В червоних шумах

Страница 2 из 7

Головко Андрей

Батько. Мовчи за. нас — старі вже ми. Жаль дітей. Жаль вас, молодих, що тільки жити та жити. А доля, хто зна, як стріне вас там... Не всі повернетесь, не всі!.. І все ж — ідіть. Як не ви, ніхто за нас не подбає. А дома вам нема чого робити: поодинці усіх вас, як курчат, заберуть. Ідіть, діти. Хай вам бог помага!

Андрій. На бога надії немає. На самих себе!

Петро. Мільйони нас — переможемо.

Марійка. Страшно тільки без вас. Що, як відступите ви аж у Росію, як і при німцях? Осиротіє степ тоді. А по ньому — села. Принишкнуть, зігнуться: покинули їх оборонці... Страшно!

Петро. Хоч і відступимо — ненадовго.

Андрій. А я не зайду далеко. Не кину безоборонно. З ватагою хлопців-сіромах нишпоритиму в тилу у них, гостро зоритиму за кожним їх ступнем. І хай бережуться! Мало нас — ростимемо ми. Пригнічені села грізно стріпнуться, кинуть гнівом, запальними повстанцями. Зашарудять ліси, байраки. Загуде степ, і завиють вороги наші. На кутні завиють.

Повстанець 1-й. Прийшов.

Андрій. Молодчина, Остапе!

Повстанець 2-й. І я тут. Хоч у саме пекло.

Андрій. О, з такими хлопцями і в пекло не страшно. Патрони?

Повстанець 1-й. Сотня.

Повстанець 2-й. Є патрони. Хіба їх скільки? Аби для першого разу, а там дістанемо. От... коника б. До Сапсая гайнули вже хлопці. Та воно й у Живодьора ж є.

Марійка. Аж двоє. Ще й жеребець, як змій.

Повстанець 2-й (підходить до воріт). Хазяїне, а вийди сюди! Сховало, мабуть, падло?

Марійка. У лозах на березі.

Повстанець 2-й. Ну, хазяїне!

Куркуль. Га? Що таке?

Повстанець 2-й. Коня давай.

Куркуль. Та... повів пасти хлопчак десь далеко.

Повстанець 2-й. Ото лихо. А може, вони в лозі як-небудь заплутались? Га? Ходім лишень пошукаймо.

Зникають.

Червоноармієць 1-й. А знайдеш — провчи гарненько.

Червоноармієць 2-й. Спасибі, сестричко! Червоноармієць 3-й (прибігає). Тікаймо, а то не прорвемось. Уже економію захопили. З гурту. От чорти! Андрій (стрельнув угору). Збирайсь!

Хлопці збігаються. Підійшло кілька жінок, чоловіків.

Голоси. Що трапилось? Андрій. Усі вже? Голос и.— Всі!

— Івана нема.

— Біжить он!..

Андрій. Ну,.час нам, братці, і в дорогу рушати. Зброя в усіх?

Голос и.— Є!

— Маємо!

Андрій. Кого ж за ватажка собі оберемо? Щоб вірили ми йому всі і щоб він нас вів за собою? Голос и.— Тебе!

— Кого ж краще?

— Усі тебе хочемо!

Андрій. Всі? Хай буде так. Поклянімося ж, браття, життям своїм молодим, що не зрадимо — краще вмремо — оці убогі обшарпані стріхи!

Усі. Клянемось!..

Андрій. Поклянемося в своїй вірності братній одного до всіх і всіх до одного! Усі. Клянемося!

Андрій. І коли зраджу я цій клятьбі,— перший, хто помітить, хай пустить мені кулю в лоба. І коли зрадить цій клятьбі кожен із нас,— того жде собача смерть!

Голос и.— Хай буде так!

— Хай смерть!

Андрій. А тепер — по конях!

Зойкнули жінки, кинулись.

Ж і н к и.— А ми ж?

— На кого залишаєте?

Батько. Щасти вам, доле, діти! Аж помолодів із вами. Летіть же, добувайте долю щасливу. Хоч не для нас, хоч для дітей наших.

Андрій. Знайдемо!

Голоси. Без долі не вернемось.

