Маруся (пручається) Одчепіться, паничу, ще хто загляне. (Озирається).
Серж. Не загляне. (Перехиляє її на руку й хоче поцілувати).
Маруся (раптом виривається й оббігає убік). А дзуськи!., який ласий... Я вам не Ганна, у мене облизня піймаєте.
Серж. А хіба що Ганна?
Маруся. Тоб-то й не знаєте, як поневіряється?
Серж. Ну й нехай собі. А тобі що до того?
Маруся. Та нічого... Я знаю, що Ганна дурна й необачна, через те й кажу, що у мене облизня піймаєте.
Серж. Хіба? Дуриш... (Обнімає Марусю).
Маруся, Пустіть,а то кричатиму. (Озирається на двері).
Серж. Не пущу, поки не обіймеш гарненько й не поцілуєш.
(З веранди входить Ольга з кошиком в руках; побачивши сцену, засоромилась. За нею входить Вікторія
Францовна).
Серж (хутко приймає руки; до матері). Дивіться, мамо, якою ганчіркою стіл зтирає.
Вікторія Францовна (до Марусі). Хіба чистішої не знайшла? Та чого це ви так довго прибіраєте? А де-ж Іван?
Маруся. Я зараз... Хіба мало горниць. Ось піду покличу його. (Виходить).
Серж. Трам-та-рам-та-рам-та-та... (виходить на веранду).
Ольга О-бх... (Сідає).
Вікторія Францовна. Чого ти, Олю? Тобі нудно?.. Я зараз водички подам.
Ольга. Мамо, голубко!., коли вже цьому буде край? Вікторія Францовна. Чому, серце? Ольга. Він зараз обнімав Маруську... Вікторія Францовна. Хго? Серж?..
Іноліт Миколавиич (входить з передньої, за ним Творогип). Вікторія, пан Творогин.
Творогин. А-а, кумушка! Доброго здоров'ячка! (Цілує Вікторію Францовну у pvxy). І хрещениці! (Цілує Ольгу в голову).
Іноліт Мнколаевич. Може закусите, Михайло Івановичу?
Творогин. Ні, ні... як би вам сказать... я вже снідав. Що це ти, Олю, така... як-би вам сказать... хвора мабуть?
Іполіт Миколаевич. Вона у нас зроду дохла, не здужає вмерти. (До Вікторії Францовни). А йди лишень сюди на хвилину.
Вікторія Францовна. А що там таке? (Йдуть у вітальню).
Творогин. (Сідає коло Олі). Нічого, нічого... І таке-ж ляпне, що й купи не держиться. Де-ж таки вмерти?... Я... як-би вам сказать... знав одну панночку,—так ту зовсім лікарі були присудили на смерть, наче-б то у неї сухотка. Везіть у Крим—та й край! Я... як-би вам сказать... відмовив. "Брешуть, кажу, вони всі! ось я візьмусь гоїти". І вигоїв... хе-хе-хе! побий мене Бог!
Ольга (сміється). Ну? як?
Творогин. Еге, зовсім просто: заміж пораяв видать, ще сам і жениха знайшов, побий мене Бог! Гарний жених,—начальник станції... І що-ж ти думаєш? Зараз в отсі двері не пролізе: така зробилась... як-би вам сказать... ґран-дама. Хе... а вони—сухотка... Знаєм ми ці сухоти... хе-хе-хе! Трівай, голубко, оддамо й тебе,—де й троянди на щічках візьмуться... хе-хе-хе... побий мене Бог! А що,—хіба не правда?
Ольга. Чудний ви, Михайло Івановичу, завжди кого небудь сватаєте.
Творогин (сміється). Люблю... як би вам сказать... Хоч сам не спробував цього щастя, але люблю дивитись, як другі втішаються. Та й на весіллі люблю погуляти. Трівай, серце, й тебе околпачимо, і у тебе погуляємо... хе-хе-хе... побий мене Бог!
Ольга. А коли жениха не знайдете?
