Містер Гаттон тільки мовчки дивився на них. Йому завжди було цікаво спостерігати за Дженіт Спенс. Він не був настільки романтичним, щоб припускати, що кожне обличчя лише приховувало собою якийсь внутрішній образ, прекрасний чи загадковий, і що пуста жіноча балаканина — то тільки туман над таємничими затоками. Наприклад, його дружина і Доріс — вони були тим, чим здавалися, та й годі. Одначе, цього не можна було сказати про Дженіт Спенс. Ось у її випадку можна було бути певним, що за усмішкою Джоконди й густими римськими бровами ховалося якесь дивне, незнайоме обличчя. Питання було лише в тому, що то було за обличчя? Містер Гаттон ніколи не спромагався цього зрозуміти.
— А може, вам зовсім і не потрібно буде їхати до Лландріндода, — говорила міс Спенс. — Якщо ви швидко одужаєте, доктор Ліббард дозволить вам залишитися вдома.
— Я тільки на це й маю надію. Справді, я сьогодні почуваюся набагато ліпше.
Містерові Гаттону стало соромно. Може б вона почувалася добре кожного дня, якби він виявляв до неї більше співчуття. Але він заспокоївся думкою, що йдеться про її самопочуття, а не дійсний стан здоров'я. Співчуття не може вилікувати хвору печінку або слабке серце.
— Люба, на твоєму місці я б не пив компоту з порічок, — промовив він, раптом виявляючи піклування про неї. — Пам'ятаєш, Ліббард заборонив тобі все, що має шкуру та зернятка.
— Але ж я їх так люблю, — запротестувала місіс Гаттон, — до того ж у мене сьогодні нічого не болить.
— Не будьте тираном, — сказала міс Спенс, подивившись спочатку на нього, а потім на його дружину. — Нехай сердешна з'їсть, що їй до смаку, це піде їй на користь. — Вона погладила руку місіс Гаттон.
— Дякую, люба, — місіс Гаттон налила собі ще компоту.
— Що ж, тільки не звинувачуй мене, коли від них тобі стане погано.
— А хіба я коли-небудь звинувачувала тебе, любий?
— Ти ніколи для цього не мала підстав, — грайливо відповів містер Гаттон. — Я — ідеальний чоловік.
Після ланчу вони сиділи в садку. З острівця затінку від старого кипариса вони милувалися лужком, де на клумбах металевим блиском відливали квіти.
Містер Гаттон глибоко вдихнув теплого, запашного повітря.
— Добре бути живим, — сказав він.
— Так, живою бути добре, — відгукнулася дружина, простягаючи до сонця бліду, кістляву руку.
Покоївка принесла каву; срібний сервіз для кави та блакитні філіжанки стояли на складаному столику поруч із стільцями.
— Ой, а мої ліки! — вигукнула місіс Гаттон. — Кларо, будь ласка, побіжи і принеси їх мені. Біла пляшечка на буфеті.
— Я піду, — озвався містер Гаттон. — Мені все одно треба сходити по сигару. Він поспішив до будинку. На порозі він зупинився й на мить обернувся: покоївка йшла моріжком, дружина сиділа у шезлонзі й намагалася розкрити свою білу парасольку, міс Спенс схилилася над столом, наливаючи в чашки каву. Він зайшов у прохолодні сутінки будинку.
— Ви питимете каву з цукром? — запитала міс Спенс.
— Так, дякую. І то побільше цукру. Я питиму її після того, як прийму ліки, щоб забити той бридкий смак.
Місіс Гаттон відкинулася на бильце крісла й затулилася парасолькою від сліпучого сяйва неба.
За її спиною міс Спенс тихенько чаклувала над філіжанками з кавою.
— Я всипала вам три великі ложки. Від смаку ліків не залишиться й сліду. А ось і ваші ліки.
Містер Гаттон повернувся, тримаючи в руці склянку, наполовину заповнену якоюсь прозорою рідиною.
— У них чудовий запах, — сказав він, подаючи склянку дружині.
— Це лише запах, — вона одним проковтом випила рідину, здригнулася і скривилася. — Пху, вони такі гидкі. Де моя кава?
Міс Спенс передала їй чашку, вона сьорбнула кави.
— Ви зробили її такою солодкою, мов сироп. Але вона дуже смачна, особливо після тих огидних ліків.
О пів на четверту місіс Гаттон поскаржилася, що почувається не так добре, як зранку, і пішла до себе полежати. Чоловік мало не бовкнув їй про порічки, але стримався; перемога від "я ж тобі казав" була б отримана дуже задешево. Натомість він співчутливо провів її до будинку.
— Ти відпочинеш, і все знову буде гаразд, — сказав він їй. — До речі, я не вечерятиму сьогодні вдома.
— Чому? Ти кудись їдеш?
— Я обіцяв сьогодні ввечері бути у Джонсонів. Ми збиралися побалакати про меморіал загиблим у війні, про який я тобі розповідав.
— Мені так не хочеться, щоб ти йшов із дому. — Місіс Гаттон мало не плакала.
— Ти не можеш відкласти цей візит? Я так не хочу залишатися сама.
— Але ж, люба моя, я обіцяв кілька тижнів тому, — його дратувало, що доводилося брехати. — А зараз я мушу повернутися й попрощатися з міс Спенс.
Він поцілував її в лоба і знову вийшов у садок. Міс Спенс пильно вдивлялася йому в обличчя.
— Ваша дружина страшенно хвора, — сказала, мов вистрілила, вона.
— А мені здалося, що ваш візит її підбадьорив.
— То була чисто нервова реакція, чисто нервова. Я уважно спостерігала за нею. З таким слабким серцем і розладнаним травленням, так, геть розладнаним, може статися будь-що.
— У Ліббарда не такий похмурий погляд на стан здоров'я бідолашної Емілі,— містер Гаттон тримав відчиненою хвіртку, що вела з садка до під'їзної алеї; автомобіль міс Спенс стояв біля парадних дверей.
— Ліббард усього лиш сільський лікар. Вам слід звернутися до фахівця. Він не спромігся стримати сміху.
— У вас макабрична пристрасть до фахівців. Міс Спенс підняла руку, зупиняючи його.
— Зараз не до жартів, я вважаю, що бідолашна Емілі в дуже поганому стані. Може статися будь-що, у будь-яку мить.
Він допоміг їй сісти в авто й зачинив дверцята. Водій завів двигун і вмостився на своєму сидінні, готовий їхати.
— Сказати, щоб рушав? — він не мав охоти продовжувати розмову. Міс Спенс нахилилася й кинула в його бік усмішку Джоконди.
— Пам'ятайте, я сподіваюся незабаром побачити вас у себе.
Він мимовільно всміхнувся, щось ввічливо промимрив, і коли машина рушила, помахав рукою. Він був радий, що нарешті її спекався.
За кілька хвилин містер Гаттон теж поїхав. Доріс чекала його на роздоріжжі. Вони повечеряли у придорожньому готелі за двадцять миль від дому. їжа була погана, дорога, така, що її готують лише у сільських готелях, куди навідуються заїжджі автомобілісти. Містерові Гаттону вона видалася огидною, проте Доріс вона сподобалася. Доріс завжди все подобалося. Містер Гаттон замовив не найкращу марку шампанського. Ліпше було б йому залишитися вдома й посидіти в бібліотеці.