Він махнув убік літнього будиночка:
– Нумо, дій. Тобі необхідно помитися і поголитися. – Він тицьнув мені під ребра, легко, по-дружньому, та я ледь не зігнувся, таку він мав силу. – Голодний, мабуть? Я зараз приготую попоїсти. Закінчиш туалет, приходь.
– Куди мені прийти?
Він вказав на закусочну:
– Прямо сюди, – і, кивнувши на прощання, почав підніматися по стежці до бунгало.
Я пішов до літнього будиночка, відкрив двері і опинився у світлій вітальні. Вона була затишно обставлена, в кутку стояв телевізор. За вітальнею йшла маленька спальня. Скинувши з себе пропітнілий брудний одяг, я пішов у ванну. Швидко вимився і поголився. У мене відросли чималі вуса, і я вирішив їх залишити. Повернувшись у спальню, одягнув свої сорочку й штани і поглянув на себе в дзеркало, що висіло на стіні.
Вуса значно змінили мою зовнішність. Якщо з'являться світлини в газеті, упізнати мене з вусами буде важче. Все ж я не почувався в безпеці, розуміючи, яка охота йде тепер за мною.
Я постояв на порозі своєї хижі, дивлячись на будівлі напроти. Відтак озирнувся і побачив дорогу, що звивалася догори і зникала в пагорбах. По обидва боки від мене розлягалася пустеля – безбарвна, розпечена і вимерла. І це придавало почуття певності. Поліція стане шукати мене в Окленді або другому великоиу місті штату. Ніхто не здогадається шукати мене тут.
Під палючим сонцем я перетнув дорогу і зайшов до закусочної. Перед стойкою-прилавком було з десяток пригвинчених до підлоги стільців, а вздовж стіни стояло п'ять столів для тих, хто побажає їсти зі зручностями. З того боку прилавка я угледів крани для пива і содової. Скляна шафа була повна напівфабрикатів пирогів, запечених з одного боку, на кожному свій ярличок – "Вишня", "Яблука", "Слива", "Клюква". Ще одна шафа з паперовими серветками, приправами, кетчупом, склянками, ножами і виделками. Все було в бездоганному стані і блищало чистотою. На стіні висіло меню, написане акуратним чітким почерком:
"Сьогодні спеціальні страви:
Смажені курчата
Біфштекси з телятини
Яловиче рагу з овочами
Пироги солодкі з начинкою"
З прочинених дверей за прилавком доносилися привабливі запахи смаженої цибулі і м'яса, і мій рот наповнився голодною слиною. Я зібрався вже постукати по стойці, щоб привернути до себе увагу, як раптом голос Дженсона сказав:
– Послухай, Лола, ти не маєш так до цього ставитися. Я знаю, що роблю. Молодий здоровий хлопець цілком впорається тут один, і ми з тобою зможемо разів два на тиждень з'їздити разом до Уентворта. Мені не подобається, що ти їздиш туди сама. Недобре, коли одинока жінка ходить у кіно в такому місті, як Уентворт.
– Чому це недобре?
В її верескливому голосі чувся сильний італійський акцент.
– Недобре. Ти порядна заміжня жінка. А в Уентворті є такі спритні хлопці...
– Ти хочеш сказати, що я плутаюся з чоловіками в Уентворті? Так?
– Звісно ні! Я просто сказав, що це неправильно. Але якщо тут буде цей хлопець, ми зможемо їздити в кіно з тобою удвох. Адже ми обоє цього хочемо, чи не так?
– Я знаю одне і напевне – мені не треба тут ніяких чужаків! Я говорила тобі про це тисячу разів!
– Я пам'ятаю. Але ти не маєш рації. Нам необхідна допомога. Скільки разів тобі довелося вставати минулої ночі? Шість чи сім? Тобі необхідно виспатися. З помічником ми зможемо і поспати нормально, і виїздити час од часу. Наприклад, ввечері в кіно, коли йому чергувати. Одержимо свободу, невже ти цього не хочеш?
– Скільки разів тобі повторювати? – Голос був повний нетерпіння і злостивого збудження. – Мені не треба тут сторонніх, невже незрозуміло? І крім того, він же не безплатно буде працювати? З яких це пір ти почав розкидатися грошима?
Мене стривожили злостиві верескливі нотки в її пронизливому голосі. Мстивому і лютому.
– Припини на мене кричати! Дамо йому випробувальний термін. Якщо він тобі не сподобається, що ж, згоден, я його звільню. А тепер припини цей базар. Збери перекусити нам що-небудь.
– Звідки ти знаєш, що йому можна довіряти? Ти що, не тямиш, що, поки ми будемо розважатися в Уентворті, він пограбує нас і змиється? Ти просто божевільний!
Я відчув, що настав час дати знати про мою присутність. Навпочипки повернувся до дверей, відкрив і грюкнув ними. Потім, гучно тупаючи, підійшов до стойки.
– Чи є хто-небудь тут?
Сердита перепалка миттєво стихла. Після невеликої паузи Дженсон показався з кухні. Його добродушна повна фізіономія була червоною, а очі збентежено уникали мого погляду.
– Ось і ти, – пробурмотів він. Потім оглянув мене уважно і трохи повеселів. Видно було, що йому сподобався мій вигляд, отже, я виглядав цілком пристойно. – Як тобі твоя хижа? Все знайшов, що треба?
– Вона в повному порядку (запах смаженої цибулі зводив мене з розуму), і тут теж непогано. У вас прекрасний заклад, містер Дженсон.
Він задоволено кивнув, але сяюча радість зникла. Було помітно, що він все ще не може заспокоїтися після перепалки з дружиною.
– Так, у нас непогано. – Він потер щоку, уникаючи мого погляду. – Та ти, мабуть, до біса зголоднів. Піду погляну, що можна по-швидкому для тебе приготувати.
– Та ви не турбуйтеся про мене, містер Дженсон. Скажіть тільки, де що лежить, і я приготую все сам.
– Зажди трохи. Я зараз поговорю з дружиною.
Він був такий збентежений, що мені стало його шкода. Дженсон рушив було на кухню, та в цей час запилений "паккард" під'їхав до бензонасосу і нетерпляче засигналив.
– Хочете я його обслужу? – спитав я.
– Не варто. Я зроблю сам. У тебе ще буде час напрацюватися, спочатку тобі треба перекусити.
Він вийшов. З відкритого вікна було чутно, як він обслуговує клієнта.
Я почув за спиною звук і обернувся. В дверях кухні стояла жінка. Вона з цікавістю мене розглядала.
Вона мала тиціанівське руде волосся. Маса золотисто-рудого блискучого волосся, недбало заколотого на маківці. Жінка була дуже красива, її не псував великий рот з занадто повними губами. Від неї йшла невидима сила – та сексуальна принадність, що миттєво діє на всіх чоловіків без винятку. На мене подіяла також.
Вона рушила, і зразу стало ясно, що під білосніжним накрохмаленим халатиком нічого не вдягнуто. Років тридцяти, з зеленими очима і шкірою кольору слонової кістки.