Вакханки

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Входить Тіресій.
ТІРЕСІЙ
Гей, хто дверей пильнує? Кадма викличте,
Нащадка Агенора, що прибув сюди
170] 3 Сідону й Фіви оточив твердинями,
Нехай хтось піде й скаже, що прийшов за ним
Тіресій. А причину — сам він знатиме:
Про що, старий, — із старшим я домовився.
Хай тирс бере у руку, шкуру оленя —
На плечі, а плющем він хай чоло впов'є.
КАДМ
(виходячи з палацу)
Розумного відразу ж по розумному
Впізнав я слову, друже, за порогом ще.
Ось, бачиш, я зодітий, як обряд велить,
І, скільки стане сили, слугуватиму
180] Моєму внуку по дочці — Діонісу.
То де нам танцювати? Де, притупнувши,
Стрясти волоссям сивим? Будь вождем мені,
Старий — старому: ти ж мудрець, Тіресію.
Невтомний в танці, землю тирсом битиму
Вночі й при дневі. Залюбки літа свої
З плечей я скинув.
ТІРЕСІЙ
Мов про мене сказано:
Нараз помолодівши, теж до танцю рвусь.
КАДМ
Нам до гори тієї їхать повозом?
ТІРЕСІЙ
Гадаю, бога це могло б образити.
КАДМ
190] Ну що ж, старий — старого, поведу тебе.
ТІРЕСІЙ
Сам бог у гори легко запровадить нас. [395]
КАДМ
Із Фів лишень одні ми святкуватимем?
ТІРЕСІЙ
Одні ми. Іншим, бач, забракло розуму.
КАДМ
Бери мене за руку. Годі гаятись.
ТІРЕСІЙ
Рушаймо вже пліч-о-пліч. Ось рука моя.
КАДМ
Не звик я, смертний, гордувать безсмертними.
ТІРЕСІЙ
Богам, як не мудруймо, слід коритися.
Що від батьків ми чули, що як світ старе,
Того не сколихнути, хоч яких вершин
200] у хитромудрих ми сягали б роздумах.
Можливо, дорікне хтось, що до танцю йду,
Старий, плющем обвивши сиву голову.
Чи ж бог окреслив, у якому віці хто
Повинен танцювати? Він од кожного —
І юнака, і старця — вшанування жде
Однакового. Поділ — недоречний тут.
КАДМ
Тому, що сонця ти не зриш, Тіресію, —
Подій нових для тебе стану вісником.
Пентей, хто після мене став до влади тут,
210] Син Ехіона, йде сюди, схвильований,
І не з добром, як видно. Що ж то скаже він?..
Входить Пентей.
ПЕНТЕЙ
Оце я повертаюсь — у від'їзді був —
І, чую, дивним лихом Фіви вражені:
З домів жінки зненацька повтікали нам —
Якийсь там шал вакхічний в гори тіняві
Погнав їх. Вакха танцями вшановувать —
Що то за бог, не знаю, — захотілося.
Серед їх гурту — вщерть вином наповнені
Кратери, а вакханки потай в гори мчать
220] Одна по одній, щоб тому чи іншому
Віддатись; Вакха нібито звеличують,
Насправді — Афродіта полонила їх.
Кількох уже спіймав я; під сторожею
Вони тепер, у путах, — нагасалися.
У горах скоро й інших повиловлюю: [396]
Іно, Агаву, хоч я нею зроджений
Від Ехіона, й матір Актеонову
Спіймаю, Автоною, — закую усіх,
І вмить того шаленства їм відхочеться.
230] До нас ще й ошуст, кажуть, завітав якийсь
Із Лідії мандрівний: злоті кучері
Од Пахощів та мазей аж вилискують,
В очах — іскринки темні: Афродіти чар.
Щодня, щоночі до жінок він горнеться:
До Вакхових обрядів, бачте, хилить їх.
Застукаю в цім домі бабія того —
Не буде вже, волоссям потрясаючи,
Об землю тирсом бити: скручу голову.
Він Вакха богом називати зважився,
240] Мовляв, зашитий у стегно був Зевсове,
А Зевс же і його вбив блискавицею,
А з ним і матір — наклепом розгніваний.
То чи не гідний і зневаги, й зашморгу
Цей гість наш, хто б не був він, найзухваліший?
(Помічаючи Тіресія і Кадма).
І ще он чудо бачу: в шкурі оленя —
Віщун Тіресій: з ним — мій дід по матері
Із тирсом — сміх і горе! — напідпитку йде…
Отямся! Аж мені за тебе соромно,
Старого!.. Так і будеш із плющем отим
250] На сивині та з тирсом у руці тремкій
Робити з себе дурня — Вакха славити?..
(До Тіресія).
Твоя робота!.. Фівам накидаючи
Нового бога, при жертвоприношеннях
Живитись хочеш, за птахами стежити.
Якби не вік похилий — між вакханками
Сидів би й ти у путах — за впровадження
Обрядів згубних!.. Вже як за гостиною
Жінкам дають п'янкого виногрона сік,
Там чистого обряду надаремно ждать.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Богів і Кадма, друже, не соромишся,
260] Хто покоління земнородних висіяв?..
Отак свій рід ганьбиш ти, Ехіона син?
