Сергій зразу ж почав з лірики:
– Я мало не здурів з нуду… Тут же є театр, є клуб, є молодь – чому не збираються? Що вони роблять?
– Що роблять? – перепитав Хведір Степанович. – Мабуть, те, що й я. Ось кілька день підряд орю на зяб, то сіяв, то молотив на продналог… Одне слово – прийде вечір: ні рук, не ніг не чуєш. Я зовсім не дивуюсь, що зараз ніхто не йде в той клуб. За ціле літо сам не прочитав ні одної книжки. Батько старий, все самому приходиться…
– Хіба ж не можна розподілити час?
– Нічого не виходить. Ось недавно було так спланував, коли – як піде дощ день, другий – замість одного дня тиждень сіяв. Ну, а вдома сядеш, почитав би, – то там десь порося зав’язло, там корова загрузла, там тин обвалюється, там стріха тече… В неділю навіть нема часу. То солі, то мила, то ременю…
Сергієві, здавалось, паморочилась голова від цього безоглядного коловороту, він на хвилину затулив рукою очи, тоді в його уяві стала чітка й проста картина: колектив, машина, розподіл праці.
Підряд дві неділі, на паркані Манівецького куркуля Малая, з’являвся плакат: "Клуб – Доповідь про колективне господарювання". Малаїв паркан від того не валився, а клуб таки нічого не побачив. Сергій зробив нараду з активом села; це був організатор і секретар місцевого осередку К. С. М. – Марчук Степан, та його підручний товариш, доморослий режисер Макуха.
На паркані з’явився ще один плакат з написом "Бувальщина".
Увечері на терасі колишнього панського будинку рипіли музики, й перед терасою на газоні тупцювали пари з парубків та дівчат. Будинок оточував натовп. За музиками в залю посипалась лава людських голів.
Сергій промовляв:
– Наш добробут залежить не тільки від того, скільки ми маємо землі, але в великій мірі й від того, як ми обробляємо цю землю й чим. З питанням, як обробляти землю, тісно зв’язане й питання про форму землеволодіння…
– Полапай за мене там Домку! – різнуло з авдиторії.
Сергія щавила образа. Його голос упав на півтона; коли говорив про форму землеволодіння – сам думав про те, оскільки ще загрубіле наше селянство, не дивлячись, що минув уже мільйон років з початку життя людини.
І злісно закінчив:
– Тільки колектив нас зможе вивести зі злиднів і того озвіріння, в якому ми тепер є.
Після нього щось говорив Марчук. Сергій його не чув. Він прийшов в авдиторію зосереджений в собі.
– Ви партєйний? – хтось сіпнув ззаду.
– Я? Ні… – і щоб одмахнутися, Сергій вийшов на терасу. Але той йому наспівував, як ґедзь у спасівку:
– Хіба ж камунія може бути? Тут у сім’ї та рідний син батька обкрадає й робить так, як йому примандюриться, а то ж всякий народ… Приміром: злодій, ледачий… Та й скажемо ще те: от у мене біля могили справлений деньок як на городі, все їдно, а тут який лежень забере… Воно в мене споконвіку, батьківське…
– Для пролетаря – ввесь світ батьківщина, – махнув механічно Сергій, і трапив так влучно, що ґедзя як батогом злизало.
Сергієві було ясно: мистецтво – великий діючий фактор; але який розвиває смак оте грубе рипання? що дають для душі актори з наліпленими носами в "Бувальщині"? І що, врешті, може зробити один в замуленому морі?
Через декілька день Сергій в сусідній Крученецькій школі доводив:
– Силами інтелігенції нашої волості слід організувати путній драмгурток, хор, видавати, принаймні, писаний журнал…
У його авдиторії розтягались іронічною усмішкою губи. Врешті один з присутніх, що держався досі руками за скули, люто блимнув і скочив:
– Що ви єрунду порете! На чорта здався мені ваш драмгурток, як я з голоду пухну. Нам дихать не дають, а ви тут з своєю філантропією… Попробуйте двадцять років провчителювати, а потім хай вам дулю покажуть – що ви тоді заспіваєте? Я – бувший есер, я моливсь на село. Я віддав йому все своє здоров’я, я організував їм і хори, й читальні, й кооперативи, а тепер цей скригна шматка хліба для тебе жаліє. Він краще пастухові заплатить, бо йому свиней потрібно випасати, а не вчити дітей…
Очі інших так само лізли рогами на Сергія, неначе виною цього всього був тільки він.
Сергій оторопів. Враз йому в вічі скорботний погляд молодої вчительки, що, здавалось, промовляв: "Шкода мені тебе, голубе… Не в ту компанію ти потрапив"…
Сергій мужньо стрепенувсь:
– Тоді лізьте живцем у яму, не загноюйте світа.
Вилаявсь і грюкнув дверима.
Тієї безсонної ночі в Сергія чорною трояндою розцвітала зненависть до мертвої інтелігенції.
Невже і йому завмерти тут?
Холод пліснявого ставу просякав нутро, осіння ніч тарабанила мжичкою в вікно.
Жах самоти підіймав на голові волосся. Або роздмухати вогнище культурної праці, або… повіситись!
Другого дня ввечері Сергій роздавав ролі місцевому драмгурткові. Він був наелектризований.
Раптом Макула:
– Я не буду грати, – й майнув за двері.
Сергієві очи розширились:
– ?!
– Та… йому хотілося пана грати.
– Але ж йому ця роля не підходить…
– То що? Зате Параска підходить…
– Ну, то грайте сами, як вам Параска сидить поперек горла, – спалахнула дівчина й рушила слідом за Макулою.
Сергієві одібрало мову. Він тільки скригнув зубами й пішов зганяти злість на Хведорові Степановичеві.
– Це чорт знає що. Гірше обломовщини. Коли бере ролю такий, як Самойло, що має четверо дітей, то вам же соромно одмовлятися.
– Ну, єй-богу ж, немає часу. Ви знаєте?.. Та може якось… – раптом змінив він тон, уздрівши Сергіїв погляд.
Сергій погодивсь на "може якось" і побіг в Крученці до вчительки.
– Ради бога, візьміть ролю. Ви розумієте, яка морока…
– Думаю, що розумію, – сміючись зустріла його. – Ви тільки перший рік на селі, а я вже другий.
Була розважлива, погодилася взяти ролю.
Сергій відчув рівновагу.
Після цього, мало не щовечора проводив Ольгу Миколаївну з репетиції в Крученці.
Вона його розуміла й тоді Сергій, жестикулюючи, ділився з нею думками.
– Манівці може найдикіше село в окрузі. Дарма. Ви побачите, як скоро звідси бризне культура на сусідні села, й тоді скажете, що можна зробити при бажанні. На селах інтелігенції у нас нема. Є міщани, обивателі… Горами можна вернути в дружній спайці. Ви побачите, як скоро я зроблю з оцих Данилів та Денисів культурників. Хто з нас ще так захоплювався роботою, як вони? Як не кажіть, а пролетаріят таки виб’ється на культурну дорогу й тільки сплюне на нас, анемічних інтелігентів. Ви придивіться, які потенціяльні багатства в маси! Як грає Самойло! А він же перший раз на сцені… Ви уявіть, скільки в нас розвинеться талановитих артистів, музик, поетів, художників…