— Їчкі! їчкі! їчкі!
Автор сидів довго, все слухав, усе милувався з маленьких московитів, думаючи; "Дивись! Отакі маленькі, а як поросійськи говорять! А тут уже дожив до далеко післяпризовного віку, а й досі ніяк себе не нахилиш, щоб сказати, чисто поросійськи вимовляючи, приміром: "Я же вам г/к/аварил!"
Хоч убийся, а в тебе виходить: "Я же вам г/х/оворив!" І в Москві тобі відразу співбесідник говорить:
— Ви з Києва!
— А хіба в мене на лобі написано?
— На язиці! Каліграфічно виведено!
А в Москві, бачите, навіть маленькі дітки чудесно, — та як красивої — поросійськи говорять!
* * *
Матушка Москва.
Так, матушка… Для багатьох народів усіма сторонами Москва — матушка.
Навіть для Києва вона матушка, хоч Київ і сам, як відомо, мати городів руських.
Єдиний у світі, всіма сприйнятий випадок, коли мужчина, в даному разі Київ, вважається за матір.
І нікого це не здивує. Такгбо воно є! Історії не зміниш!
Ми, українці, любимо Москву, і любов наша дедалі гарячішає, бо ми переконалися, що з Москвою разом ми ніколи не будемо тією чайкою, "що вивела чаєняток та при битій дорозі…"
Але ми пересвідчилися, що Москва любить нас, українців.
Під час Декади української літератури й мистецтва в Москві наші жінки, оглядаючи визначні московські пам'ятки, не минули, розуміється, й гуму, і, нема де правди діти, гум їм таки дуже припав до серця…
Москвички теж полюбляють гум, і в деяких особливо інтересних місцях утворюються там навіть черги, щоб познайомитися з тим чи іншим гумівським експонатом.
Москвички, як ми пересвідчилися, дуже ретельно оберігають законність черги.
Наші жінки, стаючи в чергу, щоб і собі познайомитися з дуже популярним експонатом, говорили поукраїнському.
І можете уявити їхнє здивування: москвички, що стояли перед ними, повернулися до них, запитуючи:
— Українці?
— Так, українці! Москвички миттю поступалися:
— Просимо вас! Ви спереду, ми за вами!
І опинилися наші жінки прямо перед експонатами першими! …….
А коли вони повернулися до готелю, вимахуючи перед здивованими чоловіками гумівськими експонатами, чоловіки просто не повірили:
— Невже? Як?
Жінки, захлинаючись, одна поперед одною розповідали про таку люб'язність і любов до них чарівних москвичок.
— Так! Це таки справжня любов! Із самопожертвами! — погодилися чоловіки.
Москвичі люблять українську мову.
Коли автор цих рядків разом із поетом Платоном Вороньком виступав з читанням своїх творів в одному з московських парків культури й відпочинку, вони запитали слухачів, чи зрозуміло їм, чи не треба перекласти на російську мову?
— Що ви?! Що ви?! — залунало звідусіль. — Ми прекрасно розуміємо вашу чудесну мову! ^
Колись ми, українці, побоювалися так званої русифікації на Україні.
Тепер ми повинні констатувати, що русифікація нам і за вухом не свербить, а от українізація в Москві дедалі на очах поширюється.
Судіть самі.
Московські "дєвушки", та не тільки московські, а всі російські "дєвушки" вже, мабуть, приблизно процентів на сімдесят п'ять прибрали назви "дівчат".
Ім'я Остап було тільки в Гоголя в "Тарасі Бульбі" та в Остапа Бендера, а тепер часто воно почало появлятися і в прозових, і в драматичних творах російських белетристів та драматургів.
Російське ім'я "Николай" дедалі змінюється на українського "Миколу", поки що залишився "Николай Матвеевич Грибачев", та й той під загрозою. "Ксенія" переходить на "Оксану", "Петр" на "Петро", "Павел" на "Павло", а чудесноніжну:
Во поле березонька стояла, Во поле кудрявая стояла…—
дедалі владно й немилосердно витісняє розлога, як український степ:
Розпряааагайте, хлооопці, коні…
…Шкода руської культури! Старовинна всетаки, хороша, глибока культура великого нашого брата! Хай живе!
Нашій Москві, нашій матушці Москві низький, сердечний уклін од 300літнього щирого друга й брата!
ЦІЛА ЙДУТЬ
Прочитавши про те, що треба менше проводити часу в канцеляріях та кабінетах, більше працювати з людьми, всебічно зміцнювати первинні партійні організації колгоспів, МТС і радгоспів, допомагати їм вирішувати практичні справи і провадити політичну роботу в масах, секретар райкому по зоні МТС Іван Васильович замислився…
"Менше, значить, сидіти по канцеляріях та по кабінетах…" — думав він.
Думав, думав і рішуче промовив:
— Правильно!
Іван Васильович у той же день швиденько залишив свій кабінет у райкомі партії і всі папери, всі документи, що стосувалися його МТС, переніс до себе на квартиру.
"Це не канцелярія?" — сам собі подумав Іван Васильович.
"Ні!"
"І не кабінет?" "І не кабінет!"
Виходить, директиву виконано, проводитимемо час і не в канцелярії, і не в кабінеті!
На другий день на квартиру Івана Васильовича з його кабінету було перенесено телефона.
"Ну от і добре!" — сам собі подумав Іван Васильович.
* * *
Перший день минув у клопотах по обладнанню робочого місця секретаря по зоні МТС Івана Васильовича.
— А коли ти взавтра на роботу? — запитала дружина Івана Васильовича. — Щоб я встигла тобі сніданок вчасно приготувати.
— Як і завжди — о дев'ятій годині вранці. Тільки ти не дуже поспішай, моя дорога, я тепер можу снідати й пізніше, так би мовити, без одриву від виробництва.
— Це ж як?
— А так: я керуватиму з дому. Це тепер і єсть моє робоче місце!
— Яка краса! — аж підскочила дружина. — Тепер, поки я з Пашею на базар, — ти ж з Ігорком зможеш побавитися!
— Ну, розуміється, зможу! Ідіть зранку куди там вам треба, чи на базар, чи по магазинах, чи там по кравчинях, а я вже, як секретар райкому по зоні МТС, по хазяйству буду!
— От здорово! — ще раз підскочила дружина. — Як прекрасно придумано — і круте піднесення сільського господарства, і зміцнення сім'ї! Одночасно! Так ми, Ванечко, так, значить, розподілимо тепер обов'язки: зранку ми з Пашею на базар, а ти бавишся з Ігорком. Ігорка об одинадцятій ти кладеш спати, а сам у цей час виведеш погуляти Бобика, тільки ж дивись, щоб він за сусідськими індиками не ганяв, індиків він дуже не любить і позавчора старому індикові хвоста вирвав, — сусідка нахвалялася до суду поскаржитися! Приведеш Бобика, нагодуєш Мурку! Отам на полиці трохи молочка для неї зоставлено. Та дивись, щоб вона не шкодила, бо вона в нас ангорська!