Рой почав здавати карти.
– Гаразд, – він не дивився на мене, – ти позбавляєш себе хорошого бізнесу, та це твоя справа, врешті-решт. Мені потрібні гроші, і я збираюся їх роздобути в найкоротшому часі. Великі гроші.
– Не будь дурнем, Рой. – Я говорив різко, намагаючись його повернути до здорового глузду. – Ти потрапиш у біду, якщо не позбавишся від грошового зуду. Зараз ти сам собі хазяїн, ти вільний. Якби ти побачив Фарнворт...
– Знаю, знаю, Чет. Але так сталося, що я там не був, а був ти, і знаєш чому? Тому тільки, що не послухав мене тоді, а кинувся бігти на вулицю...
– Гаразд, досить про це ! Будемо грати чи сперечатися?
Я виграв дві партії поспіль. Рой глибоко задумався. Він не змінився, як і раніше, мав одну ідею – розбагатіти ... Раптом він кинув карти на стіл:
– Все! Я стомився і, мабуть, піду спати.
Сьогодні була моя черга чергувати. Вперше за п'ять ночей Рой лишав мене одного.
– Звичайно, іди.
Він встав, потягся, позіхаючи:
– Побачимося вранці, бувай.
Я дивився, як він іде в хижу. Скоро у вікні запалилося світло. Напроти горіло світло в спальні Лоли.
Я переводив погляд з одного вікна, що світилося, на друге.
Рой зненацька перемінився до мене.
Здається, тепер їх двоє проти мене.
Глава 12
Однак, мені не варто було хвилюватися. Наступного ранку Рой, здавалось, забув нашу нічну розмову. Звісно, він напевне засмутився, що я не прийняв його "мексиканську" ідею, та, видно, ранок від вечора мудріший.
Знову по вечорах ми грали в карти, дурачились і дотепували сприводу його виграшів, балакали про те про се, і жодного разу він не повернувся до розмови про нелегальних біженців.
Настрій мій покращився, і не тільки тому, що Рой став колишнім. Лола несподівано почала проявляти знаки примирення. Вона пару разів заговорювала зі мною вдень. Звісно, тільки по роботі, та все-таки це був прогрес.
В той вечір біля десятої години вона з'явилась на веранді і стала спостерігати за нашою грою.
– Чому б тобі не прилучитися, – запросив я, – я принесу ще стілець.
– Карти – пуста трата часу. Я йду спати. Завтра рано вставати, треба їхати до Уентворта за продуктами. У нас порожньо, закупити треба цілу прірву, одній буде важкувато. Хто з вас поїде зі мною?
Досі вона справлялась сама з покупками в Уентворті. Її заява насторожила мене. Поки я вагався, Рой раптом визвався:
– Якщо ти не хочеш їхати, Чет, я з радістю поїду. Відтоді, як я сюди приїхав, жодного разу ніде не був. Треба дещо купити для себе. Не заперечуєш?
Мене ніби вкололо. Я уважно поглянув на нього. Він розпалював сигарету, і вираз його обличчя, освітлений вогником запальнички, був настороженим.
– Чом би й ні? – відізвався я. – Повернешся до ленчу, а доти я дам раду сам.
– Я виїжджаю о восьмій, – сказала Лола. – На добраніч. – З цими словами вона рушила в бунгало.
– Мені треба купити пару сорочок і взуття яке-небудь, – Взявши карти в руки, пояснив Рой.
Підозра моя поступово вляглася. Дійсно, він ще жодного разу не покидав "Останню зупинку" відтоді, як залишився у нас. Цілком зрозуміло, що йому треба купити дещо з одягу. Проте мені дуже не подобалося, що він їде з Лолою. Мене це стривожило. Двадцять миль туди і зворотно – надто багато часу вони будуть удвох.
– Розслабся, дурна кебета, – Рой ляснув мене по коліну, – я знаю, про що ти думаєш. Хай спробує – від мене не відломиться.
– Я і не хвилююсь.
Однак, побачивши вранці, як вони сідають у машину, я почувся одиноким і покинутим. Щоб зайняти себе і не думати про них, я почав розбирати двигун універсалу, та навіть і любима робота не могла відволікти від невеселих думок.
Невдовзі велика вантажівка, завантажена дерев'яними ящиками, під'їхала до заправки. За кермом сидів міцний чоловік похилого віку з коротким світлим волоссям і червоним обличчям, затіненим стетсоновським капелюхом.
Поки я заливав бензин, він виліз з кабіни, витираючи хусткою спітніле обличчя.
– Ти тут новенький? – Він дивився на мене з цікавістю. – Де Карл Дженсон?
По його зовнішньому вигляду я вже визначив, що він швед, скоріше за все, друг Карла Дженсона. Довелося розповісти йому звичну історію про Арізону і від'їзд туди хазяїна.
Схоже, ця новина його стривожила. М'язи обличчя напружились, очі посуворіли.
– Не пригадаю, щоб він хоч раз звідси виїздив. Я буваю тут вже років двадцять, і завжди Карл був на місці. Арізона? Хм... Відкрити нову справу? Він що, не повернеться?
– Повернеться, треба владнати справи.
– Він взяв з собою дружину?
– Ні, вона тут порядкує, поки його нема. Мене найняли їй допомагати.
– Ти її друг?
– Я ж сказав, мене найняли помагати їй. Про що ви ?
– Вона справжня стерва. Я ледь не знепритомнів, коли побачив її тут в ролі дружини Дженсона. – Він прихилився до борта вантажівки, крутячи в пальцях сигарету. – Знав її по Карсон-Сіті. П'ять років тому це було. Вона тоді була одружена за одним хлопцем на ім'я Френк Фінні. Він був на кшталт управлінця в ремонтній майстерні з баром-закусочною, вона йому допомагала. Знаєш, що з ним стало?
Я напружено слухав, не пропускаючи жодного слова.
– Його знайшли мертвим якось вранці біля стойки, в руці був пістолет, а підлога забризкана мізками. Вона розповіла потім, що почула постріл, коли була нагорі. Зійшла донизу і знайшла його в такому виді. Перевірили касу. Бракувало двох тисяч доларів. Схоже, Фінні запускав руку в касу довгий час. Гроші так і не знайшли. Копи підозрювали, що взяла вона, але довести не змогли. Один з них навіть вважав, що це вона прикінчила Фінні. Всі знали, що вони вічно сварилися. Проте розслідування так нічого й не змогло подати проти неї. Незабаром вона покинула місто. Уявляєш, як я здивувався, побачивши її тут. Та ще одруженою з такою хорошою людиною, як Дженсон.
– Перший раз чую цю історію. – Я старався не показати хвилювання.
– Вона втаїла, навіщо їй було афішувати? З Дженсоном все в порядку? Він дійсно в Арізоні?
Я похолов. Ситуація ставала критичною. Швед був значно небезпечнішим, ніж Рікс.
– З ним все добре. – Я старався витримати допитливий погляд блакитних очей. – Він дуже задоволений придбанням. Коли приїдете наступного разу, може, застанете його вже вдома.