– Дякую вам, графе. Це проста формальність, але чи не могли б ви написати своє ім'я та адресу?
Граф спокійно та акуратно вивів слова на папері.
– Це вже добре, що мені вдалося написати це вам, – вдячно зауважив граф. – Вимова у моїй країні дещо складна для людей, які її не знають.
Він написав дані на папері та віддав Пуаро, піднявшись із місця.
– Не думаю, що є велика потреба в тому, щоб моя дружина приходила сюди, – продовжив граф. – Нічого більше, ніж я, вона вам не розповість.
Очі Пуаро блиснули.
– Хто зна, хто зна, – сказав він. – Але, все ж таки, я б волів перекинутися з нею декількома словами.
– Запевняю вас, це не обов'язково. – Голос графа зазвучав дещо загрозливо.
Пуаро дещо прищурився.
– Це буде суцільна формальність. Як розумієте, це потрібно для мого звіту.
– Як забажаєте.
Граф неохоче попростував до виходу з вагона.
Пуаро взяв у руки паспорт і відкрив його. Оглянувши сторінку з даними та титулами графа, він перейшов до наступної сторінки.
Супроводжує: дружина.
Ім'я при народженні – Єлена Марія.
Дівоче прізвище: Ґолденберг.
Вік: двадцять.
На сторінці була масна пляма, поставлена якимось неакуратним службовцем.
– Дипломатичний паспорт, – заявив мсьє Бук. – Будьте обережні, друже. Ці люди не мають нічого спільного з убивством.
– Спокійніше, приятелю. Я буду галантний. Це лише формальність.
Його голос затих, коли графиня Андреній увійшла у вагон-ресторан. Вона виглядала сором'язливо, проте дуже чарівно.
– Ви хотіли мене бачити, месьє?
– Лише для звітності, графине. – Пуаро підвівся, провів її до стільця та сів навпроти. – Я лише хотів запитати, чи чули ви щось минулої ночі, що могло б пролити світло на цю справу?
– Нічого, мсьє. Я спала.
– І ви не чули переполоху, що зчинився в наступному купе? Американська леді, яка його займає, була просто в нападі паніки й істерично дзвонила провіднику?
– Я нічого не чула, мсьє. Просто я випила снодійне, розумієте.
– А! Я зрозумів. Добре, не буду вас більше затримувати. – Потім, як графиня підвелася, він задав їй ще питання: – Ще хвилинку. Ці дані – ваше дівоче прізвище, усе інше – вони правильні?
– Абсолютно.
– Можливо, ви б підписалися на цьому документі?
– Вона швидко написала красивим почерком – Єлена Андреній.
– Ви були разом із чоловіком у Америці, мадам?
– Ні, мсьє. – Вона мило усміхнулась. – Ми тоді ще не були одружені. Ми одружилися лише рік тому.
– Добре, дякую, мадам. До речі, ваш чоловік курить?
Графиня насипу паля на нього свої очі.
– Так.
– Трубку?
– Ні. Сигари та цигарки.
– Дякую вам.
Графиня затримала свій погляд на детективі. Її чарівні, темно мигдалеві очі з довгими віями різко контрастували з блідим обличчям. Вона виглядала вишукано та екзотично.
– Чому ви це мене запитали?
– Мадам, – Пуаро провів рукою по своєму волоссю, – детективи задають різноманітні питання. Наприклад, ви не могли б мені сказати колір вашого халату?
Вона вирячилася на нього. Потім засміялася. "Із золотистого шифону. Це дійсно необхідно?"
– Дуже необхідно, мадам.
– Ви справді детектив? – здивовано запитала вона.
– До ваших послуг, мадам.
– Я думала, що у поїзді немає детективів, так як ми зараз у Югославії. Вони мали б бути в Італії.
– Я не югославський детектив, а міжнародний.
– Ви належите до Ліги Націй?
– Я належу до всього світу, мадам, – драматично запевнив Пуаро. – Я працюю переважно у Лондоні. Ви говорите англійською?
– Так, трішки, – відповіла вона з приємним акцентом.
– Не будемо вас більше затримувати, мадам. Бачите, нічого страшного не відбулося.
Вона посміхнулася, вклонилася та вийшла.
– Прекрасна жінка, – підмітив мсьє Бук. – Це нам аж ніяк не допомогло.
– Ні, – відповів Пуаро. – Двоє людей, які нічого не бачили та не чули.
– Можемо ми покликати сюди італійця?
Пуаро нічого не відповів. Він уважно оглядав масну пляму на угорському дипломатичному паспорті.
8. Свідчення полковника Арбетнота
Пуаро стрепенувся. Очима він виразив явне незадоволення нетерплячості мсьє Бука.
– Ах, мій давній друже, – підмітив він. – Я стаю, як то кажуть, снобом! Спершу я волію опитати пасажирів першого класу перед тим, як переходити до другого. Наступним, гадаю, нам необхідно допитати полковника Арбетнота.
Зрозумівши, що з французькою в полковника справи кепські, Пуаро перейшов на англійську.
Спочатку були звірені дані про його ім'я, вік, домашню адресу та військове звання. Пуаро розпочав:
– Ви повертаєтеся з Індії на, як ми це називаємо, відпустку з дозволу керівництва?
Полковник Арбетнот, не плануючи вести довгу бесіду, відповів у стислому британському стилі: "Так".
– Але ви не попливли кораблем?
– Ні.
– Чому ні?
– Я обрав сухопутній шлях із власних міркувань.
Його зовнішній вигляд хотів додати: "Навіщо вам це потрібно, маленький нахаба".
– Ви їдете прямо з Індії?
– Я на один день зупинився, щоб відвідати Ур Халдейський, і три дні пробув у Багдаді зі своїм старим другом. – сухо відповів він.
– Ви зупинилися на три дні в Багдаді. Я так розумію, що молода леді, міс Дебенхем, подорожує теж звідти. Ви її там зустріли?
– Ні. Вперше ми зустрілися в потязі з Кіркука до Нусайбіна.
Пуаро нахилився вперед. Він виглядав значно серйознішим, аніж зазвичай.
– Мсьє, я звертаюсь до вас. Ви та міс Дебенхем – лише двоє англійці. Дуже важливо, щоб я дізнався вашу думку про інших.
– Це абсолютно неправильно, – різко відповів полковник.
– Не зовсім. Розумієте, цей злочин, більш за все, скоїла жінка. Чоловік не зміг би завдати аж дванадцять ударів. Як зауважив начальник цього потяга, "Це була жінка". Отже, що я повинен зробити? Отримати поверхневу інформацію про усіх жінок вагона "Стамбул – Кале". Але складно щось говорити про англійок. Вони дуже замкнені. Тому я прошу вас, у інтересах слідства – розкажіть мені про міс Дебенхем. Яка вона?
– Міс Дебенхем, – розпочав він спокійним тоном і теплотою в голосі, – це справжня леді.
– Ага! – у голосі Пуаро чулося явне задоволення. – Тобто ви не вважаєте, що вона може бути якось пов'язана з цим злочином?
– Це взагалі абсурдно! – скрикнув Арбетнот. – Цей дивний чоловік – вона раніше з ним ніколи не бачилася.
– Вона вам це казала?
– Так. Одного разу вона підмітила його огидний вигляд. Якщо до цього причетна жінка (хоча це лише ваше припущення), то я можу вас запевнити, що міс Дебенхем до цього аж ніяк не причетна.