Так почалася масова колонізація Навколоземного Простору, про яку жоден мешканець Землі не здогадується досі, чає од часу докоряючи Комбінаторові, що, мовляв, його відомства займається прожектерством, те гірше — ошуканством народу, не виконуючи своїх безпосередніх обов’язків. Спритно?
Він спохмурнів, хоч у цій думці ще вчора знайшов би втіху. Сьогодні ж сидів у глибокому кам’яному кріслі і нервово теребив звичайний аркушик з учнівськокого зошита — від нього відгонило грозою... якщо не перестане цькувати головного конюха.
Якого конюха? Яке цькування?
— Фантастично! — вигукнув з досади і одразу ж збагнув, що фантастикою тут і не пахне.
Сталін... не так, для принади їм потрібен конфлікт чи й манюсінькни інцидент, звичайнісінька фікція, щоб... напасти на нас і знищити, якось по-дитячому безвольно і беззахисно підсумував "міністр, сам собі не вірячи, сам себе боячись у зневірі, що насувалась аа ійьвто з важкої імли минулого.
...за десять років Навколоземний Простір був заселений повністю і зробився аграрно-промисловою базою Землі, щільність населення на якій зменшилась вдесятеро, а це, своєю чергою, дало неабиякі вигоди:
значно зріс життєвий рівень трудящих;
не стало расової і національної дискримінації;
осетрів перестали забивати праниками;
припинилось будівництво атомних і гідроелектростанцій, внаслідок чого вдалося уникнути небезпеки екологічної кризи;
ріки потекли до морів, внаслідок чого втихомирилися не тільки бородаті академіки, а й зовсім юні письменники;
товариству охорони пам’ятників історії віддали всі церкви та старожитності, що використовувалися свого часу відповідно до оперативних потреб...
Добро?
Атож!
І то все — його робота, його золоті думки з приводу колонізації Навколоземного Простору.
Свідомість високої мети нечасто вживається з такою ж самою високою ефективністю діяння. Йому вдалося, бо на відміну від Ініціатора, цієї глевкої галушки, він — людина зосереджена, цілеспрямована, молода, а кому, як не молодим, належить світ, якому так довго бракувало краси та гармонії?
Він поверне людям втрачене в лабіринтах суспільного розвитку, поверне красу і гармонію — те, що тільки снилося античним мудракам, те, чого й не снилося пащекуватому Ініціаторові, хіба він коли збагне, що недозрілий плід поперек горла, як кістка?
Державна таємниця — аргумент "А" — ось ключ, що відмикає браму Вершителя і його Кола. Десять років ніхто й словом не прохопився. Ні тут. Ні там, де час ущільнений в сотні разів проти земного, де продуктивність кожної робочої години означає піврічний приріст продукції наземного виробництва, де є все, крім двостороннього зв’язку.
Іще вчора у Комбінатора не було жодних підстав хвилюватися — Навколоземний Простір, як організована ланка людського загалу, німий продуцент матеріально-технічних цінностей, передовий комбінат комунальних послуг, гігантська всеплодюча нива, працював ритмічно, відповідно до планів із Землі, котра віднині концентрує в собі волю і Дух, яких так бракувало попереднім формаціям для саморозвитку, самовдосконалення, самовідтворення, і тому вони старіли, бралися прахом.
Саме з цією метою, тільки заради цього засаду наступних, після першого, відряджень було замінено. Замість територіальної, яка віджила себе, і на противагу пропонованому Ініціатором біологічно-медичній, зійшлися на морально-інтелектуальній з тим самим аргументом "А", щоправда, в іншій редакції, та суть лишилася: багато аргументів — аргументів немає.
Морально-інтелектуальний принцип виявився вдалим з багатьох міркувань, насамперед з огляду на передові способи селекції певних гомотипів для потреб Землі і Навколоземного Простору. Нинішнє чудо продуктивності зколонізованого космосу вростає своїм корінням у підглибини золотих думок Комбінатора, чим він також дуже пишався, а сьогодні розгубленість і безплідний автоматизм натренованого мозку сповивав обличчя холодною тінню передчуття непоправного, бо...
...якщо Рада Безпеки у такий спосіб кидає йому виклик, то, отже, космічна цілина виходить з-під влади Землі, Кола Вершителя, зрештою — з-під його, Комбінатора, влади... Може статися те, чого не можна було передбачити, зважаючи на аргумент "А", за відсутності двостороннього зв’язку.
Комбінатор не був циніком, тож і не кохався в поезії, як дехто, але в пам’яті несамохіть спливали рядки, хтозна-ким написані на бруківці Майдану Парадів і хтозна-ким зітерті:
І ще не час, іще не час
про щось розпитувати нас,
бо що ми скажемо й кому,
якщо і досі, недоріки,
із рік земних в небесні ріки
перекидаємо намул...
Але тепер задеркуватий мотив простакуватого віршика спроектувався на нього близьким і оголеним вістрям краху...
Залишається варіант "Еврика": чорна кнопка на чорному пульті — почати все спочатку... Первинний Вибух... Вічний Вибух... "Дурна природа щось народить..." — так говорив Великий Поет.
А якщо Столін — не фікція, не провокація, не інцидент? І кнопку не доведеться натискати, залишивши на ній єдиний і останній відбиток пальця, як неспростовний документ?..
Міністр рвучко підвівся і навстоячки увімкнув відеорозмовник:
— Де Столін, головний конюх?
— Через сорок секунд матимете достеменні дані...
Сорок секунд! Так, час має фізичні властивості, це він, час, стискає тіло Міністра, сплющує його, в голові дзвенить, ноги наливаються оливом, груди раз по раз пронизує камінний спис неандертальця, темного предка, войовничого невігласа, якому байдуже, що буде з Землею, коли сюди із так легко освоєного космосу повернуться ті, кого він, Міністр у справах колонізації Навколоземного Простору, відрядив заради Волі і Духу... Волі і Духу!
— Столін... — Голос був чистий і ніжний — довідкова служба враховувала щонайменші дрібниці... — Столін Іван Іванович з жеребцем Спасом депортований на Зірку-Приму Третьої Туманності, щоб і далі виводити рисаків арабської породи білої масті. Дев’ять років, як з Примою втрачено будь-який зв’язок...
— Хто? — давким дискантом зайшовся Комбінатор, аж вічко відеорозмовника взялося пітницею. — Чия робота?
Вічко згасло. Замовкло.
І тоді Комбінатор з силою вгруз у крісло. Залишається варіант "Еврика" — порятунок чи?..