— Знову ти не дозволила мені закінчити, — з докором мовила ворона. — Їм дали на роздуми шість місяців, а минуло цього строку не більше половини. Отже, часу в нас цілком достатньо.
— Але, зрозуміла річ, ми не повинні баритися, — підсумував розмову Чарлі Блек. — Завтра ж рушаємо далі, а сьогодні необхідно як слід відпочити. Треба щось суттєве роздобути на вечерю. У цій річці водиться риба?
— Водиться, дядечку Чарлі. І пресмачна! — відгукнулась ворона. — Як на мене, то я дуже полюбляю сиру рибу.
— А я — смажену! — сказала Еллі.
— А я — варену! — сказав Тотошко.
Чарлі Блек став готувати рибальські снасті. З-за підкладки матроської шапки він дістав волосінь з гачками, одним із лез свого ножа вирізав довгу лозину для вудлища, поплавок зробив з очеретини.
— Потрібна принада! — сказав він.
Між дерев літали жуки незвичайного яскравого забарвлення! смарагдово-зелені з червоними і золотими плямами. Але вони виявилися такими верткими, що моряку не вдалося спіймати жодного з них. Еллі теж даремно ганялася за жуками. Тоді на допомогу прийшла Кагги-Карр. Своїм міцним дзьобом вона на льоту збила одного жука, потім другого, третього… Еллі не встигала їх збирати.
Поблизу табору подорожніх річка розлилась у широке плесо, яке заросло водяними лілеями. Там, на березі, і вмостився Чарлі з вудкою, доручивши Еллі назбирати сухого хмизу для вогнища.
Клювання не довелося довго чекати. Поплавок одразу повело вбік. Чарлі підсік, і на волосіні забилося щось сильне, пружке. Моряк упевненою рукою витяг здобич, і на березі затріпотіла велика рибина, схожа на лина, але з лускою блакитного кольору.
— Цю рибу у нас називають крокс, — пояснила Кагги-Карр, яка з цікавістю спостерігала за риболовлею.
За півгодини Чарлі піймав з десяток кроксів, а над табором вже вився димок: Еллі розпалила вогнище.
Засмажених у власному соку кроксів з'їли з великим апетитом. На десерт були грона чудового винограду і крупні горіхи з тонкою шкаралупкою й ніжним духмяним м'якушем.
Після вечері мандрівники з задоволенням розляглися на траві.
— Кагги-Карр, — запитав моряк, — розкажи-но нам, де ти роздобула цей чарівний виноград, який урятував нас від загибелі?
Ворона прибрала поважного вигляду і почала:
— Ви, люди, не досить догадливі. Коли вас захопив у полон зачарований камінь Гінгеми, я дуже сердилась, що ви не випускали мене з клітки. І лише Еллі додумалась, що камінь не має наді мною влади, жителькою Чарівної країни…
Еллі почервоніла від незаслуженої похвали і сказала:
— Це я зрозуміла потім, а випустила тебе на волю, щоб ти не загинула разом із нами.
— Це робить честь твоєму доброму серцю. Звільнена, я полетіла до гір і все міркувала, як вам допомогти. Але що я могла вдіяти, проста ворона, проти чаклунства могутньої чарівниці?
І тут мені спало на думку, що треба звернутися по допомогу до Вілліни. "Вілліна могутніша за Гінгему, — думала я. — Це ж вона знешкодила ураган, вона кинула будиночок на злу чаклунку. Напевне, Вілліна зуміє розбити чари каменя…" І я полетіла у Жовту країну. Цілих шість діб летіла я туди. Місцеві ворони вказали мені шлях до Жовтого палацу Вілліни. Слуги негайно провели мене до доброї чарівниці. Схвильовано вислухавши мою розповідь, Вілліна спитала: "Еллі? Та дівчинка, що була тут минулого року і викрила Гудвіна?"
"Так, — відповіла я, — Еллі прибула на допомогу своїм друзям Страшилу й Залізному Дроворубу".
"Треба допомогти Еллі, — сказала чарівниця, — вона добра і смілива дівчинка".
Вілліна дістала із зборок своєї сукні малесеньку книжечку, дмухнула на неї і…
— І та книжечка обернулась на великий том! — докінчила Еллі.
— Так, — ствердила ворона. — Вілліна стала гортати чарівну книгу. Вона бурмотіла: "А… ананаси, армія, аґрус… Б… балон, банани… Вази, вафлі, великодушність… Знайшла: виноград! Слухай Кагги-Карр: бамбара, чуфара, скорики, морики, турабо, фурабо, лорики, йорики… На краю Великої пустелі, у долині Кругосвітних гір росте чудодійний виноград. Лише він здатний знешкодити чаклунське каміння, розставлене Гінгемою на шляху до її володінь…" Книжка стиснулась і зникла у зборках сукні чарівниці, Вілліна спитала: "Чи багато води лишалось у твоїх друзів, коли ти від них полетіла?" — "Чверть барила", — відповіла я. — "Тоді сьогодні надвечір твої друзі загинуть. — сказала чарівниця. — Пустеля вб'є їх".
Страшне горе охопило мене.
"Невже немає ніякої можливості урятувати їх?" — у відчаї вигукнула я.
"Не побивайся, така можливість є", — спокійно відказала чарівниця. Вона піднялась на дах свого палацу, сховала мене під свою мантію, голосно проказала заклинання, котрого я не запам'ятала, а коли вийняла мене з-під мантії, ми були вже в тій самій долині, біля лози, з якої звисали грона чудодійного винограду.
Вілліна запропонувала мені підкріпитися, я з'їла десяток ягід і відчула прилив надзвичайної сили. Чарівниця зірвала велике гроно і простягла мені: "Тепер лети і не барись!" — наказала вона. "А чому б вам, добродійко, не перенестись до моїх вмираючих друзів за одну мить? — спитала я. — Довершіть гарну справу, яку ви так добре розпочали". — "Дурненька ти птахо, — заперечила чарівниця. — Мої заклинання не можуть мене перенести за межі Чарівної країни, а коли я вирушу туди, то це буде дуже довго".
Я все зрозуміла, сердечно подякувала чарівниці й полетіла до вас. Решту ви знаєте, — скромно закінчила ворона.
Вражені розповіддю Кагги-Карр, Чарлі й Еллі довго мовчали. Нарешті моряк мовив:
— Ти справжній друг, Кагги-Карр, і я прошу у тебе вибачення за ті лихі думки, що з'являлися у моїй голові. І заприсягаюсь компасом: якби ти служила у мене на кораблі, я зробив би тебе боцманом!
В устах моряка це була найвища похвала.
ДОРОГА В ГОРАХ
агги-Карр зранку розпочала розповідь про лихі пригоди Страшила та Залізного Дроворуба. Ворона не знала до подробиць історію Урфіна Джюса і не могла пояснити, як ожили змайстровані ним дерев'яні солдати. За словами Кагги-Карр виходило, що Урфін — всемогутній чарівник, і боротьба з ним уявлялась слухачам надзвичайно складною. Але вони всією душею зненавиділи цього заздрісного і жорстокого диктатора.
Підла зрада Руфа Білана викликала у всіх велике презирство.