Коли живих яничар лишилося мало, запорожці за командою Сірка припинили вогонь з вікон. Вони вискочили з куренів, озброєні мушкетами, луками, списами, шаблюками, а то й дрюччям, і зав'язався бій врукопаш.
Настав ранок. Сонце освітило жахливу картину, вулиці були завалені замороженими трупами. З 15 тисяч яничарів лише півтори тисячі втекло з Січі через єдину відчинену хвіртку. Непрохані гості, як навіжені, бігли світ за очі. В полон було взято 150 яничарів і чотири аги, а полягло їх 13 500. У нічному бою загинуло 50 козаків і 80 поранено.
Коли хан, який стояв біля Січі, почув про страшну поразку, він поспішно зняв облогу і щодуху помчав у Крим, увесь час оглядаючись, чи не женуться за ним запорожці.
Сірко швидко спорядив двохтисячний загін козаків, сам скочив на коня й кинувся навздогін ханові, але наляканий хан так швидко накивав п'ятами, що наздогнати його запорожцям не вдалося.
— Що ж, батьку, нам робити з трупами яничарів: закопувати їх у землю, чи як? — спитали козаки Сірка.
— Ні, в нашу святу землю бусурменів не треба ховати. Прорубайте побільше ополонок і — в Дніпро їх: звідкіль прийшли, нехай туди й пливуть!
Звістка про безславну загибель яничарів у Січі швидко долетіла до турецького султана. Він страшенно розгнівався на свого візира, який напоумив його на цю безглузду операцію. Спочатку султан хотів скарати візира на горло, а потім зглянувся: дарував йому життя, але загарбав усе його майно, а самого візира назавжди заслав на острів Родос.
Після цієї поразки турки довго не насмілювалися затівати походи проти запорожців. Зате Сірко не залишився в боргу.
1675 року в кінці липня він скликав раду запорозького товариства, на якій було вирішено: помотатись ханові за харцизький наскок на Січ, за тривоги й шкоду, завдану низовому товариству. Нехай знає хан, що запорожці не стерплять кривди й зневаги. Кошовий отаман наказав своєму війську підготуватися в похід, запастися харчами й військовим спорядженням на три тижні.
Сірко відібрав 20 тисяч найхоробріших козаків, перейшов Дніпро і швидко повів своє військо на Крим. А щоб не помітили його вороги, він пішов не просто на Перекоп, а взяв ліворуч — степом, а потім швидко пройшов знайомий йому брід через Сиваш.
Усе робилося за наперед розробленим планом. Сам Сірко з чотирма тисячами козаків зупинився біля воріт Криму — броду Сиваша, решту війська поділив на кілька загонів і під керівництвом досвідчених ватажків відрядив у Крим, щоб "підпустити диму" ханові. На п'ятий день усім загонам наказано повернутись до броду. За п'ять днів вони потрясли весь Крим: міста й села віддано вогню й мечу. Хан ледве встиг вискочити з своєї столиці Бахчисарая і разом з агами та мурзами сховався в горах. За ним бігли татари, рятуючись від запорожців. Коли хан почув, з яким невеликим військом Сірко наполохав увесь Крим та яким шляхом він проскочив у його царство, зібрав 50 тисяч татар і кинувся з своєю ордою до Гнилого моря — до сиваського броду, щоб замкнути козаків.
Хоч який хитрий був старий хан, та Сірко був ще хитріший. Кошовий отаман розгадав наміри хана ще тоді, як досилав козаків у Крим. Він не тільки не кинув броду напризволяще, а навпаки — сам засів там.
Запорожці поверталися з трофеями до броду. І ось тут натрапили вони на орду, що підступала до Сірка. Враз ударили з тилу, розбили військові загони хана, взяли кілька тисяч у полон татар і турків, навіть мало не схопили самого хана.
Після цієї блискучої перемоги Запорозьке військо забрало великі татарські табуни овець і визволило з полону своїх братів-невільників. Потім перейшли сиваський брід, а далі подались на Запорожжя.
В Січі ухвалили гучно відсвяткувати перемогу над давнім ворогом. Два дні бенкетувало січове товариство під безугавний грім гармат і випали мушкетів.