Творогин (образившись). Хто? я не знайду? За кого ти мене вважаєш, хрещенице? Щоб Творогин, Михайло Іванович, для своєї хрещениці жениха не знайшов?.. Та це... як би вам сказать... поганець я буду, коли орлане знайду... Та що я кажу? ти ж мене знаєш.
Ольга (сміється). А коли жених не захоче мене взяти?
Творогин. Як-то не захоче? Нехай спробує... А ти не турбуйся, серденько: вже коли я візьмусь за діло, то... як би вам сказать... не одчепиться, побий мене Бог! не одчепиться/.. О-ой, ноги щось... як би вам сказать... (Встає й ходе по кімнаті).
Ольга (спочуйно). Що, болять?
Творогин. Треба тільки присісти на хвилиночку—й починають нити... ревматизм давній... (Роздивляється по стінах фотографи й наспівує):
Во саду-л і, в огороде
Дєвіца гуляла,
Ножкі тонкі, бока звонкі,
Хвостік закарлючкой...
Ольга (сміється). Що воно за "дєвіца", Михайло Івановичу?
Творогин. Га? що?.. А, "дєвіца". Хіба ти не догадуєшся?., як би вам сказать... свиня. Був у нас у полку ротмистр Куросліпов. Уже-ж і митець на вигадки. Було загадки в піснях панночкам загадує. Веселий чоловік був... як-би вам сказать... Чи випить, чи потанцювати, чи на дуель з ким,—молодчага! Ні, тепер таких немає... От тобі жениха такого-б, Олю! враз-би рум'янці на щічках заграли, куди-б і журба ділась, побий мене Бог!
Ольга. Що це ви все жениха й жениха. Чи не думаєте й справді висватать за кого? Нехай вам з вашими женихами!
Творогин. А хіба що?.. Хе-хе-хе... Б'юсь у заклад, що у хрещениці є вже хтось на прикметі... хе-хе-хе... побий вене Бог!
І політ Миколаевич (входить з опочивальні, за ним Вікторія Францовна). Що це ти тут божишся, Михайло Івановичу?
Творогин. Кажу, що у Олі запевне є жених на прикметі.
Вікторія Фравцовна. Отеє ще—вічний сват.
Іиоліт Миколаввжч. І хто там на таку дохлятину подивиться? Вона-то тане, як побаче Шаха, але він не туди дивиться.
Ольга (спалахнувши, несамохіть випускає кошика з рук; агрус розсипається по підлозі). Ти... ти смієш зневажати мене?.. У тебе повернувся язик промовить отаке?.. (Вікторія Францовна кидається збірати агрус).
Іиоліт Миколаевич. Ну—ну, чого ти? Яж жартую.
Ольга. Це по-твоєму жарти ? Ти визнав саме боляче місце і без жалю колупаєш у йому... Так., честь тобі, ти бачиш далеко, тату, від твоїх очей ніщо не втаїться. Але навіщо ти мучиш мене? що я тобі заподіяла?
Іполіт Миколаевич. Годі, годі, не буду. Бач, возом зачипивъ... Можна, Михайло Івановичу.
Творогин (зрадівши). Можна?.. От спасибі, кумушко! До зарізу треба,—проценти по закладній. Мені не надовго: управляюсь з хлібом... як-би вам сказать... зараз і оддам, побий мене Бог!.. А ти хрещенице, не журись. Коли Шах до вподоби, то й Шаха висватаєм, побий мене Бог! Ого, так околпачимо, що й не ечується, побий мене Бог!.. Я., як-би вам сказать..і не таких околпачувар... (Вікторія Францовна махає йому руками).
Іполіт Миколаевич. Годі вже тобі, ходімо.
Творогин (до Віктора Францовни). Чого ви?.. Побий мене Бог! Не вірите?.. Хе... У нас у полку був один поручик, Приятний. Закохався він в одну...
Іполіт Миколаевич. (бере Творогина під руку). Ходімо! (Виходять)