– Це неприпустимо, – зазначив мсьє Бук.
– Шість місяців потому, цей Касетті був заарештований як лідер шайки, що викрала дитину. Методи були точно такі самі. Як згодом з'ясувала поліція, вони вбили заручника, сховали тіло та продовжували виманювати гроші аж до того, допоки злочин не було виявлено. Отже, бачите, що це була за людина! Але його незліченні багатства, які він накопичив, він якимось чином виявився невинним через певну технічну неточність. Розуміючи те, що при його появі в Америці люди би його лінчували, йому вдалося вислизнути. Саме тому він покинув Америку, подорожував за кордоном та жив у готелях.
– Ви були праві! Це дика тварина! – почав скрикувати мсьє Бук з відразою. – Чесно кажучи, я зовсім не жалкую, що його вбили.
– Я згоден із вами.
– Все одно, не було потреби його вбивати саме у Східному Експресі. Є багато інших місць.
Пуаро посміхнувся. Він сказав, що мсьє Бук є дещо упередженим у цьому.
– Питання, на яке ми маємо дати відповідь собі, звучить так, – сказав Пуаро. – Чи вбивця член конкуруючої банди, з якою Касетті перетинався в минулому, чи це акт помсти?
Він пояснив своє припущення тими декількома словами зі спаленого шматка паперу.
– Якщо моя теорія правильна, то цей лист намагався спалити саме вбивця. Чому? Тому що згадується прізвище "Армстронг", що є безпосереднім доказом.
– Чи є хтось живий із сім'ї Армстронгів?
– На жаль, мені це невідомо. Наскільки я пам'ятаю, то читав про молодшу сестру місіс Армстронг.
Пуаро продовжив розмову про інші знахідки в купе небіжчика. Мсьє Бук зрадів згадці про розбитий годинник.
– Це дає нам точну годину скоєння злочину, так?
– Так, – відповів Пуаро. Схоже на те.
Але щось у його тоні було дивне, що стривожило обох його колег.
– Ви кажете, що чули, як Ретчетт самостійно відповідав провіднику за двадцять хвилин до першої?
Пуаро зрозумів, до чого він веде.
– Отже, – промовив мсьє Бук, – це вказує, що Касетті – або Ретчетт, я буду його так називати – був живим за двадцять до першої.
– Двадцять три до першої, то о дванадцятій тридцять сім. Це факт, щонайменше.
Пуаро не відповів. Він задумливо сидів, дивлячи вперед.
Тим часом двері вагону відчинилися і увійшов офіціант.
– Вагон-ресторан вільний, мсьє.
– Ми туди перейдемо, – сказав мсьє Бук.
– Можна з вами? – запитав лікар Константин.
– Авжеж, лікарю. Хіба що мсьє Пуаро має якісь зауваження?
– Ні в якому випадку, – відповів детектив.
Після обміну люб'язностями: "Після вас, мсьє" – "Ні, тільки після вас", вони покинули купе.
Частина 2. Свідчення
1. Свідчення провідника
У вагоні-ресторані все було готове. Пуаро та мсьє Пуаро сиділи поряд в одному кінці столу. Лікар сидів на іншому кінці. На столі перед Пуаро лежала схема вагону Стамбул – Кале з іменами усіх пасажирів, підписаних червоним чорнилом. Паспорти та квитки були складені стовпцем з одного боку. Також на столі лежав папір, чорнило, ручка та олівці.
– Прекрасно, – сказав Пуаро. – Ми можемо відкрити нашу Залу Допиту негайно. Спершу, гадаю, наш варто заслухати провідника вагону. Ви можете, напевно, щось сказати про цього чоловіка. Який у нього характер? Його слова викликають у вас довіру?
– Певною мірою, так. П'єр Мішель працює в цій компанії понад п'ятнадцять років. Він француз – живе поблизу Кале. Цілком відповідальний та сумлінний. Проте, надто великим розумом не виділяється.
– Добре, – кивнув Пуаро. – Покличте його сюди.
П'єр Мішель виглядав спокійнішим, але все одно помітно нервував.
– Сподіваюся, мсьє не вирішить, що все трапилося через мою недбалість, – стурбовано розпочав він, і його очі бігали між Пуаро та мсьє Буком. – Це так жахливо. Сподіваюся, що це не відіб'ється на моїй подальшій службі жодним чином.
Заспокоївши його, Пуаро почав задавати запитання. Спочатку він запитав ім'я та адресу Мішеля, термін служби взагалі та конкретно на цьому напрямку. Ці дані він знав наперед, але задав, щоб провідник дещо заспокоївся та взяв себе в руки.
– А тепер, – вів розмову далі Пуаро, – повернімося до подій минулої ночі. Коли містер Ретчетт пішов спати?
– Одразу після вечері, мсьє. Якраз після зупинки у Белграді. Він так само робив попередньої ночі. Під час вечері він попросив розстелити йому постіль, і я це зробив.
– Після того хтось заходив у купе?
– Його камердинер, мсьє, і молодий американець, його секретар.
– Можливо, ще хтось?
– Ні, мсьє, більше я нікого не бачив.
– Добре. І це востаннє ви чули чи бачили його?
– Ні, мсьє. Ви пам'ятаєте, що він подзвонив у дзвінок о двадцять по першій – після того, як ми зупинилися?
– І що трапилося?
– Я потягнув за ручку, але він відповів, що сталася певна помилка.
– Англійською чи французькою?
– Французькою.
– І які були його слова?
– Сe n'est rien. Je me suis trompe.
– Саме так, – сказав Пуаро. – Я теж це чув. І ви пішли геть?
– Так, мсьє.
– Ви повернулися на своє місце?
– Ні, мсьє. Я пішов, бо подзвонили в дзвінок із іншого купе.
– Зараз, Мішель, я поставлю вам важливе запитання. Де ви були о чверть по першій?
– Я? Я сидів на своєму місці в кінці коридору.
– Ви певні?
– Так, хоча… Я пішов у наступний вагон, з Афіни, поспілкуватися зі своїм колегою про заметіль. Це десь було по першій годині. Точніше сказати не можу.
– І коли ви повернулися?
– Один із дзвінків знову задзвенів, мсьє, пам'ятаєте, я вам казав. Це була американка. Вона дзвонила декілька разів.
– Я пригадую, – відповів Пуаро. – І що було далі?
– Після того, мсьє? Я підійшов до вас і приніс пляшку мінеральної води. Потім, десь за півгодини, я постелив ліжко в іншому купе – американському молодику, секретарю містера Ретчетта.
– Чи був МакКвінн сам у своєму купе, коли ви там були?
– Англійський полковник з купе номер 15 теж був там. Вони про щось балакали.
– А що англієць робив після того, як покинув МакКвінна?
– Пішов у своє купе.
– Номер 15 – це недалеко від вашого місця перебування?
– Так, мсьє. Це друге купе з кінця коридору.
– Його ліжко було вже застелене?
– Так, я це зробив під час вечері.
– О котрій годині все це було?
– Не можу точно сказати. Не пізніше другої години.
– А що було далі?
– Після того я сидів на своєму місці до ранку.