— Ворона! Клянусь рифами Куру-Кусу, це повертається ворона! — загорлав Чарлі з неймовірною силою.
Яка їм користь від цього повернення, старий моряк іще не знав, але серцем відчував, що птаха повертається недаремно. Ось ворона вже недалечко, моряк бачив, як вона вибивається з останніх сил, важко й різко змахує крилами, аби утриматися в повітрі.
Щось хилило птаху до землі. Що саме? Зіркі очі моряка розгледіли, що це було велике гроно винограду, яке ворона несла у дзьобі.
— Виноград! — шалено загорлав Чарлі. — Еллі, дитино, прокинься! Ми врятовані!
Еллі нічого не чула й не розуміла.
Ворона сіла на пісок біля візка. Чарлі схопив гроно винограду, відірвав кілька ягід, поклав у напівстулені Елліні вуста й роздушив їх. Прохолодний сік пролився у горлянку дівчинки, і вона опритомніла.
— Дядечку Чарлі… Що це? Вода?
— Краще! Це — виноград! І знаєш, хто нам його приніс? Ворона!
— Кагги-карр! — обізвалась ворона, почувши, що розмова йде про неї.
Проковтнувши кілька виноградин, Еллі підвелась на лікті і побачила непритомного Тотошка.
— Тотошеньку, любий! І ти вмираєш од спраги…
Три ягоди одразу оживили песика, він розплющив очі, поворушив хвостиком.
Переконавшись, що його команда врятована, капітан дозволив і собі освіжитись виноградом. Великі жовті ягоди так і розтавали в роті, тамуючи спрагу і голод.
— Оце так виноград! — бурмотів моряк. — Я такого не їв навіть на Куру-Кусу!
Моряк узяв у руки ворону, погладив її чорне розкуйовджене пір'я.
— Ти наша розумниця! А я ж бо, старий копчений оселедець, ще сердився, що ти полетіла. От якби ти ще нас навчила, як здолати ту чаклунську силу каменя, я б визнав тебе наймудрішим птахом у світі.
Замість відповіді ворона дзьобнула ягідку і лукаво скосила на моряка чорне око.
"Вона натякає на виноград, — подумав Чарлі. — Але чим він нам допоможе? Лише продовжить наші страждання біля цього проклятого каменя…"
Ворона поскакала по піску, весь час озираючись на Чарлі і ніби кличучи його за собою.
Моряк підвівся і швидко пішов у напрямку гір. І дивна річ! Зовсім мало він з'їв виноградин, а ноги несли його легко, вільно, ніби він не голодував цілий тиждень і не лежав безсило на піску.
— Вітер і хвилі! — бурмотів моряк. — Ось штука, хитріша від усіх, які я зустрічав. Зараз побачимо.
Ось, нарешті, і фатальний рубіж, де вони з Еллі щоразу падали без сили і волі. І що ж? Чарлі й далі крокував так само вільно!
— Ура! Ура! — заволав Чарлі. — Еллі, сюди! Ми врятовані!
Розгублена Еллі прибігла до дядька і лише тепер зрозуміла зміст його слів.
— Дядечку Чарлі, скоріше, скоріше звідси!
— Так, ти маєш рацію! Хто знає, скільки часу діятиме чарівна дія винограду? Треба поспішати!
Нашвидкуруч поскидавши деякі речі в рюкзаки, захопивши намет і не турбуючись про решту майна, подорожні залишили це страшне місце.
Тотошко весело стрибав, а ворона летіла попереду них, вказуючи шлях.
Коли мандрівники пройшли близько трьох миль і зачарованого каменя не стало видно, вони зупинились, з'їли ще кілька ягід винограду і з новими силами рушили вперед. Ще того самого дня вони пройшли половину відстані до гір.
Уранці подорожні помітили, що зникла ворона. Але їм недовго довелось гадати, куди вона поділась. Птаха прилетіла з новим гроном винограду.
— Хай йому дідько! — бурмотів Чарлі, розділяючи між своєю командою соковиті ягоди. — Зроду не подумав би, що у мене з'явиться такий дивний постачальник.
ДОЛИНА ЧУДЕСНОГО ВИНОГРАДУ
олина у міжгір'ї мала веселий і привітний вигляд: посередині протікала бистра річка, що починалась високо в горах серед вічних снігів. На її берегах росли фруктові дерева. Кинувшись до річки, подорожні насамперед удосталь напилися холодної води, далі ступили на зелену луку, що рябіла невідомими яскравими квітами. І тут почалися дивні речі.
Ворона церемонно схилила голову набік і якимось особливо чітким голосом проказала:
— Кагги-карр!
— Ми вже це чули! — не дуже люб'язно озвався Тотошко.
— Чули, та не зрозуміли! — огризнулася ворона. — Це моє ім'я. Маю честь відрекомендуватися: Кагги-Карр, перший куштувальник страв палацової кухні при дворі правителя Смарагдового міста Страшила Мудрого!
— Ой, вибачайте! Дуже приємно познайомитись! Мене звуть Тото! — Песик ввічливо вклонився.
Моряк Чарлі, сидячи на траві і чуючи цю розмову, закляк, а Еллі щиро, до сліз сміялась з його здивування.
— Дядечку Чарлі! Та оговтайся ти нарешті! — торсала вона моряка за рукав. — Я ж тобі сто разів уже казала, що в Чарівній країні розмовляють тварини і птахи!
— Чужі оповіді — це одне, а ось почути на власні вуха — зовсім інша річ, — відповів моряк. — Отже, ми справді потрапили до Чарівної країни. Але як же це виходить?..
Чарлі все ще не міг отямитися від подиву. Широко розкритими очима він дивився то на ворону, то на Тотошка.
— Все дуже просто, — сказала ворона. — Немає чого тут дивуватись. Одразу видно, що ви прийшли з країни, де не знають чаклунства.
— Коли ти вже заговорила, Кагги-Карр, то розповідай, що то був за лист, такий загадковий, який покликав нас у цю нелегку дорогу.
— Так-так, Кагги-Карр, — підхопила Еллі, — відкрий нам таємницю листа.
— Моя оповідь буде дуже довга, — відповіла ворона, — і я відклала б її на завтра. Але щоб заспокоїти вас, скажу, що Залізний Дроворуб і Страшило були живі і здорові, коли я полетіла до вас у Канзас. Вони просто-напросто сидять у в'язниці на вершечку високої вежі…
— Просто-напросто! — зі слізьми на очах вигукнула Еллі. — Тобі, певно, їх зовсім не шкода!
Кагги-Карр образилась. Вона довго мовчала, потім з гіркотою промовила:
— Звичайно, мені їх анітрішечки не шкода, я байдуже покинула їх у біді, я не взяла їхнього листа і не полетіла з ним за тридев'ять земель, ризикуючи життям…
Еллі стало соромно.
— Люба, добра Кагги-Карр, пробач мені! Як я могла таке сказати!
Ворона змінила гнів на милість.
— Гаразд, але іншого разу думай над своїми словами. Так от, я сказала, що вони сидять на вежі, але не доказала найголовніше: ворог, який заточив їх туди, погрожує знищити наших друзів, якщо вони не підкоряться його волі…
Еллі підхопилася:
— То чого ж ми сидимо! Треба негайно поспішати їм на допомогу!