Петро. Прощайте, мамо! Виглядайте, ми не забаримось. Тяжко вам буде, може, й з хати виженуть,— перетерпіть. Недовго.

Мати. Сину, а як не повернешся? Уб'ють?

Петро. Не всім же й смерть.

Мати. Ох, не всі ж ви повернетесь.

Ч ер воноармієць 1-й. Верньомся, бабка.

Марійка (до Андрія). Прощай, любий.

Андрій. Прощай, любесенька, їду.

Марійка (похилилась). Ну, їдь.

Андрій. Слізьми проводите нас, то хоч стрічайте радісні.

М а р і й к а. А може, ще гіршими слізьми. (Чіпляє стрічку.) Нехай червонітиме вона в тебе на грудях, аж доки серце горіти буде!

Прощання. Інші теж чіпляють стрічки.

Петро. Ну — гайда!

Всі йдуть геть, на майдан. Голос и.— По конях!

— Виглядайте ж!

— Щасти вам!

— Не баріться ж...

Поїхали. Тиша. Батько й мати ідуть похмурі. Бовкнув дзвін, ще... ще...

Марійка (з дівчиною). Полетіли. Осиротіли ми.

Здалека од церкви — уривки мотиву: "Спасі, господі, люді твоя...".

Д і в ч и н а. І так боляче у грудях стало. Чи обірвалося що?

Марійка. Боляче... Тихий майдан... наче вимерло. Де це вони вже досі?..

Дівчина. Далеко вже. Не вернуться!.. (В задумі.) Тсс! Ідуть.

Розбіглись.

Куркуль (підходить до воріт). Згасла-таки нечиста сила.

Охрім (підходить). А ви... не спите ще? Прийшли! В економії штаб розташувався. Вже й по селу солдати. Зараз облаву будуть робити.

Куркуль. Е, спізнилися! Довше б були наминались. А тут горе таке: жеребця взято.

Охрім. Як?

Куркуль. Та ця ж пролітарія бісова. Ну, та я шкуру з них здеру, а коня справлю!

Охрім. Конешно! А чого це ви, Трохиме Панасовичу, на молебствіє не пожалували?

На селі вдалині глухі зойки, галас.

Куркуль. Спішити нікуди. Хай установиться. А то коли б іще боком молебствіє те не вийшло. Ніззя так. Адже й господь сказав: "Моліться тайно, а я вам подам явно". Так і треба. Нищечком треба все робити. А от установиться — ну, тоді другий розговор.

О х р і м. Та вже можна догадуватись. Раз отака силища...

Куркуль. А їх? На собаку кинь — у більшовика влучиш. У іншого молоко ще на губах материне не обсохло, а теж туди: "Пролетарія, соєдіняйся! Слободу завойовувати". Тьху! Нечисть. На що дітвора... Іду сьогодні, а вони, чортенята: куркуль та й куркуль...

О х р і м. Що ви хочете — глибоко зараза пішла ця. Довго видужувати доведеться.

Куркуль. Аби господь милосердний дав видужати!..

О х р і м. Якось буде. Так ви ж, будь ласка, Трохиме Панасовичу, не забудьте моєї просьби. Я ж для вас і голови своєї не шкодую. Замовте словечко. Ви з ним — свої люди.

Куркуль. Добре, добре, не клопочись.

О х р і м. Завтра вони приїдуть. Це збиратимуть пограбоване мущиство. Потому стіни голі тільки й зосталися. А пан пишуть: "За ніч до ранку поставить усьо на мєсці", як було, значить.

Куркуль. І поставлять, що ж ти думаєш? Пан Балуєв панькатися не буде. Не дасть нюні розпускати.

О х р і м. Да, кажуть, сердитий — страх один.

Куркуль. А хто тепер не сердитий? Я сам декого надвоє перервав би.

О х р і м. О, ідуть!

Три постаті підійшли — денікінці.

Руді В у с и. Де тут живе... як його?

Денікінець 2-й. Голота Йван.

Козак. Це батько бандита, що в червоній банді.

Куркуль. Іван, кажете? (Штовха Охріма.) Кажи, тобі не так опасно.