– Це правда.
– Без сумніву, це і є розгадка. Можливо, він і цей Ретчетт були партнерами по бізнесу викрадання дітей. Касетті та цей італієць. У певний момент Ретчетт обманув його. Італієць розшукує його, надсилає листи з погрозами, і, зрештою, мститься в такій формі. Все доволі просто.
Пуаро сумнівно похитав головою.
– Боюся, що все це занадто просто. – пробурмотів Пуаро.
– Щодо мене, я переконаний, що це правда, – сказав мсьє Бук, все більше схиляючись до своєї теорії.
– А як щодо свідчень камердинера із зубним болем про те, що італієць не покидав свого купе?
– А ось це питання.
Пуаро підмигнув йому.
– Так, це прикро. На жаль для вашої теорії, і на щастя для нашого італійця, у той вечір камердинер Ретчетта мав сильний зубний біль.
– Це можна якось пояснити. – твердо стояв на своєму мсьє Бук.
Пуаро знову похитав головою.
Боюся, що все це занадто просто – знову пробурмотів він.
6. Свідчення російської княгині
– Давайте послухаємо, що нам розповість П'єр Мішель стосовно цього ґудзика. – сказав він.
Провідник вагону був викликаний знову. Він окинув джентльменів запитальним поглядом.
Мсьє Бук відкрив рот.
– Мішель, – розпочав він, – ось ґудзик із твоєї уніформи. Він був знайдений у купе американської леді. Що ти можеш розповісти нам з цього приводу?
Руки провідника автоматично пробіглися по уніформі. "Я не губив ґудзика", – відповів він. "Тут, напевне, сталася якась помилка".
– Дуже дивно.
– Я ніяк не можу це пояснити, мсьє. – Чоловік виглядав враженим, але аж ніяк не винним або нестямним.
Мсьє Бук багатозначно заявив: "Завдяки обставинам, за яких його було знайдено, очевидним є те, що цей ґудзик випав у чоловіка, що знаходився в купе місіс Хаббард минулої ночі, коли вона подзвонила у дзвінок".
– Але мсьє, там нікого не було. Леді усе привиділося.
– Їй не привиділося, Мішель. Убивця містера Ретчетта вийшов тим шляхом, впустивши цей ґудзик.
Як тільки значення цих слів дійшло до нього, П'єр Мішель почав нервувати й втрачати над собою контроль.
– Це неправда, мсьє, це неправда! – кричав він. – Ви звинувачуєте мене у злочині. Я не винен. Абсолютно невинен! Для чого мені убивати містера, якого я раніше не бачив жодного разу?
– Де ви були, коли задзвенів дзвінок місіс Хаббард?
– Я ж казав вам, мсьє, у наступному вагоні, балакав зі своїм колегою.
– Ми його покличемо.
– Зробіть це, благаю вас, покличте його.
Був викликаний провідник наступного вагону. Він повністю підтвердив слова П'єра Мішеля. Він додав, що провідник вагону з Бухареста також був із ними. Вони троє обговорювали ситуацію, спричинену снігопадами. Вони балакали близько десяти хвилин, аж поки П'єру Мішелю не здалося, що він почув дзвінок. Після того, як він відкрив двері між вагонами, вони всі його почули досить гучно – звук не припинявся. Мішель поспішно попрямував до себе.
– Ось бачите, мсьє, я не винен. – схвильовано прокричав провідник.
– А цей ґудзик із уніформи провідників, як ви це поясните?
– Не знаю, мсьє. Це для мене загадка. Усі мої ґудзики на місці.
Обидва провідники також зазначили, що не губили своїх ґудзиків. Також вони запевнили, що взагалі не були в купе місіс Хаббард.
– Візьміть себе в руки, Мішель, – сказав мсьє Бук, – і подумки поверніться до моменту, коли ви побігли до купе місіс Хаббард на виклик. Ви зустріли когось у коридорі?
– Ні, мсьє.
– Чи бачили ви когось, хто йшов по коридору у зворотню сторону?
– Теж ні.
– Дивно, – промовив мсьє Бук.
– Не зовсім, – зауважив Пуаро. – Це питання часу. Місіс Хаббард прокинулася, щоб знайти когось у своєму купе. Хвилину чи дві вона лежала нерухомо із заплющеними очима. Цілком імовірно, що в цей час чоловік вийшов у коридор. Потім вона почала дзвонити у дзвінок. Але провідник прибув не в ту ж мить. Це був третій чи четвертий дзвін, який він почув. Я хочу сказати, що цього часу було достатньо…
– Для чого? Для чого, друже? Пам'ятайте, тут повсюди товщі снігу.
– Є лише два шляхи для нашого таємничого убивці, – повільно мовив Пуаро. – Він міг утекти в один із туалетів або зникнути в якомусь купе.
– Але ж вони усі зайняті.
– Так.
– Тобто, ви маєте на увазі, що він сховався у своєму купе?
Пуаро ствердно кивнув головою.
– Це все пояснює. – пробурмотів мсьє Бук. – Протягом тих десяти хвилин відсутності провідника, вбивця приходить зі свого купе, йде в купе Ретчетта, вбиває його, замикає двері зсередини, виходить через купе місіс Хаббард, і безпечно повертається назад у своє купе до того, як повернувся провідник.
Пуаро буркнув: "Це все не зовсім так просто, мій друже. Наш друг лікар може вам усе пояснити".
Мсьє Бук подав жест, що три провідники можуть бути вільними.
– Нам залишилося опитати шістьох пасажирів, – сказав Пуаро. – П'ять пасажирів першого класу – княгиню Драгомирову, графа та графиню Андреній, полковника Арбетнота та містера Хардмана. Також трьох пасажирів другого класу – міс Дебенхем, Антоніо Фоскареллі та покоївку княгині, фрейлейн Шмідт.
– З кого почнемо – з італійця?
– Що ви заладити з тим італійцем? Ні, ми почнемо з перших трьох. Можливо, пані княгиня буде така люб'язна виділити нам декілька хвилин свого часу. Передайте їй наше прохання, Мішель.
– Так, мсьє, – відповів провідник.
– Скажіть їй, що ми будемо в її купе, якщо вона не захоче приходити сюди, – зауважив мсьє Бук.
Але княгиня Драгомирова відхилися таку пропозицію. Вона прийшла у вагон-ресторан, нахилила голову та сіла навпроти Пуаро.
Її мале, жабоподібне обличчя виглядало світлішим, ніж минулого дня. Вона була некрасивою, неначе ропуха, з очима, як перлини, темними й величними, у яких можна було відчути приховану енергію та розум, сховані всередині.
Її голос був глухий, чіткий і дещо скрипучий.
Вона зупинила слова вибачення мсьє Бука.
– Не потрібно вибачень, месьє. Я розумію, що трапилося вбивство. Очевидно, що ви повинні опитати усіх пасажирів. Я буду щаслива всіляко вам допомогти.
– Ви така ґречна, – сказав Пуаро.
– Не зовсім. Це ж лише обов'язок. Що ви хотіли мене запитати?
– Ваше повне ім'я при народженні та адресу, мадам. Думаю, вам краще було б написати це власноруч?
– Ви й самі можете це зробити, – відповіла вона. – Тут немає нічого складного. Наталя Драгомирова, Париж, Авеню Клебер, 17.