— Істинно,— якось поспішаючи, відповів він,— не знати, що й повелося на нашій станції. Нове начальство, бачите... так вислужується... Давніше так не було, дивилися по людях і мі) оказії, не робили даремно клопоту, а тепер не то пасажирам, а й нам жити не можна, ані найменшого дріб'язку і іа кордону перевезти не дають, а за кордоном, бачте, ми гечко, а тут же нема. Давніше начальство це понімало, а оці...— і лакей махнув рукою...
Під цей час у двері зазирнув жандармський унтер і зразу г"уи подавсь, та, мабуть, занепокоївся, чого це людина інтелігентного вигляду не в відповідний час пробував на станції і а ще розмовляє з лакеєм, і за хвилю він знов повернувся до зали.
— А про який предмет зволите розговорювать? — звернувся він до Івана Івановича, разів з двоє пройшовши по хаті.
— Так що, Сазонт Осиповичу, нащот тутешньої таможні, пащот порядків... Обиду їм тут зроблено...— відповів за Івана Івановича лакей.
— Ага!.. А в якому, к примеру, смислі?..
— Так що вони, господин, значить, везли наліжника, ковдру тобто, у італійській землі заплачений сім карбованців, і, значить, не знаючи що і як, зовсім новенький і з міткою... а іут нагнали на той наліжник пошлини аж двадцять і сім карбованців. Ну, їм обидно показується.
— Ето дійствительцо! — погодився жандарм.
— І вони з досади од того наліжника одкаснулися, прикинули його таможенникам, уроді начебто подарували.
— Ну, ето вже занапрасно! З якої такої оказії? А по міжду прочим, наліжник наліжником, а по якому случаю господин оказуються на станції і не поїхали?
— Потому, як поки їхні пакунки переглянуто, поїзд, не діждавши на їх, пішов.
— Ну, ето другая причина, ето нічого,— заспокоївся жандарм і, заспокоївшись, зразу встряв до розмови, бо, знати, вона його зацікавила.— А нащот порядків нашої таможні, ето, дійствительно, сміху подобно... Єжелі, к примеру, моя жонка і прочії которих тут служащих з заграниш-ного містечка якой-будь дроб'язок для обихідки везуть, опальсинів там десяток або чулочки дітям, так в їх тут на таможні все те одбірають, і як з кожної самий би пустяк при-ходився, то усе докупи складають: опальсини до опальсинів, чулочки до чулочків і тому подобное, а тоді з усіх гамузом пошлину забірають, а ви, мовляв, самі там упосля, як вам завгодно, розділяйтеся. Просто один пустяк і тольки неспо-койство для публіки! Вп'ять же і до господ пасажирів при-скипуються, без понятія усіх наровно трівожать...— Жандарм позіхнув.— А міжду прочим, нащот наліжника, ето ви занапрасно одкинулися. У крайності, можна було б якому знакомому приручити, щоб продав або, прим'явши, упосля через гряницю без пошлини перевіз...
— Ні, вже мені ніколи з ним клопотатися!'Хай поживають! — з досадою відказав Іван Іванович.— Цікавий би тільки я знати, де він подінеться? Певно, якийсь таможенник забере собі та й вкриватиметься по цей бік кордону, не плативши мита.
— Нікак нєт, ето ви занапрасно, господин, ето невозможно. В нас на такой случай твердой закон. Потому з Петербургу встановлено: будь лі якой крам не викупляється, так заводиться він аж у чотирі книжки і впосля об'являється у авкціон і притикол скрозь вивішується. Ось зводьтесь поглянуть: і тут на станції вивішений. Усякого тут краму дуже довольно: на великі тисячі, і порядок такий: перший авкціон ціна проставляється, щоб з неї усю пошлину казні вивернуть; у другий — будь лі за першим разом ніхто не купив — щоб половину, а в случаї і за другим разом змов крам не спроданий, аж тоді в третьому авкціоні продається по чому здря... І кожен раз притикол списується... Ну, звестно, при таких оказіях можна дещо, як що пондравиться, особливо которим начальствующим, поцінно купити... Так, к примеру, і я повсігда увозьму щось собі у вніманіє і тоді вже пильную, щоб воно до остатнього авкціону не спродалося. Потому как покупець по наших авкціонах так пошти сам жид... То я, як узяв собі которий предмет у вніманіє, так я прихожу на авкціон, і, коли за його торг зачнеться, я зразу і об'являюся або рукою такий знак подам, що я на той предмет націляюся... Ну, жидки,— вони зразу понімають і уваженіє начальству про всяк случай показують і вже зразу поміж себе: "гир-гир-шша!" — і більше не в'язнуть, а я тоді дожидаюся третього авкціону і вже по чому здря купую... А так, як ви зволите думать, так невозможно, закон не дозволяє, закон треба сполнять...
— Одначе,— додав жандарм, з хвилину помовчавши,— це ви правильно: таможенники еті в нас дуже много безобра-зіїв позаводили. Я вже вам докладував про опальсинчики і тому подобие. Вп'ять же господам пасажирам, без понятія, де якой господин, скіснєніє дєлають. Тільки, я так собі поні-маю, ето до которого часу, поки на такого якогось не наріжуться, щоб вон в собі настоящую силу мав! Тоді їм сюди враз ревизію наженуть, і усі еті штуки їм одразу одвернуться... Я так вам скажу, хоч ви показуєтеся і не в високих чинах, одначе, якщо на государській службі і якщо по якій часті, у случаї, ваше начальство моцнішої сили од їхнього начальства і воно до вас з прихильністю, так вам можна їм за ваш наліжничок хрону натерти та ще й наліж-ничок собі и 11.ід стребовати. Потому — усе од начальства! Я вам так, і. примеру, один случай розкажу. Двохствольная рушничка і і у авкціон об'являлася, і я за неї дуже охотився, одначе иро.чнаю, що начальник станції й собі націляється... Так я /положився до ротмистра, а вон подозволив з начальником ірсзаться. Потому як, говорить, для жандарма рушничка — шгучка підхожая, а на начальника станції, говорить, "мені наплювать"... З тим, як прийшов авкціон, я, значить, начальникові не попускаюся — надгоню ціну. Вон аж підскакує!.. Далі надходить до ротмистра з своєю обидою: "Що це,— каже,—такое, що якойсь там ваш унтер мені перебиває", а ротмистр йому так одказує: "Вон,— говорить,— жандар, і йому повсякчас рушничка требується, не можу я йому прл-іштствіє робить, а вам,— говорить,— присоветую так, щоб ви од його одкаснулися". Так той так .і пр-исів. Потому як у ротмистру сила, вон повсякчас, куди треба, щось писнуть можеть... Так рушничка за мною і зосталася. Так я ето к тому, к примеру, що хоч я супроти начальника станції і дробного состоянія чоловєк, а як моє начальство моцніше, так воно на моє сталося...