А коли відлунали святкові салюти, Сірко разом з козацького громадою написав 23 вересня 1675 року кримському ханові глумливого й дошкульного листа, в якому кошовий отаман повідомляв бахчисарайського володаря, що наскок козаків на Крим зроблено з вини самих же татар, за підступний різдвяний наступ на Січ.
Ось цей лист у скороченому варіанті:
"Ясновельможний мосце хане кримський со многими ордами, близький наш сусіде! Не мислили би ми, войско низовоє Запорожськоє, входить в войну і неприязь вашею ханською милостію і со всім кримським панством, если би не увиділи начала ея с вашей сторони; ваша ханская милость, послушав дурного совіта сумасбродного і безумного цареградського візиря, а по цім і приказанія найяснішого найвельможнішого султана своего, начали с нами войну прошлой зими. Ви приходили к нам, низовому Запорожському войську, с султанськими яничарами і со многими кримськими ордами; подкравшись ночним временем к нашей Січі і сняв стоявшую за нею нашу стражу, ви отправили в Січ п'ятнадцять тисяч яничар, которим приказали (что стидно било вам ділать) не "по-кавалерству" вибить і істребить всіх нас, молодцов, войско Запорожськов, сонних і не чующих нікакой біди, а кучу нашу січввую до основ анія раскопать і разорить; сами же ви с ордами стали било около Січі, что-би і духа уходивших молодцов не упустить. Но ваше намірєніє і замисле Христос бог і премилосерднійший наш спаситель обратил на благо, а болізнь і бідствія на голови турецьких яничар, о чем ваша ханськая мосць хорошо знает. Не предвидя от вас нікакового злого умисла і скритнаго дійствія (ібо ви хотіли дійствовать тайно в отношенії тих людей, коториє занімаються рицарським ділом), ми нігде не ожидали вас, не брали предосторожності і не були готові к тому, чтоби дать вам отпор. Один господь бог спаситель сохранил і защитил нас от вашей напасті і нашего бєдствія. І так как ваш поступок огорчил нас і причинил нам, войску Запорожському, досаду, то ми, по приміру древніх предків і братьев наших, рішили постараться за обіду і огор-ченів воздать і отомстить вашей ханской мосці і всему ханству ровним за ровное, но не тайно, како ви поступили, а явно, по-рицарськи... І если та "гостина" наша в вашем панстві показалась нам "недишкретною", то, бить может, так оно і єсть, ібо козаки, как не одной матері діти, так і не одного нрава: одні стріляли направо, другіе наліво, а треті прямо, но так добре, что всі в ціль попадали. Да і "недишкреції" той ми от вас научились, а не сами видумали... І єсли ми в єтом торжестві чим-небудь обезпокоїли вашу ханськую мосць і вам показалось что-нибудь с нашей сторони "недишкретним", то ізвіні нас на том, ваша ханская мосць; не забивай, однако, что всякая "недишкреція" обикновенно платиться за такую же "недишкрецію". Не ізволь, ваша ханская мосць, смотріть на сраженіб, как на пугало, і нас, войско Запорожськоє, ні во что ставить, а впредь на нас откритой войной наступать; в противном же случаі, єсли будеш поступать іначе, то і ми, взаімно собравшись уже гораздо лучше і в большей силі, явимся в кримское панство не на сивашськую переправу, а прямо в самий Перекоп, виломав у ній і отворив для себе ворота, на что імієм все средства, і до тих пор із него не вийдем, пока, при всесильной божьей домощі, не увидим конца свого діла. Ітак, ми, войсько Запорожськоє низовое, не желаем воевать і бить в распрі с вашею милостію і со всім кримским панством; однако, єсли снова увидім с вашей сторони повод к войні, то ми взаїмно яе побоїмся напасть на кримское панство. Ізложив все єто, желаем вашей ханской мосці доброго здоров'я і счастливой жизні. Вашей ясновельможной ханской мосці доброжелательние приятелі Іван Сірко, атаман кошевой, со всім войска низового Запорожського товариством" .