Закінчив співати, відклав гітару, взяв зі столу невеличкий прямокутний предмет, підніс до рота і заговорив:
— Алло! Алло! Тринадцятий! Алло! Викликаю тринадцятого! Алло!.. Тьху!.. Знову чарифон заїло!.. От техніка! Казкова називається! Алло! Тринадцятий!..
Та враз під склепінням залу почулося поспішливе, захекане:
— Тринадцятий слухає! Тринадцятий слухає!
— Агент Страху Бабай! Чого мовчите? Чого не доповідаєте? Алло?
— Пробачте, Ваша Темність! Не доповідаю, бо… Нема чого доповідати. Шукаємо з усіх сил. Очі повилазили, але дзеркальця не бачимо ніде.
— Агент Страху Бабай! — вкрадливо сказав пан Морок. — Дорогий мій! Любесенький! Ріднесенький! Вас давно не мучили кошмари?.. Ви забули, що це таке?
— Ваша Темність! Не треба! Благаю! Я все роблю! Вони лазять навкарачках по всій трасі, переглядають кожен сантиметр. Ми все робимо!
— Дорогий мій! Продовжуйте!.. Але ж ви розумієте… — Голос пана Морока був такий лагідний, такий співчутливий, навіть не вірилося, що це говорить страшний Начальник Канцелярії Нічних Кошмарів. — Ви розумієте, дзеркальце треба знайти обов’язково! Інакше всім нам, точніше всім вам, загрожує смертельна небезпека. І пам’ятайте — ще раз нагадую! — коли знайдете дзеркальце, ні в якому разі не зазирайте в нього, не дивіться! Ніхто! Ні в якому разі! Це смертельно небезпечно. Одразу загорнути у чарівну кошмарлю і швиденько нести в печеру "Тридцять три лиха".
— Пам’ятаю, Ваша Темність! Усі проінструктовані. Все буде зроблено у світлі ваших вказівок. Тобто, пробачте, не у світлі, а у темряві ваших вказівок. Пробачте!..
— Пробачаю. Чекаю. Виконуйте. Відбій! — Пан Морок поклав чарифон на стіл і підвівся з трону.
Глечик відсахнувся од віконця.
Розділ десятий,
в якому Вася зазирає у печеру "Тридцять три лиха", спершу ховається, а потім виходить назустріч небезпеці
"Ага, — думав Глечик, причаївшись біля погребні, — значить, дзеркальця вони бояться. Воно для них смертельно небезпечне. Тому силою відбирати його вони не будуть. Домагатимуться, щоб я добровільно віддав. Адзуськи! Головне мені тепер Валеру знайти і вирвати звідси. Пан Морок під землею, Бабай з вражою силою десь на трасі. Отже, можна, поки їх нема, гарненько пошукати".
І Вася кинувся нишпорити по всіх кутках. Він весь час сторожко озирався, боячись потрапити на очі якомусь темнику-таємнику. Але чи та боязка ледача агентура десь ховалася, чи її взагалі у самій Зландії не було, Вася так нікого й не побачив. Але й Валери не знайшов теж.
З одного краю галявини височів пагорб, і біля його підніжжя Глечик побачив великі іржаві залізні двері, що вели під землю. На дверях висіла табличка: "Печера "Тридцять три лиха". Вхід заборонено".
Як ви знаєте, туди, куди вхід заборонено, найдужче хочеться зазирнути.
Вася нахилився до шпарки для ключа й зазирнув. І здригнувся від того, що побачив. Печера просто кишіла жахливими потворами. А посеред печери на стільці сиділа і спокійно читала якусь книжку при тьмяному світлі маленької синьої свічечки Незнайомка. Потвори весь час кидалися на неї, але, наблизившись, одразу падали до її ніг і лякливо відповзали. З їхньої поведінки Вася зрозумів, що страшні потвори у печері — то хвороби. Онде Ангіна з перев’язаним горлом, оно Свинка зі свинячою головою, ото чхає і раз у раз витирає носа Грип, а там кашляє-заходиться Кашлюк…
Пан Морок, як бачите, і печеру "Тридцять три лиха" відновив, і хвороби заново порозводив.
