Ганна Хмельницька. А бог його святий знає.
Виговський. А я оце до вас, гетьманше! Ще раз прохаю вас сердечно. (Цілує Ганну Хмельницьку в руку). Стріньте молоду гетьманшу, як господиня, як посаджена мати, з хлібом-сіллю та з пошаною, бо вона, може чули, з шляхетського, навіть сенаторського й князівського роду, має родичів князів і родається з ними.
21*
323
Ганна Хмельницька. Де ж мені її зострічати? Чи в дворі, чи тут у світлиці?
Виговський. О ні, ні, ні, паніматко! Тутечки, осьдечки в світлиці зостріньте її з хлібом-сіллю. У дворі стріне її наш брат Данило. А ти, сотнику, зараз забирай свою сотню та їдь зо мною назустріч моїй дорогій гетьманші за Чигирин.
Остап. Добре, гетьмане! Моя сотня вже готова.
ВИХІД 7
Ті ж самі й вістовик-козак.
Вістовик (вбігає раптом). Ясновельможний гетьмане! Вже гетьманшин поїзд виїхав з лісу й спускається з горба. Я оце просто з дзвіниці, звідкіль зирив за всім. (Виходить).
Гетьман Виговський. Брате Даниле! Ходім мерщій, хутчій, швидше! А де ж, гетьманше, Богданові дочки? Де Катерина Виговська? Де Олена Нечаева? Де ж це дівся Юрась? Нехай ідуть сюди. Та станьте рядочком. Ви, мамо, посередині, а дочки по одну й по другу руку. Отак-о! Та привітайте гетьманшу ласкавенько, промовте якесь привітання й поздоровління, бо з гетьманшею їдуть високі гості; зараз прибуде й її дядько, князь Соломирець-кий, та ще й з своєю прегарною дочкою, князівною Зі-наїдою.
Остап і Данило Виговський хапком виходять. ВИХІД 8
Ганна Хмельницька, Виговський, Богданові дочки: Катерина Виговська й Олена Нечаева.
Катерина Виговська (входить). Добридень! Добридень вам, мамо! (Цілує мачуху в руку). Добридень і вам, пане гетьмане!
Ганна Хмельницька й Виговський. Доброго здоров'я!
Олена Нечаева. Добридень, моя дорога мамо! З сьогоднішнім днем будьте здоровенькі! (Цілує мачуху в руку).
Ганна Хмельницька. Спасибі! Будь і ти здорова.
Виговський. От і добре, що ви прийшли. А де ж Юрась? Треба ж, щоб доконечно й він тут був на церемонії. Та причепуріть його трохи.
Катерина Виговська. Добре-добре, пане гетьмане! Вже ми доглянемо його.
Виговський. Прощавайте! Господи, споспішай і спострічай! Дай боже час добрий!
Ганна Хмельницька, Катерина й Олена. Прощайте! Господи, спострічай! (Гетьман Виговський виходить).
ВИХІД 9
Ганна Хмельницька, Катерина, Олена, потім Юрась Хмельницький.
Ганна Хмельницька. Сідайте! Сідай, Катерино! Присядь, Олено! (Усі сідають).
Катерина. їдуть до нас високі гості.
Олена. Та ще й з високою пихою. Все шляхта, та князі, та князівни... Я не знатиму, на яку й ступить перед такими гістьми.
Ганна Хмельницька. Будемо ступать на обидві, як і повсякдень ступаємо. Там-то диво князі та князівни! Бачили ми, як за вашого небіжчика тата Богдана ті князі давали драла з України, аж курява підіймалась слідком за ними.
Катерина. А це вони потрошку знов силкуються вшелепаться на Україну, бо нова гетьманша з шляхти.
Олена. Та ше й не з простої, а гоноровитої. Кажуть, нібито вона доводиться родичкою і князям, і сенаторам.
Ганна Хмельницька. Та доводиться ж родичкою і князям Любеньким, і князям Соломиоепьким, Доу-цьким, і Гооським, і Огінським. й іншим. Має вона оідню між варшавськими сенаторами. Князь Соломиоецький, той, що їде з нею до гетьмана в гості, доводиться молодій гетьманші рідним дядьком по матері. Кажуть, що цей князь вже став католиком, а його дочка, молода князівна Зінаї-да, вже спольщилась трохи.
Катерина. Я чула, що молода князівна Зінаїда дуже гарна з лиця.
Ганна Хмельницька. Кажуть, що така гаона хоч з лиця води напийся, і сже до неї присватується якийсь немолодий князь.
Олена. Не князь-бо, мамо, а сенатор.
Ганна Хмельницька. Нехай буде й сенатор. Але цей сенатор чи князь вже пристаркуватий, дуже багата людина, має великі маєтності на Литві та на Поліссі.
Катерина. Може, й він пришелепається до нас в Чигирин?
Ганна Хмельницька. Мабуть, присурганиться.
Юр а с ь (вбігає). Що це таке? Що це таке?
Ганна Хмельницька. А що там таке, Юрасю?
Ю р а с ь. Що це таке? Що це таке? (Бігає сюди й туди, од кутка до кутка).
Ганна Хмельницька (встає й іде до Юрася). Та тпо там таке трапилось?
Юоась (перекривляє"). Еге! Що там таке трапилось? Сидять отутечки та базікають. Он підіть лиш подивіться самі, то й побачите.
Ганна Хмельницька. Та на що ж подивиться? Куди йти?
Ю р а с ь. А туди ж о! Хіба ж ви не знаєте? Ганна Хмельницька. А почім же я знаю? Юоась. А де тепер мої коні стоять? Га? Ганна Хмельницька. А де ж вони стоять? В стані.
Юрась. Еге! В гарній стані. (Кричить перед самим Ганниним лицем). В хліві! Он де! Мої коні поставили в хліві, а гетьманові стоять вже в стані мого тата. Он що! Я цього не стеоплю. Я ТУТ хазяїн, а не Іван Остапович Виговський! Що ие таке? Що це таке? Я питаю в вас, шо це далі буде? Га? Я тут хазяїн і гетьман! Навіщо Іван Остапович взяв мою булаву? Мене обібрала козацька рада за гетьмана, а не Виговського.
Ганна Хмельницька. Та тебе ж, серце, тебе. Але постривай лиш! Тобі треба ще вчиться, треба ще їхать до Києва та вчитись в академії, а потім, як вивчишся, то й будеш гетьманувать.
Десь далеченько чуть здалеки музики й гуркіт поїзда. Усі кидаються до вікон і заглядають в шибки.
Ганна Хмельницька. Певно, поїзд недалеко, бо чуть музики.
Катерина. Он вже виїжджає з гаю, спускається в місто в возвозі.
Олена. Та й довгий же поїзд! Попереду їде французька ніби золота лиснюча карета.
Ганна Хмельницька. Ото ж їде гетьманша. Вона їздить завсіди в батьківській французькій кареті.
Катерина. А за каретою ще каляси! Та коні все повбирані; над хомутами червоні широкі пояси мають на вітрі.
Олена. А за каретою в калясах їдуть якісь панії.
Ганна Хмельницька. Ото ж, певно, гетьманщині двірські панії та родички: Павловська, Подарицька, Рудницька, Лговська.
Катерина. Кажуть, що вона везе з собою й якогось славного кравця Васильківського, та ще й кухаря з Варшави.
Ганна Хмельницька. Везе кравця, бо вона вбирається по-заграничному, як убираються в Парижі двірські французької короліви.
Олена. Ото буде на що подивиться. Побачимо усякого заграничного дива.
Музики наближаються, чуть їх вже голосніше та голосніше.