ТІРЕСІЙ
Коли для мови трапиться розумному
Ще й добрий привід — добре говоритиме.
Язик і в тебе звинний, та й слова твої —
Як у розумних, лиш нема в них розуму.
У кого звага й влада та ще й мови дар,
Але без глузду, — громадянин кепський він. [397]
Той бог новий, що з нього насміхаєшся,
Таку в усій Елладі славу матиме,
270] Що й не сказати. Два, юначе, в світі є
Начала вищі. З них — Деметру першою
Назву; її ж Землею ще йменуємо.
Суху поживу смертним подає вона;
Семели син — вологу з грона винайшов
І людям (дар не менший) для споживку дав.
Нещасних од страждання того грона сік,
Як тільки його вип'ють, тут же звільнює;
Він сон дарує, забуття турбот важких,
Щоденних; найсолодше в ньому зцілення.
280] Богам, хоч бог він, молитовно ллють його.
Й чимало з цього смертні мають користі.
Смієшся, що дитям був Вакх у Зевсове
Стегно зашитий. В чім тут річ — пояснюю:
Лиш Зевс дитя з-під блискавиці вихопив
І на Олімп доставив, Гера стрімголов
Із неба скинуть його мала; Зевс, однак,
їй перешкодив гідним бога способом:
З ефіру довколоземного часточки
Створив подобу Вакха і в заставу дав
290] Ревнивій Гері. З часом чутка в люд пішла,
Що батько вставив сина у стегно своє.
Ось так, перекрутивши те, що в Гери Вакх
Був у заставі, люд цю байку вигадав.
А бог цей — віщий. У вакхічнім запалі,
У божевіллі скільки прозорливості!
А вже як заполонить чиєсь тіло він, —
Той сам майбутнє в шалі провіщатиме.
Наш бог і від Ареса запозичив щось:
От військо часом у рядах, озброєне,
300] Ще й списа не торкнувши, затремтить, бува.
То це на нього сам Діоніс шал нагнав.
На стрімчаку двоверхім, що над Дельфами,
Колись побачиш: як у сяйві факелів
До танцю тирсом він об землю битиме —
На всю Елладу славний. Тож повір мені,
Пентею: влада ще не все вирішує.
Не стій же на своєму, не заводь себе
В оману! Краще бога у свій край прийми,
Вшануй приносом, веселись, увінчаний.
310] Щодо жінок. До блуду не Діоніс їх
Схиляє. Це природа в кожнім випадку
Жінкам дає пораду, як поводитись.
Так ось: котра цнотлива, та блудницею
Не стане й під час свята найгучнішого.
Ти радий — чи не правда? — як ім'я твоє
Всі люди славлять, дім твій облягаючи.
І Вакхові так само милі почесті. [398]
Отож ми з Кадмом, хоч його на сміх береш,
Вінки з плюща надівши, танцюватимем —
320] Хай сивочолі — у танок же треба йти!
І не намовиш — з богом не боротимусь!
Твій шал найгірший: ані злікувать його,
Ні жити з ним не зможеш, одурманений.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Цим словом не соромиш Феба віщого,
А Бромія шануєш, бо розумний ти.
КАДМ
Не знехтуй, сину, радою Тіресія:
Живи, як ми, з законом, а не поза ним.
Повір, твій розум нині став нерозумом.
Ну хай не бог він, а ти все ж назви його
330] Безсмертним: можна б і збрехати з гідністю —
Семелі була б радість (бога все-таки
Зродила!), й рід наш мав би чим пишатися.
Забув про Актеона, як загинув він? —
Загризли кровожерні власні пси його:
За гордість поплатився, бо вважав себе
Ловцем, од Артеміди знаменитішим.
Лякайсь такої долі! Дай чоло плющем
Тобі звінчати — Вакха йдімо славити!
ПЕНТЕЙ
Посмій лише торкнутись! Хочеш — сам дурій,
340] Мене ж у те болото не затягнеш ти.
А за безглуздя, за оте затьмарення
Поплатиться твій вчитель. Гей, прислужники!
Бігцем хто-небудь — ген, де пересиджує
Птаховіщун той! Геть усе зруйнуйте там
І розметайте, а стьожки вітрам лишіть
І буревіям — буде чим побавитись!
Ось цим йому дошкулю найболючіше.
Хто залишився — в місті нумте вислідіть
Того чужинця-бабія, що хворістю
350] Новою наші сім'ї розладнати взявсь.
А зловите — в кайдани і сюди ведіть:
Закаменуєм тут же: перед смертю ще
Хай бачить, як у Фівах годять Вакхові.
ТІРЕСІЙ
Нещасний! Що говориш — сам не відаєш.
Був нерозумний — божевільним став уже.
(До Кадми).
Ходімо, Кадме. Бога все ж молитимем
За нечестивця, хоч він так озлобився,
Й за місто, щоб якого зла не трапилось. [399]
Ходи ж, плющем обвиту взявши палицю,
360] Підтримувати будем один одного,
Щоб ми не впали (був би сором), старці два, —
Вшануймо Вакха, що б там не грозило нам.
Лише б на дім твій, Кадме, не наслав Пентей
Біди якої; тут не треба й віщим буть:
Що на умі в шаленця, те в речах його.
Відходять. Пентей заходить у палац.