Папаша весь час "на марші".
Нарешті нагарбала мамаша папашу.
Власне, не мамаша нагарбала, бо їй, мабуть, уже не дуже приємно такого папашу бачити, а нагирбав папашу судовий виконавчий лист.
Виявили папашу, де він приземлився.
Тихо-тихо сидить у куточку папаша і навіть "куку" діточкам не кукукне.
Спочатку районний прокурор одповів мамаші, що папаша справдітаки, мовляв, у нас прищулився, але ніде зараз не роблять… А як, мовляв, улаштуються на роботу, ми їм, душа з них…
Потім райпрокурор повідомляє мамаші, що папаша вже влаштувалися і платитимуть відповідну суму на утримання дітей.
"В додаток, — пише прокурор, — сповіщаю, що мною папаша був викликаний у райпрокуратуру і кріпко попереджений про відповідальність" і т. д. і т. ін. Мамаша, одержавши від прокурора "кріпке попередження" папаші, розіклала те "попередження" на столі та й замислилася: "А чи ж вийдуть із цього "кріпкого попередження" хоч одні штанчата на двох дітей?"
Міряла-міряла, тулила-тулила, не виходять штанчата, сама тільки прорішка виходить…
А папаша щось не дуже гроші надсилає.
* * *
Мабуть, важкувато деяким прокурорам "бігати" за отакими папашами. Добре було б, якби при таких прокурорах "состояла" група наших чудесних радянських спортсменів-бігунів, які, так би мовити, в порядку громадської роботи, допомагали б ловити забудькуватих папаш. Дідька лисого найпрудкіший папаша від них утече!
Але закон покладає ці обов'язки не на спортсменів, а саме на прокурорів. Отже, їм нема чого сподіватись на чиюсь допомогу. З такими типами, як наш папаша, можна розмовляти тільки мовою Карного кодексу.
МРІЙНИКИ
— Ну що, як? Їсть?
— Їсть!
— І здорово їсть?
— Здорово їсть! Просто жере, а не їсть!
— Ти дивись, таке мале, а так здорово їсть!
— Та нічого! Ось прилетять літаки, вони йому покажуть, як їсти!
Така, або приблизно така, розмова точилася в одному райкомі та у виконкомі одної районної Ради депутатів трудящих.
А довгоносик тим часом таки справді не їв, а жер молоді, зелені сходи цукрових буряків.
— Може б, той… Може б, кінні обприскувачі пустити? Літаки літаками, а воно, знаєте, і кінні обприскувачі теж річ не погана. Обприскувачів у нас досить, гексахлорану скільки завгодно! Давайте, товариші, справді за кінні обприскувачі візьмемося.
— Та що ти мелеш?! При такому розвиткові авіації, як у нас, ми будемо вовтузитися з кінними обприскувачами! Може, ще посовітуєш курей випустити?
— А що ви гадаєте? Кури — вони довгоносика здорово нищать! Я пам'ятаю, позаторік вигнали ми на плантацію курей, так вони як чесонули! Їй-право, з довгоносика тільки курява пішла!
— Так то ж позаторік! Ні, вже не тягни мене назад до старої техніки! Не тягни мене до курей!
— Та, їй-богу, курей би оце…
— Курей, курей?! Кури, значить, хай з довгоносиком борються, а літаки, потвоєму, хай яйця несуть?! Так?! Може, ще присовітуєш літака підсипати?.. Голова садова!
— Так їсть же ж! Посіви під загрозою!
— Їсть?! А хіба тільки в нашому районі їсть?! У сусідньому районі хіба не їсть? Ще й як їсть! А ти думаєш, що сусіди панікують? Нічого подібного! Ну, працює в них чотири літаки! А кінні обприскувачі стоять? Стоять! І ніякої паніки! Районне керівництво спокійно собі на це дивиться! І голови колгоспів не метушаться! А ти мені тут: "Ґвалт! Давай кінні обприскувачі! Давай курей!" Прошу без паніки!
Розмова вщухла, бо районне керівництво замислилося. Думало-думало районне керівництво, а потім замріялося:
— Це ж у нас тепер іще прості літаки працюють на боротьбі із шкідниками колгоспних ланів… А зачекайте, незабаром на ланах реактивні літаки запрацюють… Тільки — рррр! Гуркнуло, смикнуло, майнуло, тільки стежка з туману прослалася! Зирк — а замість довгоносика самий тобі тільки мікроорганізм на ріллі. Та й того не видно! Доживемо й до таких часів… Ніхто тоді тобі голови не морочитиме різними відсталими запитаннями: "А чи відремонтовано кінні обприскувачі?", "А хто ремонтував, що вони так погано працюють?", "А чому мало курей вивезли на бурякові плантації?" Тоді тільки сидітимеш та в телефон: "Знищити довгоносика!" — "Єсть, знищити довгоносика!"
…Гррр! І — нема довгоносика!
З теперішніми літаками теж іще не без мороки: бензину треба підготовити, людей для допомоги і т. д. А тоді — сама тобі ракета, й квит! Доживемо! — задоволено посміхнулось керівництво.
* * *
— Ну, як у вас з довгоносиком? — телефоном у колгосп.
— Знищив половину посівів!
— Як ізнищив?
— А так!
— Пересівааай!
* * *
За кілька часу розмова:
— Як боролися з довгоносиком?
— Та ми більше мріяли…
— А наслідки?
— He дуже! Сувора догана з попередженням, та там іще прокуратура щось пише!
КИІВ — ХАРКІВ
Эх, дороги — пыль да туман.
Пісня
І
На трасі Київ — Полтава — Харків ніякої пилюки нема, нема там і туману, а це ж справжнятаки дорога, шлях. Асфальт! Бетон! Гудрон!
Які це чудесні речі, розіслані на колишніх чумацьких і нечумацьких українських шляхах!
Вони так радують подорожнього, що ну просто в ноги їм уклонитися хочеться!
А ще нижчий уклін передати людям, що будують наші шляхи, їхній чудотворній людській праці.
"Швидка" штука — асфальтова дорога.
Це вам не "цоб" і не "цабе".
Коли ви "цобнете" в Києві, "цабекати" вам доведеться деж аж у Полтаві, а в Харкові — трррр!
І вже нема того, та й ніколи вже не буде, — що от вирвалися ви машиною, приміром, з Києва на Харків, коли ще траса тільки до Яготина досягала. Ну, до Яготина ви дорвалися, а воно якраз дощем полоснуло. От вам зразу й тррр! Вертайся додому!
А то було й так: проскочили трасу, вискочили на грейдер, а тут дощ!
Довелося з грейдера вбік — і зразу по ступиці. Ну, сидимо, кукурікаємо.
В таких випадках одразу з'являється хитрувате обличчя місцевого радянського громадянина, по вінця налитого співчуттям до вас:
— Драстуйте! Що, не берьоть Мартин сього, того, іншого?
— Не берьоть!
— Так-так! Не берьоть, значить? От волики, ті б узяли! Так! Закурить нема?
— Закурюйте!
— Так-так! От що я вам пораю: як підсохне, ви тоді спробуйте, воно, може, тоді й той… візьме. Висихайте, хай щастить вам!
А в самого громадянина сміх із очей так і цвіркає. Траплялося — ніде правди діти, — що волики таки справді рятували.