Чоловік моєї доньки знав про це та наполіг, що теж хоче взяти в цьому участь. Гектор зробив так, щоб Ретчетт їхав саме в той день, коли працюватиме Мішель. Ми викупили усі квитки у вагоні Стамбул – Кале, але одне ми не змогли купити. Воно було зарезервоване для директора компанії. Містер Гарріс, авжеж, це міф. Ми не могли допустити, щоб у купе Гектора був якийсь незнайомець. Але тут в останню мить з'явилися ви…
Вона стихла.
– Отже, – сказала вона, – тепер вам усе достеменно відомо, містере Пуаро. Що ви збираєтеся робити з усім цим? Якщо можливо, чи не могли б ви збрехати, щоб зробити лише мене винною? Я б його заколола більше, ніж двадцять разів. Це не лише тому, що на ньому кров моєї доньки та її дітей, в тому числі ненародженого, які могли зараз бути веселими та радісними. Більше того: було багато інших викрадених дітей, крім Дейзі, і в майбутньому могли бути й інші. Усі засудили його – ми лише виконали вирок. Не варто вплутувати сюди інших. Усі ці бідолашні люди – Мішель, Мері та полковник Арбетнот – вони кохають один одного.
Її голос звучав неперевершено – ці переповнені емоції підкорили Нью-Йоркську публіку.
Пуаро поглянув на своїх друзів.
– Ви директор компанії, мсьє Бук, – сказав він. – Що ви скажете?
Мсьє Бук почав говорити.
– На мою думку, містере Пуаро, – почав він, – перша ваша теорія була правильнішою. Думаю, саме цю версію ми надамо югославській поліції. Ви згодні зі мною, лікарю?
– Абсолютно згоден, – відповів лікар Константин. – Зважаючи на медичні факти, я там допустив одну-дві невеликі неточності.
– Тоді, – сказав Пуаро, – я розповів вам розгадку цього вбивства та можу трішки відпочити…