Я точно не знаю, що трапилося, коли змовники дізналися про неможливість цього плану в зв'язку із зупинкою потяга. Думаю, що вони після обговорювання вирішили йти до кінця. У такому випадку хтось із пасажирів міг опинитися під підозрою, проте вони передбачили практично все. Для того, щоб збити слідство з пантелику, потрібна була незначна деталь. У купе покійника були залишені два фальшиві докази – один проти полковника Арбетнота(який мав найкраще алібі та чий зв'язок із Армстронгами було б найважче довести) та інший – носовичок, підставляючий княгиню Драгомирову, яку, зважаючи на її соціальний стан, фізичну кволість та алібі, надане покоївкою та провідником, робив її абсолютно поза підозрами.
Щоб ще більше мене збентежити, був вигаданий відволікаючий маневр – міфічна жінка у багряному кімоно. Я впевнений у її існуванні. Хтось сильно постукав у моє купе, а коли я відчинив та витягнув голову у коридор, то побачив лише кімоно, яке втікало від мене. Деякі люди – провідник, міс Дебенхем, МакКвінн – повинні були теж бачити її. Також у когось вистачило гумору підкласти це кімоно в мій багаж у той час, як я допитував вас у вагоні-ресторані. Чиє воно, точно сказати не можу. Гадаю, що воно належить графині Андреній, оскільки в її багажі було негліже із шифону, що зовсім не подібне до халату.
Коли МакКвінн вперше дізнався, що частина листа не згоріла, і там згадується прізвище Армстронг, він мусив повідомити про це інших співучасників. Саме в цей момент графиня Андреній рознервувалася, а її чоловік потягнувся до паспорту. Це було ще однією помилкою!
Усі вони вирішили повністю заперечувати свій зв'язок із сім'єю Армстронгів. Вони також знали, що я ніяк не зможу дізнатися правду і ніяк не зможу обернути свої підозри проти якоїсь конкретної особи.
Потрібною була ще одна деталь. Згідно моєї теорії злочин був скоєний саме так, і я був переконаний, що лише так, тоді очевидно, що провідник вагона також мусив бути до цього причетним. Але в такому разі маємо тринадцять людей, а не дванадцять. Замість фрази "З цих людей хтось один винен", я постав перед дилемою, котра з цих тринадцяти осіб є невинною. Хто це?
Зрештою, я дійшов до дивного висновку. Цією людиною повинна бути саме та особа, яка була найбільше можливостей це зробити. Я зупинив свій вибір на графині Андреній. Насправді, я був вражений тим, з якою пристрастю її чоловік переконував мене в тому, що вона не покидала купе уночі. Тому зробив висновок, що вона не брала в цьому участі, її замінив чоловік.
Отже, П'єр Мішель був одним із дванадцяти. Але як він замішаний у цій справі? Пристойний чоловік, який уже багато років працює в одній і тій же компанії – не з тих людей, кого можна підкупити для співучасті у злочині. Отже, Мішель був пов'язаний зі справою Армстронгів. Проте це виглядало досить неправдоподібно. Потім я пригадав, що дівчина. Яка покінчила життя самогубством, була французкою. Гадаю, що бідолашна дівчина – донька П'єра Мішеля. Це також пояснює вибір місця скоєння вбивства. Інших людей я теж "вставив" у цей пазл. Полковника Арбетнота – як друга сім'ї Армстронгів. Напевно, вони разом воювали. Покоївка, Хільдегарда Шмідт – їй теж знайшлося місце в родині. Я відчуваю кухарок інстинктивно. Я приготував їй пастку, в яку вона з легкістю потрапила. Я сказав, що знаю, наскільки вона гарна кухарка. Вона відповіла: "Так, звісно, усі мої господині так казали. Я…". Але коли вас беруть на роботу покоївкою, то рідко дізнаються, що ви гарна кухарка.
Залишався ще містер Хардман. Йому дуже складно було знайти місце в домі Армстронгів. Єдине, що я зміг припустити – це те, що він мав стосунки з дівчиною-французкою. Коли я йому сказав про чарівність іноземних жінок, я поглянув на його реакцію. На очах виступили сльози, на що він відповів, що це від блиску снігу.
Залишається місіс Хаббард. Дозволю сказати, що місіс Хаббард в усій цій драмі грала провідну роль. Займаючи місце відразу біля Ретчетта, на неї мали б падати основні підозри. Також у неї не мало бути алібі для себе. Щоб так зіграти, як вона – так витончено, в деякій мірі кумедно дбайливу американку матусю – потрібно бути актрисою. І була в сім'ї Армстронгів актриса: мати місіс Армстронг – Лінда Арден.
Він зупинився.
Раптом, сухий пронизливий голос, не схожий на той, яким вона говорила всю дорогу, місіс Хаббард сказала:
– Мені ніколи не вдавалося грати комедійні ролі.
Вона продовжила говорити.
– Ця вигадка із сумочкою була недоречною. Потрібно було краще репетирувати. Ми спробували так під час дороги сюди – але тоді я займала парне купе. Ніколи не могла подумати, що засуви знаходяться в різних місцях.
Вона повернула голову і говорила прямо до Пуаро.
– Тепер вам відомо усе, містере Пуаро. Ви дивовижний чоловік. Але ви навіть не можете уявити, що ми відчували тоді в Нью-Йорку, в той жахливий день. Я ледь не збожеволіла від горя, як і всі поряд. І полковник Арбетнот. Він був найкращим другом Джона Армстронга.
– Він урятував мені життя у війну, – сказав Арбетнот.
– Ми вирішили(напевно ми тоді були не сповна розуму, хтозна) самі засудити Касетті, який втік від правосуддя. Нас було дванадцятеро, точніше, одинадцять, батько Сюзанни був у Франції. Спершу ми хотіли кинути жереб, хто мав би це вчинити, але вирішили інакше. Це була ідея водія, Антоніо. Мері обдумала усі деталі разом із Гектором МакКвінном. Він обожнював Соню, мою доньку, і він розповів, як за допомогою грошей Касетті уникнув правосуддя і зник.
Тривалий час ми готували свій план. Спершу ми намагалися дізнатися, де переховується Ретчетт. Врешті-решт, це вдалося Хардману. Потім ми спробували зробити так, щоб він найняв на роботу Мастермана та МакКвінна – або хоча б когось одного. Після цього ми порадилися з батьком Сюзанни. Полковник Арбетнот наполягав, що нас має бути саме дванадцять. У нього все повинно бути по порядку. Спершу він не схвалив ідею його заколоти, але це звільняло нас від багатьох незручностей. Батько Сюзанни був із нами. Вона була його єдиною дитиною. Ми знали від Гектора, що Ретчетт буде повертатися зі сходу Східним Експресом. Так як П'єр Мішель там працює, ми не могли впустити такий шанс. Також це дозволяло виключити підозри на когось невинного.