Лола встала і зняла рештки одягу. Я дивився, як вона бере нічну сорочку.
– Немає таких чоловіків, котрих не цікавлять жінки, – вона просковзнула у нічну сорочку, – вся справа в тому, яка жінка.
– Я знаю його тридцять років. Була тільки одна жінка в його житті, він з нею одружився, та минуло два роки і вона йому набридла.
Лола вклалася.
– Мабуть, вона нічого із себе не представляла. – Лола закинула голі руки за голову, потяглася, позіхаючи. – До першої години повернешся, Чет?
– Звісно, – я підійшов і поцілував її, – спи спокійно. Я постараюсь тебе не потривожити.
– Я все одно не почую. Втомилася страшенно, буду спати як мертва, – натягла простирадло до підборіддя і усміхнулася мені. – Забула запитати, нічого не сталося, поки я їздила?
Я здригнувся. Зовсім забув про Рікса. Радість від зустрічі з Роєм витиснула цього кровопивцю з моєї голови.
Побачивши вираз мого обличчя, Лола сіла на постелі:
– Що таке, Чет?
– Рікс знову приїздив. Виклопотав ляпаса.
– Ти його вдарив? – різко спитала вона.
– Довелося.
Вона схопила мене за руку:
– Що сталося? Розповідай.
Я розповів. Вона сиділа , напружено випроставшись, зелені очі широко розкриті.
– Я йому потім давав десятку, – завершив я розповідь, – але він жбурнув нею в мене. Сказав, що поїде в поліцію.
Вона знову прилягла на подушки.
– Ні. Втім, якщо й поїде, копи не стануть його слухати. Вони надто добре знають цього нікчему.
– Сподіваюсь на це.
– Ти збожеволів, Чет. Навіщо ти його вдарив?
– Знаю, але так вийшло. Гаразд, спи, обійдеться.
– Впевнена, вони не стануть його слухати.
Я нахилився і поцілував її:
– Спи, повернуся о першій.
– Завтра ляжемо раніше. Рой почергує.
Я пропустив крізь пальці її шовковисте волосся.
– О'кей. Побачення призначено.
Глава 11
За сніданком я розповів Рою про Рікса.
– Слідкуй за ним. Він завжди з'являється несподівано. Вчора мені довелося його вдарити. Звісно, вчинив по-дурному, але я не міг стриматися. Він грозив, що піде в поліцію.
Рой кинув на мене швидкий погляд:
– В поліцію? Чому?
– Він застав мене і Лолу, коли ми цілувались. Він не знає, що Дженсон поїхав з другою жінкою. Хоче його розшукати, і взагалі від нього можна чекати будь-яких неприємностей.
Рой мовчки допив каву і запалив. Ми були самі. Лола ще не вставала.
– Чому ж Лола не скаже йому, що у Дженсона інша і він сюди не повернеться?
– По-перше, тому, що це не його справа. По-друге, він не повірить.
– Я його розумію. Чоловік має бути божевільним, щоб кинути таке місце і дружину, яка вміє так чудово готувати.
– Якщо він з'явиться за нашої відсутності, приглядай за ним хорошенько. Нічого не давай і нічого не розповідай.
– Гадаєш, він піде в поліцію?
– Ні. А якщо й піде, його ніхто не стане слухати. – Я встав. – Ти не проти мені підсобити? Тут треба прибирати щоранку. Лола вже розраховує на нового помічника. Досі в постелі.
Поки ми наводили чистоту в закусочній, Рой попросив:
– Розкажи мені про Фарнворт. Як тобі вдалося втекти звідти? В газетах писали, що ти був першим втікачем —ув'язненим, котрого не змогли спіймати.
Я розповів.
Від здивування він зупинився, спершись на швабру і похитуючи головою в захопленні:
– Господи! Ну й голова у тебе! Я б нізащо не ризикнув через цих собак.
– Я б ризикнув чим завгодно, щоб вибратися з цього проклятого місця. І я туди не повернусь. Краще смерть.
Рой поморщився:
– Але ти тут у безпеці, далеко від Фарнворта. І кому прийде в голову шукати тебе тут?
– Я теж так думаю.
У вікно я побачив Лолу – вона йшла від бунгало. На ній були шорти і коротка майка. Руда копиця волосся забрана доверху і перехоплена зеленою стрічкою.
Я відчув укол ревності. Вона не вдягала цей наряд дуже давно. Тепер, коли на горизонті заявився новий чоловік, вона знову демонструє своє тіло. Я кинув погляд на Роя, той полірував стойку. Зайшла, усміхаючись, Лола і зупинилась на порозі, явно стараючись справити враження.
– Добрий ранок. Яка приємна картина – два моїх раба вже трудяться від світанку.
Я поглянув на Роя. Він припинив полірувати стойку і випрямився, дивлячись на Лолу.
Вона була зараз напрочуд гарна. Ніколи не бачив її такою красивою і привабливою.
Вираз Роя ніяк не змінився. Байдуже поглянувши на неї, він знову повернувся до роботи.
– Привіт, – нарешті, промовив він, – ми тут гаруємо за трьох.
Усмішка зникла з її лиця. Такого прийому вона не очікувала. Була певна, що Рой, як і всі інші чоловіки, клюне на її жіночі принади. Мене відпустило, і я відвернувся, щоб вона не побачила моєї вдоволеної усмішки. Нічого не змінилося – як і раніше, Рой не любив жінок.
Вона пішла на кухню, зупинилася у дверях і знову оглянулася на Роя, але він стояв до неї спиною, тер собі, тихенько насвистуючи, прилавок. Лола пішла на кухню, гучно грюкнувши дверима.
Рой підморгнув мені:
– Баби... Вони ніколи не бувають задоволені...
– Це я винний. Сказав, що ти не цікавишся жінками. Вона не повірила. Тепер має повірити.
Вантажівка, що під'їхала, нетерпляче засигналила біля бензоколонки.
– Піду обслужу. – Рой вийшов до вантажівки.
Я пішов на кухню.
Лола з понурим видом, накинувши халатик, готувала курчат для вертела.
– Поїдемо сьогодні ввечері в кіно, Чет. Рой тут сам впорається. На останній сеанс. Повернемося до третьої.
Я завагався. Не треба, щоб нас бачили з нею удвох в Уентворті.
– Може, ще не час, Лола. Треба трохи почекати.
Вона невдоволено поглянула на мене:
– Чекати чого?
– Треба, щоб всі дізналися, що Дженсон поїхав і покинув тебе. Нехай звикнуть до цієї історії, а поки що нам безпечніше сидіти тут.
– Мені остобісіло розважатися насамоті. Я хочу сьогодні піти в кіно і хочу, щоб ти пішов зі мною.
– Гаразд, поїдемо. Буде темно, може, нас ніхто не впізнає.
– Та яка різниця, Чет, – з досадою сказала вона, – яке їхнє діло – удвох ми чи ні...
– Ти забула, що він похоронений тут? Якщо поліція заявиться і почне шукати...
– Якщо... якщо... Ти що, думаєш, я збираюся всю решту життя провести в цій дірі? Наплювати на поліцію.
– Тобі легко говорити. Ти не сиділа в Фарнворті.
В цей час увійшов Рой.
– Ми з Четом сьогодні поїдемо в кіно, – сказала йому Лола. – Ти справишся тут один? Ми поїдемо після вечері. Тобі треба буде подавати лише сандвічі і заливати бензин.