— Я ж вас щойно побачив...— насилу вимовив він.— А зрештою, яке це має для вас значення? — спитав уже упевненішим голосом.
— Немаловажне як для мене, так і для вас,— промовила урочисто жінка.
— Не розумію, що ви хочете цим сказати? Микола похолодів від урочистості і від нісенітності
її мови. Його ніколи не покидала думка, що ця жінка несповна розуму. Він боявся таких, бо не знав, як з ними триматися. З нею не хотілось зустрічатись, тим більше тепер, коли йому було так добре і радісно на душі після сьогоднішнього вечора, на якому його визнано письменником, не хотілось слухати серйозних бесід та ще й із загадками.
Він сказав про це Зої Іванівні, але вона і не слухала.
— Чого вам треба від мене? — не стримався врешті.
— Я хочу провести вас додому,— відповіла жінка.
— Хіба вам по дорозі?
— То нічого, я не поспішаю.
Микола глянув на протилежний бік. Там все ще стояв той незнайомий чоловік і наче прислухався до розмови, що велась у досить підвищеному тоні.
— Вас чекають,— сказав Микола, показуючи головою на незнайомого чоловіка.
— Я якраз хочу його здихатись, тому й проведу вас. Що ж, ходімо. Хто цей чоловік?
— Мій настирливий переслідувач.
— Час від часу не легше, — мало не крикнув з досади Микола.— Знаєте що, Зоє Іванівно, ідіть ви собі додому і залиште мене в спокої, не вплутуйте мене в свої інтимні справи, не маю я ні часу, ні охоти на такі речі.
Зоя Іванівна підняла на нього очі.
— Я від вас нічого особливого не хочу,— сказала.— Тільки прошу як джентльмена, відведіть мене хоч до головної вулиці, бо в цьому провулку мені страшно і не хочу з тим, що там стоїть і чекає на мене, зустрічатись. Ви можете мені зробити цю послугу?
— Ходіть, коли так.
Микола думав про свою супутницю. Що за дивна особа? Такого ще в житті не бачив.
— Звідки ви тут взялись? — спитав, продовжуючи вже свою думку словами.
— Була на вашому тріумфі. І тільки вийшла, той причепився.
Це була зовсім неймовірна версія.
— Ви вважаєте мене, видно, дитиною або якимось недоумком,— обурився парубок.— Що значить причепився? Хіба не знайшли способу відігнати його, коли хотіли?
— Я ж знайшла, підійшовши до вас.
— Може, скажете, що він вам не знайомий. Зоя Іванівна завагалась на мить.
— Не помилились, знайомий,— сказала.— Навіть близький сусіда. Він теж був на вечорі, тільки сидів в іншому місці. Я говорила йому про вас, і він хотів вас побачити. Він ревнує до вас.
— Он що?
Миколі хотілось вилаятись останніми словами. Виходить, що про нього вже йдуть своєрідні балачки і він уже став об'єктом ревнощів. Був уже певний, що той чоловік, про якого була мова, мав підстави ревнувати.
Вийшли на вулицю, по якій ходив трамвай.
— Я вас довів, куди хотіли. До побачення,— сказав Микола.
— Ні, ще ні,— заперечила Зоя Іванівна.— Піду ще трохи з вами, я хочу, щоб він загубив мій слід.
Настирливість цієї жінки була нестерпною. Вони стояли біля зупинки, до якої якраз підходив трамвай.
— Сідайте у трамвай і їдьте,— промовив Микола,— і той чоловік не дожене вас.
— Можливо, що він якраз сидить у цьому вагоні,— сказала Зоя Іванівна.— Бачите, скільки там народу. Дуже можливо, що він там. Ходімте краще до вас
— Але ж у мене товариш.
— Тим краще, не будете боятись. Ви ж мене боїтесь. Миколі нічого не залишалось робити, і він повернув
у' провулок додому. Зоя Іванівна не відступала. Провулок був пустий, безлюдний.
— Нарешті ми від нього сховались,— сказала Зоя Іванівна.— Я боялась, що він вислідить ваше помешкання.
1 — А хоч би й так, то що з того?
— Мені б цього не хотілось.
— Добре, не вислідив, може, тепер уже підете додому? — спитав Микола.
— Ні, зайдемо до вас на хвилинку.
— Зоє Іванівно,— почав уже благати Микола,— зрозумійте, що ви робите? Ваш чоловік мені знайомий, я зустрічаюсь з ним по службі, це ж жахливо. Я не можу дивитись йому в очі.
— А ви не дивіться.
— Зоє Іванівно, ви жартуєте, а тут справа дуже серйозна. Одумайтесь.
— Про це потім.
Вона поводилась нахабно. Чогось подібного Микола в житті не бачив і навіть не читав про таке. "Звідки беруться такі екземпляри? Чи, може, все це напускне, штучне?"
В кімнаті Миколи не світилось. Хоми, як видно, ще не було вдома, а може, вже спав.
— Відчиняйте двері, чого стали, хочете, щоб той тип таки знайшов нас?
' Микола вийняв ключ і відімкнув двері. Хоми не 6у* ло. Хотів засвітити світло, але вона не дозволила.
— Посидьмо в темряві, так краще,— просила ласкавим, вкрадливим голосом. Тепер Зоя Іванівна була цілком іншою, ніж дві хвилини тому. Микола побачив, що все те, як вона вела себе в дорозі, було штучним, напускним, але водночас доводило, що це хитра, розпусна і небезпечна жінка.