Синя свічечка горіла тільки біля Незнайомки, а далі всю печеру поглинала страшна, сповнена потворами, рухлива темрява.
"Невже й Валера там? — із жахом подумав Вася. — Лежить, знеможений хворобами, і навіть голову підвести не в силі. Але чого Незнайомка така спокійна? Невже вона може читати книжку, коли поряд лежить хворий Валера? Треба постукати, гукнути її".
Але ні постукати, ні гукнути Вася не встиг.
Бо в цю мить заскреготали, розчиняючись, іржаві ворота Зландії і на галявину в’їхав старий, облуплений тролейбус із вибитими вікнами.
Вася ледве встиг сховатися в кущах.
З тролейбуса вийшов лютий, роздратований Бабай, а за ним зморені і сердиті Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Безсмертний.
— Вихід один, — похмуро сказав Бабай. — Тортури! Поки не признається, де дзеркальце.
— Так! Тортури! — закивала головою Баба Яга.
— Тортури! Ху! — погодився Змій Горинич.
— Нічого не поробиш — тортури! — розвівши руками, зітхнув Кощій Безсмертний.
— Цур, я перша!.. Цур! Я перша товчу її у ступі. Цюк-цюк-цюк!.. Усі кісточки на пісочок!
— Ні-ні! Я перший! Ви, Бабо, завжди вперед лізете. Ху! — роздратовано сказав Змій Горинич.
— Бо я — дама!
— Ху! — зневажливо хукнув Змій Горинич. — Жаль, що в нас у Зландії дзеркала заборонені. Подивилася б на себе. Дама? Страховидло! Ху!
— А ти, ти, ти — гад повзучий! Тьху! Тьху на тебе!
— Не лайтеся! Я її спершу у казані зварю. Буль-буль-буль! Хе-хе-хе! — Кощій Безсмертний потер руки.
— Ні-ні! Я сказав! Я її — ху! — спопелю. А тоді вже робіть, що хочете.
— Ну добре, добре! Досить! Набридло! — скривився Бабай. — Кинемо жеребок. Кому випаде, той буде перший. Почесному. Ходімо!
І вони рушили до печери "Тридцять три лиха".
Вася затаївся у кущах.
Що робити?
Зараз вони почнуть мучити й катувати Незнайомку, домагаючись, щоб вона сказала, де дзеркальце.
А дзеркальце ж у нього!
І він — що? — лежатиме тут у кущах і спокійно слухатиме, як буде кричати від болю Незнайомка?
Ні! Не може він цього допустити!
І, не думаючи про те, що буде далі, Глечик вискочив зі схованки.
— Не чіпайте! Не чіпайте її! — загукав одчайдушно. Вони так здивувалися, що аж поприсідали. І так і застигли, присівши.
— Га?
— Що?
— Ху!
— Тю!
Перший отямився Бабай:
— Ти?! Сам прийшов у Зландію?! Такого ще не було! За всю історію цієї країни.
— Ти що — здурів?! Ху! — вражено хукнув Змій Горинич.
— Це ж треба! — знизав плечима Кощій Безсмертний. А Баба Яга тільки носом здивовано свиснула. Глечик нарешті зібрався з духом і випалив:
— Одпустіть мого друга Валеру!.. Чуєте?.. Вони перезирнулися.
— Якого Валеру? — розвів руками Бабай. — Звідки ти взяв, що він у нас?
— У вас! Я бачив його портфель у ямі! Вони знову перезирнулися.
— Це ж треба!.. — сказав Кощій Безсмертний винувато. Бабай так люто блиснув очима на нього, що здалося — на галявині спалахнув вогонь.