Згодом Дмитрові Івановичу пощастило: дружина Миклухи-Маклая подарувала йому частину колекції. Це була переважно зброя африканських племен: щит з панцира черепахи, щит з шкіри крокодила, щит з вуха слона, спис, стріли, два сагайдаки на стріли з крокодилячої голови та лапи й два луки з дерева, обтягнуті шкірою.
Більшість цих речей і нині експонуються в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького.
В ГОСТЯХ У ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Дмитро Іванович любив мандрувати не тільки по селах: та степах України, а й далеко за її межами.
1910 року він побував за кордоном—поїхав у Грецію,потім у Єгипет, оглянув музеї в Афінах, Александры та Каїрі.
Їдучи в Єгипет, Дмитро Іванович заздалегідь довідався, і що там, на чужині, живе славна дочка українського народу Леся Українка. Вчений поставив собі на меті неодмінно її розшукати й побачитися. Йому пощастило в цьому. Маючи єгипетську адресу, яку дав йому М. В. Кривенюк (чоловік Ольги Петрівни — сестри Лесі), Дмитро Іванович швидко знайшов на чужині українську письменницю. Вона жила годі в Гелуані, куди переїхала в зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
Прожив Дмитро Іванович у гостях з тиждень. Це були, як він казав, найщасливіші дні в його житті. Гомоніли вони про рідний край, свою Україну та її сумну долю. Поетеса читала землякові свої вірші. Яворницький, як відомо, сам чимало віршував, але він схилявся перед геніальною поетесою.
Леся Українка розповіла, що вона вивчила арабську мову й тепер навчає арабчат грамоти. Дмитро Іванович дуже зацікавився, і йому пощастило побачити поетесу за цією благородною роботою. Професор був захоплений тими успіхами, яких Леся Українка досягла, навчаючи кмітливих учнів.
"Арабчата,— згадує Дмитро Іванович у щоденнику, якого вела його дружина С. Д. Яворницька,— були надзвичайно вродливі, розумні й симпатичні: вони легко засвоювали знання, яке так щедро, з любов'ю віддавала їм наша поетеса".
Леся Українка запевняла Яворницького, що арабські народні пісні своєю мелодійністю схожі на наші, українські народні пісні.
Приблизно в цей же час у Гелуані перебував ще один українець Микола Сергійович Охріменко, який разом з своїм братом та матір'ю лікувався там. Про це я дізнався із "Спогадів про Лесю Українку" (Радянський письменник", 1963).
Мені вдалося розшукати М. С. Охріменка. Він працював у Ялтинському науково-дослідному іституті виноградарства "Магарач". У Миколи Сергійовича зберігся щоденник, який він вів у Гелуані. На одній сторінці розповідається про подорож братів Охріменків і мешканців готелю "Континенталь" до каїрського історико-археологічного музею "Булаг".
За порадою Лесі Українки, що екскурсію очолював Яворницький, який ще до цього бував у музеї разом з поетесою.
7 лютого 1910 року всі вирушили до музею. Дмитро Іванович ще дорогою почав розповідати про багатющі скарби, зібрані в цьому храмі культури.
По залах музею проходили поволі, бо екскурсовод намагався розповісти якомога більше. Ще не встигли дійти до якої-небудь статуї або вітрини, а Яворницький уже повідомляв, яку історичну цінність має той чи той експонат. Склалося враження, наче він сам роздобував і добре знав зібрані тут експонати.
8 пам'яті Миколи Охріменка залишилися казкові гробниці фараонів, саркофаги, мумії, стародавні статуї.
Коли зайшли в інший відділ, Дмитро Іванович сказав відвідувачам:
— Зверніть увагу — на кожній гробниці намальовано обличчя фараона.
Біля мумій зупинилися недовго. Вони справляли гнітюче враження. Це помітив Яворницький і сказав:
— Хоч і прикро дивитись на ці мумії, але майте на" увазі, що саме в Єгипті їх уперше навчилися робити і зберігати. Я, між іншим, теж мрію роздобути для свого музею-хоч одну таку дивовижну штуковину.
Кмітливий та наполегливий керівник нашої екскурсі? добився, щоб його екскурсантів повели у відділ музею, який охоронявся особливо ретельно. Там зберігалися дуже коштовні речі, виготовлені із золота та рідкісних діамантів..
У сусідньому відділі Яворницький показав своїм слухачам білосніжні статуетки богів, фараонів та зображення святих тварин.
У музеї пробули майже весь день. Нікому не хотілося розлучатися ні з чудовими експонатами, ні з екскурсоводом — знавцем єгипетської старовини.
Увечері Охріменко про все, що побачив у музеї, а також про талановитого оповідача, розповів своїй матері й Ларисі Петрівні. Вони обидві дуже, жалкували, що цього разу не змогли побути на цій цікавій екскурсії.
Пізніші дослідження стосунків Яворницького с поетесою свідчать, що ця зустріч Дмитра Івановича з Лесею Українкою була не першою. Знайомство з нею, напевне, почалося ще з Катеринослава, де свого часу жила сестра поетеса Ольга Косач-Кривенюк з своїм чоловіком.
1933 року Дніпропетровський краєзнавчий музей відвідав; письменник А. І. Костенко. Тоді він познайомився з Яворницьким і розмовляв з ним про Лесю Українку. Ось що пише А. І. Костенко:
"Незважаючи на дуже тяжкі обставини життя, що склалися для нього саме на той час, він залишився людиною" навдивовижу оптимістичною. За три дні, прожитих у нього, він показав та розповів мені надзвичайно багато цікавих: речей. Серед унікальних літографій, книг, гравюр тощо, на яких часто траплялись дарчі автографи видатних діячів, була фотографія Лесі Українки з її власноручним написом на пам'ять Дмитрові Івановичу про зустрічі в країні пірамід. Ось тоді він і розповів мені про знайомство з поетесою. Здається, двічі він бачив Лесю Українку в Києві. Один раз на вечорі літературно-артистичного товариства, а вдруге У Косачів дома, на Назарівській вулиці, куди він заходив До Олени Пчілки у видавничій справі. А ще один раз довелося бачити Лесю Українку, казав Дмитро Іванович, на Ка-теринославщині, коли вона на запросини кооператора Миколи Левитського відвідала разом із сестрою, здається, Ольгою, хліборобські артілі" .
Читаючи твори Лесі Українки, я нещодавно натрапив ва цікавий документ — лист поетеси, в якому вона з великою теплотою й сердечністю згадує ім'я Д. І. Яворницького.
В листі від 15 лютого 1910 року з Гелуана до М. В. Кривенюка Леся Українка писала:
"Дорогий Михаиле! Вчора був у мене Яворницький, що ледве знайшов мене, бо шукав у пансіоні в Білінської,— казав, що це ви йому таку адресу дали, але це він, певно, щось наплутав, бо я ж усі свої адреси подавала додому і ви їх мали знати. Ну, та дарма, все ж він мене знайшов, і це дуже .приємно, бо взагалі тут не часто українця побачиш, а крім того, він видався мені симпатичним і інтересним чоловіком. Тепер він поїхав у горішній Єгипет оглядати тамошні руїни, а на повороті проживе тут з тиждень на нашій віллі .для відпочинку. Він завзятий дід — лазив і на піраміди, і в піраміди, і де його тільки не носило! Це в шістдесят літ і з ревматизмом! Ну-ну! Треба з ним ще раз в єгипетський музей поїхати—на "пані з золотим обличчям" подивитись (там е така одна красавиця). А поки що сиджу грибом і нікуди не рипаюсь..."